Історія із 25-поверховим житловим комплексом на вулиці Князів Острозьких, 43/11 біля Києво-Печерської лаври перетворилася на один із найгостріших містобудівних конфліктів у столиці. Київська міська військова адміністрація, за повідомленням автора петиції пам’яткозахисника Дмитра Перова, відхилила вимогу зупинити будівництво 80-метрового будинку в історичному центрі. Петиція набрала понад 6000 голосів за тиждень, що свідчить про високий рівень суспільної уваги. Але відповідь влади знову показала головну проблему Києва: навіть коли громада швидко мобілізується навколо захисту історичного середовища, система ухвалення рішень залишається заплутаною, формальною і часто безсилою перед уже виданими дозволами.
Відмову пояснили тим, що містобудівні умови та обмеження на забудову ділянки видали законно. В адміністрації визнають, що в історичному центрі столиці за правилами можна будувати не вище 8 поверхів. Проте забудовник ще у 2020 році через суд скасував це обмеження й домігся можливості звести 25-поверховий будинок. Саме ця колізія стала ключовою: формально місто посилається на чинні документи й попередні судові рішення, а пам’яткозахисники наполягають, що нові обставини та оновлений історико-архітектурний план дають підстави знову боротися за обмеження висотності.
Дмитро Перов вказує, що місто могло б повторно звернутися до суду, оскільки 80-метрова висотка суперечить новому історико-архітектурному опорному плану від 2021 року. За словами активіста, йдеться не просто про черговий житловий комплекс на Печерську, а про ділянку в буферній зоні Києво-Печерської лаври — об’єкта світової спадщини. У таких зонах нове будівництво має бути особливо обмеженим, а висота споруд не повинна руйнувати історичний ландшафт. Якщо поруч із Лаврою з’явиться 80-метровий будинок, це змінить не тільки вигляд окремої вулиці, а й силует одного з найважливіших історичних просторів України.
Конфлікт став ще складнішим після заяви очільника КМВА Тимура Ткаченка. Він заперечив, що військова адміністрація відхиляла петицію, і заявив, що документ підписав заступник міського голови на бланку КМДА. За словами Ткаченка, у КМДА регулярно використовують такі механізми, щоб перекласти відповідальність на військову адміністрацію. Це вже не тільки містобудівний, а й управлінський скандал. Киянам пропонують розбиратися не лише в дозволах, судах і висотних регламентах, а й у тому, хто саме відповідає за офіційну позицію влади.
Така плутанина особливо небезпечна в історичному центрі. Коли йдеться про звичайну адміністративну процедуру, суперечка між КМДА і КМВА може виглядати як бюрократичний конфлікт. Але коли йдеться про забудову біля Києво-Печерської лаври, кожна відписка має дуже конкретні наслідки. Поки посадовці сперечаються, хто підписав документ і на чиєму бланку, забудовник отримує час, майданчик — огорожу, а історичне середовище — нові ризики. У містобудуванні зволікання часто працює на користь того, хто вже має дозвіл, техніку й будівельний паркан.
Петиція містила не лише вимогу зупинити будівництво висотки. Серед вимог також були демонтаж будівельного паркану, скасування дозволів через суд і надання охоронного статусу 100-річній будівлі училища зв’язку в стилі конструктивізму, яку забудовник уже почав зносити. Це важлива деталь, бо конфлікт стосується не тільки майбутнього хмарочоса, а й уже наявної історичної забудови. Київ часто втрачає такі споруди саме тому, що вони роками не отримують належного охоронного статусу. Потім власник або забудовник заявляє, що формальних перешкод для демонтажу немає, а місто виявляється без інструментів швидкого реагування.
Будівля училища зв’язку є прикладом тієї архітектури, яку в Києві довго недооцінювали. Конструктивізм не завжди сприймається широкою аудиторією як «красива старовина», бо не має пишного декору, ліпнини чи куполів. Але саме такі споруди формують пам’ять про модернізацію міста, міжвоєнну архітектуру, освітні інституції та розвиток технічної культури. Якщо їх зносити без фахової оцінки, Київ втрачає цілі пласти історії, які не можна відновити новими фасадами або декоративними імітаціями.
Особливе значення має близькість до Києво-Печерської лаври. Лавра — це не лише монастирський комплекс і туристична пам’ятка. Це символ української державності, духовної історії, книжності, архітектури й культурної тяглості. Її силует, візуальні коридори, пагорби, дзвіниці й навколишня забудова є частиною історичного ландшафту. Висотне будівництво поруч із такими об’єктами не можна оцінювати лише за площею квартир, інвестиційною привабливістю чи формальною наявністю дозволів. Тут потрібна інша оптика — культурна, історична, міжнародна й безпекова для репутації міста.
Київ уже має негативний досвід забудови, яка виникала через судові рішення, прогалини в документації або слабкість міських інституцій. Часто після цього влада пояснювала, що нічого не може зробити, бо документи видані, терміни минули, а забудовник захистив свої права в суді. Але саме така логіка і створює відчуття безкарності. Якщо місто визнає, що історичний центр має висотні обмеження, але водночас не готове боротися за їхнє дотримання після судових маневрів забудовника, тоді самі правила перетворюються на декларацію.
Ситуація на Князів Острозьких показує, що головна проблема не лише в одному проєкті. Проблема в тому, що в Києві досі немає достатньо жорсткого механізму захисту історичного середовища від висотної забудови. Потрібні актуальні межі охоронних зон, прозора містобудівна документація, швидке реагування на знос цінних будівель, юридична готовність оскаржувати сумнівні дозволи й політична воля не прикриватися відписками. Якщо департамент заявляє, що не має повноважень для судового позову, міська влада має пояснити, хто саме такі повноваження має і чому цей механізм не запускається.
Цей конфлікт відбувається під час війни, коли питання культурної спадщини набуло ще більшого значення. Росія намагається знищувати українську ідентичність не лише ракетами, а й через привласнення історії, руйнування пам’яток, музеїв, архівів і символічних місць. У такій ситуації українські міста мають берегти власну спадщину особливо уважно. Якщо Київ сам дозволяє руйнувати історичне середовище біля Лаври, це стає внутрішньою поразкою, яку не можна пояснити тільки ринком нерухомості або старими судовими рішеннями.
Позиція громади в цій історії була чіткою. Понад 6000 голосів за тиждень — це не формальна активність кількох пам’яткозахисників, а сигнал, що кияни дедалі краще розуміють ціну таких забудов. Місто не може нескінченно жертвувати історичним ландшафтом заради чергових квадратних метрів. Особливо тоді, коли йдеться про території поруч із пам’ятками світового значення. Якщо влада ігнорує такі сигнали, вона лише поглиблює недовіру до містобудівної політики.
Забудовник може апелювати до судових рішень і законно отриманих документів. Але законність у містобудуванні не завжди означає суспільну прийнятність. У складних історичних зонах потрібен вищий стандарт відповідальності. Будинок, який може порушити силует Лаври, створити додаткове навантаження на транспортну інфраструктуру й остаточно змінити характер кварталу, не може розглядатися як рядовий об’єкт нерухомості. Це рішення, яке матиме наслідки на десятиліття.
Тепер головне питання полягає в тому, чи готова влада перейти від взаємних звинувачень до дій. Якщо є підстави для нового судового оскарження, місто має їх використати. Якщо є проблема з повноваженнями, її потрібно вирішити публічно й юридично. Якщо будівля училища зв’язку має ознаки цінної історичної споруди, їй треба надати охоронний статус до того, як її остаточно знесуть. Якщо петиція підтримана тисячами людей, відповідь на неї має бути не формальним поясненням минулих рішень, а дорожньою картою захисту території.
Історія з хмарочосом біля Києво-Печерської лаври стала тестом для Києва. Вона показує, чи здатна столиця захищати не тільки окремі фасади, а й історичний простір як цілісність. Вона також показує, чи готові КМДА, КМВА, профільні департаменти й судові органи працювати в інтересах міста, а не перекладати відповідальність один на одного. Бо якщо 80-метрова висотка з’явиться в буферній зоні Лаври, це буде не просто ще один будинок на Печерську. Це буде доказ того, що навіть найцінніше історичне середовище Києва може програти бюрократії, забудовнику й відсутності політичної волі.
