Комунальна корпорація «Київавтодор» опинилася в центрі нового скандалу після заяви Державної аудиторської служби України про безпідставне перерахування підрядникам 76 мільйонів гривень за озеленення міста. За словами голови відомства Алли Басалаєвої, дорожня корпорація оплачувала роботи, які не є типовими для її профільної діяльності, тоді як у Києві залишаються невирішеними проблеми з аварійною дорожньою інфраструктурою, мостами та ключовими транспортними вузлами. У місті, яке роками говорить про критичний стан частини інженерних споруд, така історія виглядає не просто бухгалтерською помилкою, а симптомом значно глибшої управлінської кризи.
За даними аудиторів, «Київавтодор» замість концентрації на дорогах, шляхопроводах, мостах і ремонті аварійних об’єктів раптом почав оплачувати масштабне озеленення. Йдеться про висадження дерев, декоративних кущів, злакових і навіть екзотичних рослин. Серед них згадувалися клени, липи, платани, різні сорти ялівцю, пухироплідника, міскантус китайський та інші види. Саме по собі озеленення міста є важливою справою, особливо для мегаполіса з високим транспортним навантаженням, пилом і перегрітими влітку вулицями. Але питання в іншому: чому цим займалася структура, основною відповідальністю якої є дорожня інфраструктура, а не спеціалізоване підприємство «Київзеленбуд».
Саме цей момент став одним із ключових у висновках Держаудитслужби. Озеленення Києва є безпосередньою функцією «Київзеленбуду», який має відповідні компетенції, штат, балансоутримання, практику догляду за насадженнями та профільну логіку роботи. Натомість, за словами Алли Басалаєвої, «Київавтодор» оплачував нетипові для себе роботи, а коли «Київзеленбуду» запропонували взяти ці насадження на баланс, підприємство відмовилося. Причиною стали порушення правил висадки та догляду за рослинами. Іншими словами, місто заплатило десятки мільйонів гривень за роботи, результат яких не захотіла приймати профільна комунальна структура.
Ця деталь особливо важлива, бо вона показує не лише сумнівність витрат, а й відсутність цілісного управлінського ланцюга. Якщо рослини неправильно висаджені, якщо за ними неналежно доглядали, якщо їх неможливо передати на баланс відповідальному підприємству, тоді виникає запитання: хто саме відповідав за планування цих робіт, технічні умови, контроль якості та подальше утримання? Для міського бюджету проблема полягає не тільки у 76 мільйонах гривень, а в тому, що кошти могли бути витрачені без гарантії довготривалого результату. У такому разі озеленення перетворюється не на інвестицію в міське середовище, а на короткострокову витрату з сумнівною ефективністю.
Окремий блок претензій аудиторів стосується підрядників. За даними Держаудитслужби, майже всі вони незаконно компенсували власні витрати на перевезення та доставку матеріалів, хоча за умовами тендерних договорів мали покривати ці витрати самостійно. Це вже не питання доцільності озеленення, а питання виконання контрактів, тендерної дисципліни й контролю з боку замовника. Якщо підрядник закладає в оплату те, що мав оплачувати власним коштом, а комунальна корпорація це приймає, місто фактично платить більше, ніж повинно було. Для системи публічних закупівель такі випадки є небезпечними, бо підривають сам принцип конкуренції: переможець тендеру має виконувати взяті на себе умови, а не перекладати додаткові витрати на бюджет.
Найбільш болісним у цій історії є контраст між витратами на декоративні роботи та станом транспортної інфраструктури столиці. Київ має низку складних інженерних об’єктів, які потребують постійного технічного контролю, ремонту та великих капіталовкладень. Мости, шляхопроводи, транспортні розв’язки, підпірні стіни, зливова каналізація та дорожнє покриття — це не просто елементи міського комфорту, а основа безпеки мільйонів людей. Коли у такій ситуації дорожня корпорація витрачає десятки мільйонів гривень на газони й декоративні рослини, суспільство має право запитати, хто визначає пріоритети й чому аварійність інфраструктури не стає абсолютним першочерговим завданням.
У воєнний час це питання звучить ще гостріше. Міські бюджети працюють в умовах підвищеного навантаження: потрібно підтримувати критичну інфраструктуру, транспорт, укриття, енергетичну стійкість, соціальні програми, допомогу військовим і відновлення пошкоджених об’єктів. Кожна неефективно витрачена гривня — це не абстрактний рядок у кошторисі, а ресурс, який міг піти на ремонт мосту, посилення безпеки руху, відновлення дороги після пошкоджень або підготовку міста до чергових кризових ситуацій. Саме тому історія з «Київавтодором» викликає суспільне обурення: вона демонструє не просто можливе порушення фінансової дисципліни, а розрив між реальними потребами міста й рішеннями комунальних управлінців.
Водночас важливо розділяти політичні оцінки та юридичні висновки. Аудитори вже передали виявлені порушення до правоохоронних органів, але остаточну правову оцінку мають дати слідство і суд. Наразі йдеться про висновки Держаудитслужби, які можуть стати підставою для кримінальних проваджень щодо посадовців або інших відповідальних осіб. Якщо правоохоронці підтвердять зловживання, справа може мати серйозні наслідки не лише для окремих виконавців, а й для всієї системи управління комунальними підприємствами Києва.
Цей випадок також ставить питання про прозорість роботи великих комунальних корпорацій. «Київавтодор» оперує значними бюджетними коштами, а його діяльність безпосередньо впливає на безпеку й мобільність столиці. Саме тому громадськість має бачити не лише факти укладення договорів, а й логіку управлінських рішень: чому обираються ті чи інші роботи, хто погоджує технічні завдання, як оцінюється ефективність витрат, хто перевіряє виконання умов тендерів і хто відповідає за результат після завершення робіт. Без цього будь-яка гучна перевірка залишиться лише епізодом, а не інструментом зміни системи.
Скандал із 76 мільйонами гривень показує, що Києву потрібен не тільки аудит постфактум, а й жорсткіший попередній контроль за бюджетними рішеннями. Особливо коли йдеться про комунальні підприємства, які можуть виходити за межі своєї профільної діяльності та витрачати кошти на роботи, для яких у місті вже існують спеціалізовані структури. Якщо озеленення має виконувати «Київзеленбуд», то дорожня корпорація повинна займатися дорогами. Якщо мости перебувають у критичному стані, то бюджетні ресурси мають іти передусім на безпеку, а не на декоративні проєкти з сумнівною подальшою долею.
Для столиці ця історія може стати тестом на здатність робити висновки. Якщо матеріали аудиту завершаться лише інформаційним шумом, місто ризикує отримати нові аналогічні випадки в інших сферах. Якщо ж будуть встановлені відповідальні, повернуті кошти або змінені правила контролю, скандал може перетворитися на прецедент, який посилить фінансову дисципліну в комунальному секторі. Києву потрібні і зелені насадження, і якісні дороги, і безпечні мости, але найбільше йому потрібна система, у якій кожне підприємство виконує свою роботу, кожен тендер контролюється, а кожна бюджетна гривня має зрозуміле призначення.
