Пʼятий міжнародний фестиваль глядацького кіно «Миколайчук Open» оголосив переможців конкурсних програм, підсумувавши вісім днів показів, зустрічей, дискусій і глядацьких голосувань у Чернівцях. Цьогоріч фестиваль знову став одним із помітних культурних майданчиків України, де поряд із міжнародними стрічками особливо виразно прозвучали українські історії про війну, дорослішання, втрати, любов, пам’ять і спроби жити в реальності, що постійно змінюється. Для українського кіно такий формат має особливе значення: він дає можливість говорити не лише з професійною спільнотою, а й безпосередньо з глядачем, чия реакція часто стає найчеснішою оцінкою фільму.
Переможців фестивалю визначали глядацьким голосуванням, а також уперше до відзначення долучилося професійне журі. Це розширило систему нагород і дозволило поєднати два різні погляди на кіно: емоційний, безпосередній, глядацький і фаховий, сформований кінематографістами та критиками. У списку відзначених робіт опинилися українські короткометражні фільми, південнокорейська комедія, стрічки міжнародної програми, лавреат Берлінале, а також музичні відео українських виконавців. Такий підсумок добре показує характер «Миколайчук Open» як фестивалю, відкритого до різних жанрів, інтонацій і форматів.
У національному короткометражному конкурсі цього року показали 18 фільмів. Вони говорили про війну, молодість, дорослішання, кохання, розриви, внутрішні зміни та досвід, який переживають українці в умовах тривалої нестабільності. Переможцем національного конкурсу став фільм «Природній баланс» режисера Олександра Миронюка. Його відзнака засвідчила інтерес глядачів до камерного українського кіно, яке здатне передавати складні стани не лише через масштабні події, а й через людські деталі, атмосферу й точне спостереження за повсякденністю.
Спеціальну відзнаку журі отримала стрічка «недоступні» Кирила Земляного. Фільм розповідає про волонтера, який втрачає зв’язок із матір’ю на окупованій території. Ця тема є болючою для тисяч українських родин, адже війна розділила людей не лише фронтом, а й відсутністю комунікації, страхом, невизначеністю та неможливістю допомогти близьким. У короткому форматі така історія може звучати особливо гостро, бо концентрує увагу на одному людському досвіді, за яким стоїть ширша трагедія країни.
Приз журі отримала «Коротка інструкція з розставання» Варвари Зарицької — фільм про дівчину, яка намагається пережити розрив стосунків. На тлі воєнної тематики ця стрічка показує інший важливий напрям сучасного українського кіно: уважність до приватного життя, емоційної вразливості й особистих криз. Навіть під час великої війни люди продовжують кохати, розлучатися, помилятися, змінюватися й шукати спосіб зібрати себе заново. Такі історії допомагають не зводити український досвід лише до фронту, а бачити в ньому повноту людського життя.
Окрему відзнаку від продакшну AMO Pictures отримав документальний фільм «Розкажи мені казочку» Діани Анікєєвої. Стрічка розповідає про стосунки двох військових, за якими режисерка спостерігала протягом року через телефонні розмови, зустрічі та публічні виступи. Цей фільм поєднує документальну спостережливість із темою близькості в умовах війни. Для українського документального кіно такі роботи мають особливу вагу, адже вони фіксують не лише події, а й емоційні зв’язки, які допомагають людям витримувати досвід фронту, розлуки та постійної небезпеки.
У міжнародному конкурсі змагалися сім ігрових стрічок із Великої Британії, Південної Кореї, Мексики, Румунії, Бразилії, України та Китаю. Переможцем стала південнокорейська картина «Про людей і мʼясо» режисера Яна Джонхьона. Фільм розповідає про трьох літніх людей і їхню дружбу. Він отримав не лише перемогу за результатами глядацького голосування, а й приз журі. Подвійне визнання свідчить про те, що історія змогла поєднати доступність для широкої аудиторії з художньою якістю, яку відзначили професіонали.
Друге місце глядацького голосування в міжнародній програмі посіла стрічка «Рок, трава й тачки» Х. М. Кравіото. Спеціальну відзнаку журі отримала драма «Королева на морі» Ланса Гаммера, що розповідає про життя людей із деменцією. Такий набір переможців показує жанрову й тематичну широту фестивалю: поруч із комедією, драмою та соціально чутливими сюжетами глядачі мали змогу побачити різні способи розмови про старість, дружбу, пам’ять, тіло, втрату контролю й людську гідність.
Окремою новацією цьогорічного «Миколайчук Open» став конкурс музичних відео, який провели вперше. Його поява виглядає закономірною, адже кліпи давно стали важливою частиною сучасної візуальної культури. В Україні музичні відео часто поєднують режисерські експерименти, політичні висловлювання, документальні фрагменти, воєнний досвід і попкультурну енергію. Глядацьке голосування в цьому конкурсі виграв кліп «Лімб» гурту Small Depo та Третьої штурмової бригади, створений режисеркою Софіко. Професійне журі відзначило відео «скажена собака» гурту Oi FUSK режисера Іллі Дуцика.
Присутність Третьої штурмової бригади в конкурсі музичних відео ще раз показала, як тісно сьогодні переплітаються українська культура, армія та публічна комунікація. Військові підрозділи стають не лише учасниками бойових дій, а й частиною медійного та культурного простору, де через музику, відео й візуальну мову формується новий образ спротиву. Для фестивалю глядацького кіно включення музичних кліпів стало кроком до ширшого розуміння екранної культури, яка вже давно не обмежується лише повнометражними фільмами.
Фільмом-закриттям восьмиденного фестивалю стала чеська спортивна драма «Непереможні» режисера Даніеля Панека. Стрічка розповідає про паралімпійську хокейну команду. Такий вибір фінального показу добре відповідає загальній інтонації фестивалю, де важливими темами були сила людини, здатність долати обставини, спільнота й підтримка. У країні, яка переживає війну, історії про незламність, командну взаємодію та боротьбу за себе сприймаються особливо гостро, навіть якщо вони походять з іншого національного контексту.
Кінофестиваль «Миколайчук Open» проходив із 13 до 20 червня у Чернівцях. Цьогоріч у програмі показали понад 90 короткометражних і повнометражних стрічок. Для міста це не лише культурна подія, а й важливий імпульс для локального життя, туризму, креативної економіки та розвитку кіноіндустрії поза межами столиці. Чернівці завдяки фестивалю стають точкою зустрічі українських і міжнародних авторів, глядачів, продюсерів, критиків, студентів і всіх, хто сприймає кіно як простір живого діалогу.
Окрему увагу організатори приділили дитячій програмі «Миколайчук Kids», яку відвідали понад 2500 дітей. Це важливий показник не лише популярності фестивалю, а й того, що кіноосвіта та знайомство з якісним екранним мистецтвом можуть починатися з раннього віку. Для дітей, які ростуть під час війни, культурні події мають ще й терапевтичне значення. Вони дають відчуття нормальності, спільності, уяви та безпечного простору, де можна переживати емоції через історії на екрані.
«Миколайчук Open» послідовно вибудовує власну ідентичність як фестиваль глядацького кіно. Його назва відсилає до Івана Миколайчука — однієї з ключових постатей українського кінематографа, актора, сценариста й режисера, чия творчість залишається частиною культурного коду країни. У цьому сенсі фестиваль працює не лише з новими фільмами, а й із пам’яттю про українське кіно як традицію, яка продовжується через сучасних авторів і нові покоління глядачів.
Порівняння з попередніми роками показує, що фестиваль розвивається й ускладнює свою структуру. У 2025 році переможцем національного короткометражного конкурсу став фільм «Останній (крайній) дубль» Олега Кібальника, а переможцем міжнародної програми була стрічка «Хвилі» режисера Їржі Мадла. Цьогоріч до традиційного глядацького голосування додалися відзнаки професійного журі та новий конкурс музичних відео. Це означає, що «Миколайчук Open» поступово перетворюється на ширший майданчик для різних форм екранного мистецтва.
Підсумки п’ятого фестивалю свідчать про те, що українська кіноіндустрія продовжує працювати попри війну, обмежені бюджети, втрати й невизначеність. Молоді режисери знімають короткі метри, документалісти фіксують живі історії військових і цивільних, міжнародні автори приїздять до України зі своїми фільмами, а глядачі активно голосують і формують фестивальну мапу переможців. Усе це демонструє стійкість культурного середовища, яке не чекає ідеальних умов, а створює події вже зараз.
Для України такі фестивалі є частиною ширшого культурного спротиву. Вони показують, що навіть у час війни країна не відмовляється від мистецтва, дискусій, дитячих програм, міжнародних конкурсів і нових форматів. «Миколайчук Open» у Чернівцях став не просто місцем показу фільмів, а простором, де українські й світові історії зустрілися з глядачем, а переможці отримали визнання не лише за майстерність, а й за здатність говорити з людьми про найважливіше.
