Валерій Марченко (16 вересня 1947 — 7 жовтня 1984) — український дисидент, правозахисник, літературознавець і перекладач. Постать Марченка стала символом боротьби за права людини, свободу слова та українську ідентичність у часи тоталітарного радянського режиму. Він відомий своєю правозахисною діяльністю, а також творчістю, яка пролила світло на жахливі умови існування в’язнів радянських таборів та культурні аспекти української історії.
20 цікавих фактів про Валерія Марченка
- Валерій Марченко народився у Києві в родині з глибоким інтелектуальним корінням. Його дід, Михайло Марченко, був видатним істориком і першим радянським ректором Львівського університету.
- Спочатку Валерій носив прізвище батька — Умрилов, але в 25 років змінив його на прізвище діда.
- Навчався на філологічному факультеті Київського університету, де захопився літературою та тюркологією.
- Протягом навчання вивчав тюркські мови у Бакинському університеті.
- У 1970-х роках працював у газеті «Літературна Україна» та викладав українську мову й літературу в київській школі.
- Опублікував переклади творів азербайджанських письменників, зокрема Джаліла Мамедкулізаде.
- В 1973 році був заарештований за “антирадянську пропаганду та агітацію” через критику радянської системи.
- Був засуджений до 6 років ув’язнення у таборах суворого режиму та 2 років заслання.
- Відбував покарання у пермських таборах, де познайомився з іншими українськими правозахисниками.
- Написав публіцистичні твори про життя в радянських таборах та трагедії Західної України.
- Попри тяжку хворобу нирок, Марченко не погодився на співпрацю з владою, залишаючись вірним своїм переконанням.
- Після звільнення довго не міг знайти роботу й працював сторожем.
- У 1983 році його вдруге заарештували за правозахисну діяльність.
- На суді він заявив, що «завжди намагався робити людям добро» і що «держава мільйон разів завинила перед громадянами».
- Був засуджений до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання, але через тяжку хворобу не дожив до кінця терміну.
- Помер у 1984 році в тюремній лікарні Ленінграда від відмови нирок.
- Похований у селі Гатному разом із дідом.
- У 2006 році Валерія Марченка посмертно нагородили орденом «За мужність» I ступеня.
- На його честь перейменували вулиці у Києві та Бучі, а також створили музей у київській школі № 175.
- У центрі села Гатне відкрили пам’ятник Валерію, на якому викарбувані слова Рональда Рейгана про його відданість боротьбі за права українського народу.
Валерій Марченко став символом непохитної віри у свободу, людську гідність та українську ідентичність. Його життя було присвячене боротьбі з тоталітарною системою, а його творчість і спадщина надихають нові покоління українців боротися за свої права. Пам’ять про Марченка втілює в собі невичерпну силу духу та відданість ідеалам свободи й демократії.
