Польща змінює формат співпраці з Україною: “дзвінків до Варшави” більше не буде

Польща переглядає відносини з Україною та вимагає взаємності / Фото: відкриті джерела

Польща переглядає відносини з Україною та вимагає взаємності / Фото: відкриті джерела

Польща більше не розглядатиме свої відносини з Україною у форматі “дзвінка до Варшави” — про це заявив керівник Бюро міжнародної політики при президентові Польщі Марцін Пшидач. За його словами, Варшава очікує від Києва більш збалансованої взаємності, особливо у сферах історичної пам’яті та економічного партнерства.

У прямому ефірі польського телеканалу RMF24, Пшидач підкреслив, що Польща протягом останніх років надавала Україні масштабну політичну, гуманітарну та військову допомогу, однак тепер настав момент для перегляду формату співпраці. “Ми робимо наші відносини більш реалістичними. Я давно підтримую ідею допомоги у боротьбі з росією, але водночас вважаю важливим встановити чіткі правила взаємодії. Українська сторона, здається, поступово це усвідомлює. Повернення до логіки “телефонного дзвінка до Варшави з проханням про підтримку” більше не буде”, — наголосив посадовець.

Він зауважив, що польська політика щодо України не припиняє бути доброзичливою, однак тепер Варшава прагне, щоб партнерство базувалося на рівності інтересів, а не на односторонніх поступках. Пшидач акцентував, що взаємоповага має проявлятися як у ставленні до спільних історичних питань, так і в економічній співпраці, де Польща очікує конструктивного підходу з боку Києва.

Коментуючи суспільні настрої, представник канцелярії президента Польщі визнав, що останнім часом у країні зростає втома від тривалої підтримки України, особливо у контексті напливу мігрантів. Попри те, що українські працівники зробили вагомий внесок у розвиток польської економіки, зокрема у сфері будівництва та послуг, дедалі більше громадян Польщі вимагають “нового балансу” у відносинах між двома державами.

Таким чином, за словами Пшидача, нинішній етап українсько-польських відносин переходить від емоційного партнерства до прагматичного діалогу, де кожна сторона має не лише отримувати, а й давати — у політичному, економічному та історичному вимірах.