В Україну в межах чергових репатріаційних заходів повернули тіла 261 загиблого, які, за твердженням російської сторони, належать українським військовослужбовцям. Тепер головне завдання українських правоохоронців та експертів — встановити особи загиблих і передати підтверджену інформацію їхнім родинам. Про проведення репатріації повідомив Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
У Координаційному штабі наголосили, що факт передачі тіл ще не означає завершення процедури. Попереду — комплекс судово-медичних, криміналістичних та інших експертних досліджень, необхідних для достовірної ідентифікації кожного загиблого. Саме українська сторона має перевірити інформацію, отриману під час передачі, оскільки твердження про належність тіл українським військовослужбовцям наразі походить від російської сторони.
До процесу ідентифікації залучатимуть слідчих правоохоронних органів і представників експертних установ. У подібних випадках встановлення особи може вимагати значного обсягу роботи, особливо якщо візуальна ідентифікація неможлива. Тоді ключове значення мають ДНК-експертизи, медичні дані, особисті речі та інша інформація, яка допомагає підтвердити особу загиблого.
Для родин зниклих безвісти військовослужбовців кожна така репатріація означає водночас надію отримати відповідь і надзвичайно болісний період очікування результатів експертиз. Саме тому українські структури наголошують на необхідності дотримання всіх процедур і не роблять остаточних висновків до завершення ідентифікації.
Репатріаційні заходи проводили за участі одразу кількох державних органів та структур сектору безпеки й оборони. До процесу були залучені Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Об’єднаний центр при Службі безпеки України, Збройні сили України, Міністерство внутрішніх справ, Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Секретаріат уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Державна служба з надзвичайних ситуацій та інші відомства.
Така кількість залучених структур пояснюється складністю самого процесу репатріації. Йдеться не лише про фізичну передачу тіл, а й про їх транспортування, документування, проведення експертиз, звірку даних про зниклих безвісти та подальшу комунікацію з родинами. Кожен етап має юридичне й гуманітарне значення.
Окремо Координаційний штаб подякував Міжнародному комітету Червоного Хреста за сприяння у проведенні репатріації. Міжнародна участь у таких процесах має важливе значення для організації передачі загиблих між сторонами війни та підтримання гуманітарних каналів навіть за умов активних бойових дій.
Повернення тіл загиблих залишається одним із найважчих гуманітарних напрямків війни. Поки людина вважається зниклою безвісти, її родина може місяцями або навіть роками перебувати в невизначеності, не знаючи, чи перебуває військовий у полоні, чи загинув під час бойових дій. Ідентифікація дозволяє встановити долю людини та надати родині офіційно підтверджену інформацію.
Водночас українська сторона має особливо ретельно перевіряти кожен випадок. У великій кількості репатрійованих тіл можуть бути військовослужбовці, які тривалий час значилися зниклими безвісти, а також загиблі, щодо яких раніше не було достатньої інформації. Саме тому до завершення експертиз не можна автоматично вважати підтвердженою особу чи навіть належність усіх переданих тіл до конкретних підрозділів.
Після встановлення особистостей загиблих відповідні державні органи мають повідомити родини та провести передбачені законодавством процедури. Для багатьох сімей це означатиме трагічне завершення тривалих пошуків, однак водночас дозволить гідно попрощатися з близькою людиною та офіційно встановити її долю.
Повернення 261 загиблого — це не статистика, а сотні окремих історій військовослужбовців та їхніх родин. Репатріація завершує лише один етап, тоді як попереду залишається кропітка робота експертів, слідчих та служб, які повинні повернути кожному загиблому його ім’я.
