У київському кінотеатрі «Оскар» у ТРЦ Gulliver відбудеться вечір-триб’ют до 90-річного ювілею Юрія Іллєнка — одного з найвизначніших українських режисерів, операторів, сценаристів і художників, чия творчість стала частиною фундаменту українського поетичного кіно. Подію організовує кінофестиваль «Миколайчук OPEN» за підтримки Держкіно та родини митця. Початок запланований на 17:00, вхід для відвідувачів буде вільним. Для Києва ця подія є не просто пам’ятним вечором, а нагодою ще раз повернутися до постаті автора, який працював наперекір системі, цензурі, естетичним шаблонам і спробам звузити українське кіно до безпечного радянського формату.
Юрій Іллєнко належить до тих митців, чия біографія невіддільна від історії українського кіно другої половини ХХ століття. Він був не лише режисером, а й оператором із надзвичайно сильним візуальним мисленням. Саме камера для нього була не технічним інструментом, а мовою, здатною говорити про міф, пам’ять, землю, тіло, природу, смерть, свободу й національну ідентичність. Його творчість важко вписати у звичайні жанрові рамки. Вона поєднувала кінематограф, живопис, фольклор, драматургію, метафору й внутрішній спротив.
У межах київського вечора в холі кінотеатру представлять унікальні художні полотна Юрія Іллєнка з приватного архіву його родини. Це роботи, які не увійшли до експозиції в Чернівцях. Такий акцент важливий, бо Іллєнка часто згадують передусім як кінематографіста, хоча його художнє мислення було значно ширшим. Живопис для нього не був другорядною справою або хобі поза кіно. Це була ще одна форма бачення світу, яка допомагає краще зрозуміти його фільми. Колір, композиція, світло, рух і пластика кадру в його кіно мають очевидну спорідненість із живописом.
Глядачам також покажуть фільм «Лісова пісня. Мавка» 1981 року — екранізацію твору Лесі Українки, у якій Іллєнко виступив режисером, оператором і сценаристом. Вибір саме цієї стрічки для вечора-триб’юту є дуже промовистим. Це не лише класична робота автора, а й один із небагатьох прикладів українського фентезі радянської епохи. У час, коли українська міфологія, фольклор і літературна традиція часто підпорядковувалися ідеологічним рамкам, Іллєнко намагався створити кінематографічний світ, де природа, міф і внутрішня свобода людини звучали сильніше за офіційні схеми.
«Лісова пісня. Мавка» є зрілим фільмом, у якому Іллєнко працює з текстом Лесі Українки не як із музейною класикою, а як із живою драмою про вибір, неможливість компромісу, зіткнення буденного і вільного, людського і природного. Для української культури образ Мавки давно став набагато більшим за літературний персонаж. Це символ іншої чутливості, іншої правди, іншої форми існування, яку прагнуть приручити або знищити. У кіномові Іллєнка цей образ отримує візуальну силу: природа стає не декорацією, а повноправним учасником дії.
Програмний директор «Миколайчук OPEN» Алекс Малишенко зазначає, що для вечора обрали саме цю екранізацію, бо це зрілий фільм, який є не лише класикою, а й одним із небагатьох українських фентезі радянської епохи. Це визначення важливе ще й тому, що українське жанрове кіно довго залишалося недооціненим. Радянська система дозволяла певні форми казковості або фольклорності, але часто намагалася позбавити їх політичної глибини. Іллєнко ж умів наповнювати міфологічний матеріал внутрішньою напругою, робити його не втечею від реальності, а способом говорити про неї.
Після показу відвідувачі зможуть долучитися до розмови з синами режисера. Такий формат додає вечору особистого виміру. Пам’ять про митця складається не лише з фільмографії, нагород чи критичних текстів, а й із родинних архівів, спогадів, деталей роботи, приватних історій і свідчень людей, які бачили його не лише на знімальному майданчику. Для глядачів це можливість почути про Іллєнка як про людину, чий творчий шлях був пов’язаний із внутрішньою безкомпромісністю, складними рішеннями й постійним пошуком власної мови.
Подія в Києві стане передмовою до масштабної ретроспективи «Юрій Іллєнко: 90 років наперекір усьому». Основна програма триватиме з 13 до 20 червня на фестивалі «Миколайчук OPEN» у Чернівцях. Там глядачі побачать знакові стрічки автора та зможуть відвідати лекції про його творчість. Така ретроспектива важлива не лише як ювілейний жест. Вона повертає Іллєнка в активний культурний обіг, дає змогу новому поколінню побачити його фільми на великому екрані й зрозуміти, чому його кіно досі залишається актуальним.
Чернівці для цієї програми також мають символічне значення, адже фестиваль «Миколайчук OPEN» пов’язаний із пам’яттю про Івана Миколайчука — ще одну ключову постать українського поетичного кіно. Іллєнко й Миколайчук належали до культурного кола, яке сформувало одну з найсильніших мистецьких течій в історії українського кінематографа. Їхня творчість доводила, що українське кіно може бути не провінційним додатком до радянської системи, а самостійним явищем із власною естетикою, ритмом, мовою і світоглядом.
До 27 червня у Чернівцях також триває перша з 1998 року виставка художніх робіт Юрія Іллєнка. Це важливе повернення ще одного виміру його спадщини. Виставка дозволяє подивитися на автора не лише через екран, а й через полотно. Для митця, який мислив зображенням, це принципово. Його живописні роботи можуть допомогти глядачам і дослідникам краще побачити, як формувалася його візуальна система, як він працював із кольором, простором, лінією та образами поза кінематографічним кадром.
У час повномасштабної війни звернення до постаті Юрія Іллєнка набуває особливого сенсу. Українська культура сьогодні змушена не лише створювати нове, а й повертати собі власну історію, яку десятиліттями спотворювали, замовчували або вписували в чужі рамки. Іллєнко був митцем, який постійно працював із українською темою не як із декоративним фольклором, а як із джерелом складної модерної мови. Його кіно не зводиться до етнографії. Воно говорить про гідність, трагедію, пам’ять, насильство, красу і свободу.
Саме тому вечір-триб’ют у Києві має значення не лише для кіноманів. Це подія про культурну тяглість. Українське кіно має своїх класиків, свої конфлікти, свої заборони, свої відкриття й своїх авторів, які боролися за право говорити власною мовою. У країні, яка сьогодні захищає свою незалежність, пам’ять про таких митців стає частиною ширшого опору. Вона нагадує, що українська суб’єктність існує не лише в політиці чи на фронті, а й у мистецтві, образах, фільмах, архівах, картинах і голосах родини.
Безкоштовний вхід на подію також важливий. Він робить вечір доступним для ширшої аудиторії, а не лише для професійної спільноти. Такі покази мають бути відкритими, бо класика українського кіно потребує нового глядача. Часто проблема не в тому, що люди не цікавляться українським кіно, а в тому, що вони рідко мають можливість побачити його в якісному контексті — з розмовою, поясненням, живою присутністю родини автора, виставкою й відчуттям події.
Юрій Іллєнко був митцем, який не погоджувався на прості рішення. Його фільми могли бути складними, незручними, метафоричними, візуально насиченими й не завжди легкими для сприйняття. Але саме в цьому їхня сила. Він не намагався зробити українське кіно зручним для системи. Навпаки, шукав форму, яка могла б передати внутрішню напругу культури, що прагнула говорити, навіть коли її змушували мовчати. Тому формула ретроспективи «90 років наперекір усьому» дуже точно передає його місце в українській історії.
Київський вечір у кінотеатрі «Оскар» стане нагодою не просто вшанувати ювілей режисера, а заново відкрити його багатогранність. Картини з родинного архіву, показ «Лісової пісні. Мавки», розмова з синами та подальша ретроспектива в Чернівцях складаються в широку програму пам’яті. Вона показує Іллєнка як автора, який залишив по собі не лише фільми, а й спосіб бачити Україну — міфологічну, трагічну, прекрасну, вільну і незламну.
