У центрі Києва на бульварі Тараса Шевченка, де до 2013 року стояв пам’ятник Володимиру Леніну, планують встановити пам’ятник гетьману Івану Мазепі. Про таку ідею повідомив президент Володимир Зеленський під час відкриття погруддя Мазепи на території Києво-Печерської лаври. За словами президента, масштаб цієї історичної постаті заслуговує на повноцінний пам’ятник у столиці. Якщо задум реалізують, одна з найсимволічніших локацій Києва отримає нове ідеологічне наповнення: місце, пов’язане з радянським монументом і початком «ленінопаду», може стати простором вшанування українського державника, якого Російська імперія століттями намагалася представити зрадником.
Ідея встановити пам’ятник Мазепі саме на місці колишнього Леніна має не лише містобудівне, а й політичне значення. Це не просто заміна однієї скульптури іншою. Йдеться про зміну символічного центру пам’яті. Ленін у цьому місці уособлював радянську владу, імперський контроль і тривалу присутність комуністичної ідеології в міському просторі. Мазепа, навпаки, є постаттю, пов’язаною з українською державницькою традицією, боротьбою за політичну автономію та спробою вивести Україну з-під московського впливу. Тому можлива поява його пам’ятника на цьому місці виглядає як жест історичного розриву з радянським минулим.
Пам’ятник Леніну на бульварі Тараса Шевченка відкрили у 1946 році в межах повоєнного проєкту відбудови Хрещатика. Десятиліттями він був одним із найбільш помітних радянських монументів у центрі столиці. Його присутність біля Бессарабської площі й на важливому міському перехресті формувала простір, у якому радянська ідеологія була буквально вмонтована в повсякденний маршрут киян. Після проголошення незалежності України цей пам’ятник довго залишався предметом суперечок: для одних він був історичним артефактом, для інших — символом окупаційної політики, репресій і колоніальної пам’яті.
У грудні 2013 року, під час Революції Гідності, пам’ятник Леніну повалили з постаменту. Уламки скульптури, відбиті кувалдами, розібрали на сувеніри. Відповідальність за повалення взяла на себе партія «Свобода». Ця подія стала одним із найвідоміших символічних моментів Майдану й фактично дала старт масовому «ленінопаду» по всій Україні. Після цього радянські пам’ятники почали демонтувати в різних містах і селах, а тема декомунізації з вуличної ініціативи поступово перейшла в державну політику.
Попри те, що постамент Леніна в центрі Києва спорожнів ще понад десять років тому, питання про його майбутнє так і не отримало остаточного вирішення. Дискусія тривала з 2014 року й періодично поверталася в публічний простір. У 2014–2015 роках провели міжнародний конкурс «Територія Гідності», одним із завдань якого було визначити подальшу долю місця колишнього пам’ятника. Серед пропозицій були різні варіанти: встановити статую Божої матері, пам’ятник Івану Мазепі, Тарасу Шевченку, Героям Небесної сотні або запропонувати інше рішення, яке відповідало б новому значенню цього простору після Майдану.
Повернення ідеї пам’ятника Мазепі саме тепер виглядає закономірно в контексті великої війни з Росією. Україна не лише обороняє територію, а й переглядає власний історичний канон, відновлює імена, які довго витіснялися або спотворювалися російською пропагандою. Іван Мазепа є однією з таких постатей. У російській імперській традиції його образ десятиліттями будували навколо тавра «зрадника», тоді як для української історії він є гетьманом, меценатом, політиком і державником, який намагався шукати для України ширший простір самостійності. Пам’ятник у центрі столиці міг би стати способом остаточно повернути цю постать у публічний простір на рівні національного символу.
Особливий контекст додає те, що заяву про пам’ятник Зеленський зробив під час відкриття погруддя Мазепи в Києво-Печерській лаврі. Мазепа був одним із великих меценатів української церковної та культурної спадщини, зокрема підтримував розбудову й оздоблення храмів. Для Лаври його постать має не лише політичне, а й історико-культурне значення. Тому поява погруддя на території святині та можливий пам’ятник у центрі Києва формують один символічний ряд: повернення Мазепи з простору імперського засудження в простір української пам’яті.
Водночас майбутнє локації біля Бессарабки вже мало інший сценарій. У 2022 році міський голова Віталій Кличко запропонував встановити фонтан на місці поваленого пам’ятника Леніну. У 2025 році стало відомо, що фармацевтична компанія «Фармак» хоче реалізувати цю ідею й профінансувати благоустрій скверу на розі бульвару Тараса Шевченка та Хрещатика. Тоді дискусія точилася навколо того, чи справді фонтан є доречним рішенням для місця з такою складною політичною історією. Для частини містян фонтан здавався нейтральним і безпечним варіантом, який знімає ідеологічну напругу. Для інших — способом уникнути змістовної відповіді на питання, що має постати на місці демонтованого радянського символу.
У травні 2026 року стало відомо, що компанія «Ростдорстрой» виграла тендер на встановлення фонтана на місці колишнього пам’ятника Леніну за 51,9 мільйона гривень, тобто понад мільйон євро. Це ще більше загострило дискусію. Під час війни витрати на благоустрій у центрі міста часто сприймаються суспільством критично, особливо якщо йдеться про дорогий об’єкт без очевидної нагальної потреби. Крім того, сам фонтан не відповідав очікуванням тих, хто вважав це місце простором історичної пам’яті, а не просто декоративною точкою міського дизайну.
Тепер ідея пам’ятника Мазепі фактично вступає в конкуренцію з попереднім проєктом фонтана. Це створює для міста складну ситуацію. З одного боку, рішення про пам’ятник гетьману має потужний символічний сенс і може краще відповідати історичній ролі місця. З іншого — потрібно зрозуміти, що буде з уже оголошеними планами щодо благоустрою, тендером і візуальною концепцією простору. Якщо місто змінює рішення, воно має пояснити, як саме це відбуватиметься юридично, фінансово й містобудівно. Інакше дискусія може перетворитися на черговий конфлікт між центральною владою, міською адміністрацією, активістами, архітекторами та громадою.
Для Києва важливо, щоб майбутнє цього місця не визначили кулуарно. Локація на перетині Хрещатика й бульвару Тараса Шевченка є надто помітною, щоб рішення ухвалювали без широкого обговорення. Пам’ятник Мазепі може стати сильним і доречним жестом, але його художнє виконання, масштаб, розміщення, взаємодія з простором і постаментом мають бути предметом професійного конкурсу. Історія українських міст знає чимало прикладів, коли правильна ідея втрачала силу через слабку реалізацію. У випадку з Мазепою ризик особливо високий, бо йдеться про постать великого історичного масштабу й місце, яке вже має потужну революційну пам’ять.
Також потрібно врахувати, що простір колишнього Леніна пов’язаний не лише з декомунізацією, а й із Революцією Гідності. Повалення пам’ятника стало одним із символів спротиву режиму Януковича та розриву з радянською спадщиною. Тому новий монумент не має стерти пам’ять про сам момент повалення. Навпаки, він міг би поєднати кілька шарів історії: боротьбу Мазепи за українську суб’єктність, Майдан як новітню боротьбу за свободу та нинішню війну як продовження протистояння з російським імперським проєктом. Саме тоді пам’ятник не буде просто скульптурою, а стане частиною великої історичної оповіді Києва.
Постать Мазепи має потенціал для такого символічного поєднання. Він був не лише військовим і політичним діячем, а й меценатом, покровителем освіти, культури та церковного будівництва. Його спадщина складніша й багатша за спрощені образи, які нав’язувала російська історіографія. У сучасній Україні Мазепа може бути прочитаний як символ політичної сміливості, стратегічного мислення та спроби вирватися з-під влади Москви. У центрі столиці, на місці колишнього радянського ідола, такий пам’ятник мав би виразне антиімперське значення.
Наразі головне питання полягає в тому, чи стане заява президента початком реального процесу, чи залишиться політичним сигналом. Для встановлення пам’ятника потрібні рішення міської влади, погодження, конкурсна процедура, фінансування, архітектурна концепція та чітке визначення статусу місця. Також необхідно вирішити, що робити з попередніми планами щодо фонтана. Без цього простір і далі залишатиметься предметом суперечок, а не сформованою частиною міського середовища.
Ідея встановити пам’ятник Івану Мазепі на місці Леніна може стати одним із найпомітніших символічних рішень Києва за останні роки. Вона відповідає логіці деколонізації, переосмислення історії та повернення українських героїв у публічний простір. Але сила цього рішення залежатиме від того, чи буде воно реалізоване якісно, відкрито й з повагою до самого місця. Адже центр столиці потребує не просто нового монумента, а точного символу, який пояснює, чим Україна замінює радянську спадщину: не порожнечею, не декоративною нейтральністю, а власною історією, пам’яттю та державницькою традицією.
