Близько 40% когенераційних установок, переданих Україні як гуманітарна допомога під час повномасштабної війни, досі не введені в експлуатацію. Про це повідомили аналітики NGL.media, які проаналізували використання обладнання, отриманого від міжнародних партнерів для підтримки української енергосистеми. За даними дослідження, частина таких установок уже працювала під час складної зими, однак значна кількість обладнання досі не використовується.
Від початку повномасштабного вторгнення Україна отримала приблизно 200 когенераційних установок різної потужності. Це обладнання призначене для одночасного виробництва електричної та теплової енергії, що робить його важливим елементом резервної енергетичної інфраструктури. У побуті такі системи часто називають міні-ТЕЦ, оскільки вони можуть виконувати функції невеликих теплоелектроцентралей.
Когенераційні установки відіграють важливу роль у періоди енергетичних криз, коли через обстріли або аварії виникають перебої в роботі енергосистеми. Вони дозволяють одночасно забезпечувати споживачів електроенергією та теплом, що особливо важливо для лікарень, житлових районів, комунальних підприємств і критичної інфраструктури. Саме тому міжнародні партнери передавали Україні це обладнання як допомогу для стабілізації енергетичної ситуації.
Однак для повноцінної роботи когенераційні установки потребують складної інфраструктури. Їх необхідно підключити до газових, водяних та електричних мереж, а також інтегрувати у систему теплопостачання. Для цього потрібні трубопроводи, технічні приміщення та відповідні комунікації, які дозволяють передавати теплоносій до споживачів. Саме ці технічні вимоги часто стають однією з причин затримок із запуском обладнання.
Більшість переданих установок передали на баланс місцевих підприємств теплокомуненерго. Передбачалося, що вони використовуватимуться для виробництва електрики та тепла під час аварійних відключень або у періоди підвищеного навантаження на енергосистему. Частина таких установок справді працювала під час важкої зими та допомагала підтримувати енергопостачання в окремих регіонах.
Водночас аналітики зазначають, що трохи менше половини отриманих міні-ТЕЦ досі не введені в експлуатацію. Станом на момент дослідження приблизно 40% установок залишаються невикористаними. Причини можуть бути різними — від технічних труднощів із підключенням до комунальних мереж до логістичних або організаційних проблем на місцях.
Згідно з аналізом, установки розподілили між шістнадцятьма областями України. Однак лише чотири регіони змогли повністю запустити всі отримані когенераційні системи. Йдеться про Рівненську, Миколаївську, Донецьку та Одеську області. У Рівненській області ввели в експлуатацію дев’ять установок, у Миколаївській — шість, у Донецькій — дві, а в Одеській області працює одна передана міні-ТЕЦ.
В інших регіонах ситуація виглядає менш оптимістично. У деяких областях запустили лише частину обладнання, тоді як решта досі очікує на підключення або підготовку необхідної інфраструктури. Найскладніша ситуація зафіксована у Херсонській області, де жодна з восьми переданих когенераційних установок поки що не працює.
Аналітики також звернули увагу на відсутність відкритої інформації щодо використання такого обладнання у столиці. Про передані когенераційні установки для Києва у доступних даних не згадується. Водночас у Київській області працюють п’ять із восьми переданих міні-ТЕЦ, що дозволяє частково підтримувати місцеву енергетичну систему.
Енергетична інфраструктура України зазнала значних пошкоджень унаслідок російських атак. Під час масованих обстрілів російські війська неодноразово завдавали ударів по електростанціях, підстанціях та інших об’єктах енергетики. Саме тому розвиток децентралізованих джерел енергії, зокрема когенераційних установок, розглядається як один із способів підвищення стійкості системи.
Експерти зазначають, що невеликі локальні джерела генерації можуть відігравати ключову роль у забезпеченні стабільного теплопостачання і електрики під час надзвичайних ситуацій. Якщо велика електростанція виходить з ладу, такі установки здатні підтримувати роботу окремих районів або об’єктів критичної інфраструктури.
Водночас ефективність використання гуманітарної допомоги у вигляді енергетичного обладнання значною мірою залежить від швидкості його встановлення та інтеграції у місцеві системи теплопостачання. Чим швидше такі установки запускають у роботу, тим більше користі вони можуть принести громадам.
Ситуація з частково невикористаними когенераційними установками демонструє складність відновлення та модернізації енергетичної інфраструктури в умовах війни. Підключення такого обладнання потребує значних ресурсів, технічної підготовки та координації між місцевими органами влади, комунальними підприємствами та державними структурами.
Попри наявні труднощі, розвиток локальної генерації залишається одним із важливих напрямів зміцнення енергетичної безпеки країни. Саме такі технології можуть допомогти зменшити ризики масштабних відключень і зробити енергосистему більш стійкою до зовнішніх загроз.
