У Києві відбувся ювілейний десятий марш «КиївПрайд», який зібрав тисячі учасників і знову порушив питання рівності, безпеки та правового захисту ЛГБТІК+ людей в Україні. Цьогорічна хода стала не лише символічною подією для правозахисного руху, а й важливим суспільно-політичним сигналом у час повномасштабної війни, коли питання людської гідності, недискримінації та рівності перед законом набувають особливого значення. За оцінками організаторів, до маршу долучилися близько 5000 людей, а сама хода тривала дві години та пройшла 1,2 кілометра центральними вулицями столиці.
Головними вимогами маршу стали визнання сімейних партнерств для військових і цивільних, запровадження кримінальної відповідальності за злочини на ґрунті нетерпимості, приведення законодавства щодо транспереходу у відповідність до сучасних міжнародних стандартів, а також скасування нового Цивільного кодексу, який учасники акції називають дискримінаційним. Для багатьох учасників «КиївПрайду» ці вимоги не є абстрактними політичними гаслами. Вони стосуються спадкування, доступу до медичної інформації, можливості ухвалювати рішення в критичних ситуаціях, захисту родин і визнання близьких людей державою.
Особливого звучання цьогорічному маршу надала участь ЛГБТІК+ військових, ветеранів і їхніх близьких. У військовій колоні несли близько 50 портретів загиблих ЛГБТІК+ захисників і захисниць України. Частину облич на цих портретах заблюрили, оскільки ці люди не встигли зробити камінг-аут за життя. Цей жест став одним із найсильніших моментів ходи, адже він показав, що серед тих, хто боронить Україну, є люди різних ідентичностей, досвідів і життєвих історій. Водночас частина з них досі залишається невидимою для суспільства через страх дискримінації, стигми або нерозуміння з боку оточення.
Учасники маршу вигукували гасла «Наші родини – частина України», «Бунтуй, кохай, права не віддавай», «Руки геть від прав людини» та «Слава нації – геть дискримінації». Ці заклики відображали головну ідею події: права людини не можуть бути відкладені на потім, навіть в умовах війни. Навпаки, саме війна гостро показує, наскільки важливою є правова захищеність кожного громадянина і кожної громадянки. Якщо людина служить у війську, платить податки, волонтерить, працює, підтримує державу й бере участь у суспільному житті, вона має право на рівне ставлення з боку держави незалежно від сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності.
Однією з центральних тем маршу стало питання сімейних партнерств. Для ЛГБТІК+ пар в Україні це не лише питання символічного визнання. Йдеться про базові юридичні механізми, які можуть стати критично важливими під час війни. Партнер або партнерка мають мати можливість відвідувати близьку людину в лікарні, отримувати інформацію про її стан, вирішувати питання поховання, спадкування, спільного майна та соціального захисту. Особливо гостро це питання стоїть для військових, які щодня ризикують життям на фронті, але не завжди можуть забезпечити юридичний захист для тих, кого вважають своєю родиною.
Марш складався з дев’яти колон. Серед них були трансгендерні люди, представники «ХарківПрайду», української ballroom-спільноти, громадських організацій, а також ЛГБТІК+ військові, ветерани та їхні близькі. Така структура ходи показала різноманітність спільноти та її союзників. «КиївПрайд» давно вийшов за межі лише однієї теми чи однієї групи. Це платформа, де поєднуються питання прав людини, безпеки, видимості, громадянської участі, антивоєнної стійкості та європейського майбутнього України.
Міжнародну підтримку маршу засвідчила участь близько 80 іноземних дипломатів і представників міжнародних організацій. До дипломатичної колони долучилися представники посольств Швеції, Канади, Німеччини, Австралії, Італії, Норвегії, Бельгії, Великої Британії, Фінляндії, Іспанії, Данії та Франції. Також серед учасників були представники Європейського Союзу, Ради Європи, Світового банку й ООН. Така присутність є важливою не лише для самого правозахисного руху, а й для України як держави, що декларує європейський курс і прагне розвивати демократичні інституції.
Підтримка дипломатів стала нагадуванням про те, що захист прав людини є одним із критеріїв зрілості демократичного суспільства. Для України це питання має додатковий вимір, адже країна бореться не лише за територіальну цілісність, а й за політичну модель, у якій гідність людини є основою державної політики. У цьому контексті «КиївПрайд» є частиною ширшої дискусії про те, якою має бути Україна після перемоги: відкритою, правовою, інклюзивною та здатною захищати всіх своїх громадян.
Наприкінці маршруту відбулися виступи організаторів і хвилина мовчання в пам’ять про загиблих у російсько-українській війні. Цей момент поєднав правозахисний порядок денний із загальнонаціональним досвідом втрат. Для багатьох учасників марш був не лише акцією за рівність, а й способом вшанувати тих, хто віддав життя за Україну, зокрема людей із ЛГБТІК+ спільноти, які воювали, волонтерили або підтримували оборону країни. Пам’ять про них стала важливою частиною цьогорічної ходи.
Марш рівності «КиївПрайд» зупинили в центрі Києва після вибухів, пов’язаних із роботою протиповітряної оборони. Цей епізод ще раз показав, у яких умовах сьогодні відбуваються будь-які масові заходи в Україні. Навіть громадянські акції, культурні події чи правозахисні марші проходять у реальності постійної воєнної загрози. Водночас сам факт проведення маршу в таких умовах став свідченням того, що українське громадянське суспільство продовжує діяти, говорити про складні теми та вимагати змін, попри небезпеку.
Паралельно в місті проходили «Марш Традиції» та «Хода на захист сім’ї, дітей та України». Їхня присутність засвідчила, що питання прав ЛГБТІК+ людей залишається предметом суспільної дискусії та політичного протистояння. Водночас саме такі дискусії показують важливість правового підходу, у якому держава має гарантувати безпеку всім громадянам, незалежно від їхніх поглядів, і не допускати насильства чи мови ворожнечі. Демократичне суспільство може мати різні позиції, але права людини не повинні ставати предметом торгу або інструментом політичної мобілізації.
Десятий «КиївПрайд» став помітною подією для столиці й для всієї країни. Він показав, що тема рівності не зникає з українського порядку денного навіть під час війни. Навпаки, війна робить її гострішою, адже поруч із питаннями оборони, економічної стійкості та міжнародної підтримки постає питання внутрішньої справедливості. Україна, яка бореться за свободу, має відповідати на запитання, чи готова вона гарантувати цю свободу всім своїм громадянам.
Для ЛГБТІК+ спільноти марш став простором видимості, солідарності та політичної вимоги. Для суспільства — нагадуванням, що права людини починаються не з декларацій, а з конкретних законів, рішень і гарантій. Для держави — сигналом, що відкладати питання рівності на невизначене майбутнє дедалі складніше. Після десяти маршів «КиївПрайд» уже став частиною новітньої громадянської історії України, а його вимоги — частиною ширшої розмови про демократичний розвиток країни.
