21 травня в київському кінотеатрі «Жовтень» відкриється Тиждень австрійського кіно — щорічний кіноогляд, який знайомить українських глядачів із сучасним і класичним австрійським кінематографом. Основна програма триватиме у Києві, а також покази пройдуть у Львові, Чернівцях та Дніпрі. Фестиваль організовують посольство Австрії в Україні та кінокомпанія «Артхаус Трафік» за підтримки Amic Energy. Цьогорічна програма об’єднає п’ять фільмів різних жанрів — від історичних драм до комедійного вампірського горору, що дозволить глядачам побачити австрійське кіно не як єдиний стиль, а як різноманітний культурний простір.
Відкриття фестивалю саме в кінотеатрі «Жовтень» має символічне значення. Це один із найважливіших артхаусних майданчиків Києва, який багато років залишається місцем зустрічі української аудиторії з європейським кіно. У час, коли країна живе в умовах війни, міжнародні культурні події в українських містах набувають додаткового змісту. Вони не лише розширюють кінорепертуар, а й підтримують зв’язок України з європейським культурним простором, у якому українська аудиторія залишається активною, уважною і відкритою до діалогу.
Програма Тижня австрійського кіно цього року побудована на контрастах. У ній є історичні сюжети, жіночі біографії, тема самотності, іронічне переосмислення міфів, дружня подорож і жанрова гра з вампірською традицією. Такий підбір фільмів показує, що сучасне австрійське кіно не обмежується камерними драмами чи соціальним реалізмом, хоча ці напрями справді сильні в європейській традиції. Воно може бути і вишуканим, і дивним, і гострим, і меланхолійним, і комедійним.
Одним із центральних фільмів програми стане «Сісі і я» режисерки Фрауке Фінстервальдер. Це біографічна драма про графиню Ірму, яка стає супутницею та подругою імператриці Сісі. Образ Єлизавети Баварської, відомої як Сісі, давно став частиною європейського культурного міфу: її сприймають як символ краси, самотності, імператорського блиску й особистої несвободи. Однак сучасне кіно дедалі частіше повертається до таких історичних постатей не для створення чергової парадної легенди, а для критичного перегляду старих образів.
Головну роль у фільмі виконала Сандра Гюллер, відома широкій аудиторії за «Анатомією падіння». Її участь додає стрічці особливої уваги, адже Гюллер належить до тих акторок, які вміють працювати з напругою, внутрішньою суперечністю й психологічною багатошаровістю. У контексті історичної драми це особливо важливо: фільм про Сісі не може бути лише костюмною реконструкцією. Він потребує живої людської присутності, яка дозволяє побачити за імператорським образом складну особистість і людей навколо неї.
Ще одна робота за участі Сандри Гюллер у програмі — історична драма «Роуз» режисера Маркуса Шляйнцера. Фільм розповідає про жінку, яка у XVII столітті видає себе за солдата-спадкоємця маєтку. Це сюжет про ідентичність, виживання, соціальні ролі й межі дозволеного в суспільстві, де стать, походження і статус визначають майже все. За цю роль Гюллер отримала «Срібного ведмедя» Берлінського кінофестивалю, що підкреслює акторську силу стрічки та її значення в європейському кіноконтексті.
«Роуз» може бути особливо цікавим для української аудиторії, бо історичне кіно сьогодні сприймається не лише як реконструкція минулого. Воно часто говорить про сучасні питання: хто має право на голос, як суспільство карає за вихід за межі ролі, як людина захищає себе в жорстких обставинах і що означає вижити в системі, яка не залишає простору для свободи. Саме такі теми роблять історичну драму актуальною навіть тоді, коли дія відбувається кілька століть тому.
Найбільш жанрово несподіваною стрічкою програми стане «Кривава графиня» режисерки Ульріке Оттінгер. Це комедійний вампірський горор за участі Ізабель Юппер, який переносить образ графині Баторі в сучасний Відень. За сюжетом вона шукає еліксир життя, а сама історія поєднує міф, іронію, готичну атмосферу та сучасну міську культуру. Ульріке Оттінгер відома здатністю працювати з ексцентричними образами, візуальною надмірністю і нестандартною оптикою, тому її фільм може стати одним із найяскравіших показів фестивалю.
Присутність Ізабель Юппер у такому проєкті додає стрічці особливої привабливості. Вона давно має статус акторки, яка не боїться складних, дивних, провокативних і морально неоднозначних ролей. У вампірському горорі її екранна природа може працювати особливо сильно: холодна елегантність, дистанція, іронія і внутрішня загроза добре поєднуються з образом безсмертної графині. Для фестивальної програми така стрічка важлива ще й тому, що демонструє: європейське кіно може працювати з жанром не менш сміливо, ніж із драмою.
Фільм «Найсамотніша людина в місті» режисерів Тіцци Кові та Райнера Фріммеля представляє інший полюс програми — тиху драму про літнього блюзмена, який живе у будинку під знесення та мріє про подорож до дельти Міссісіпі. Це історія про самотність, мрію, старіння, втрату місця і зв’язок людини з музикою. Будинок під знесення у такому сюжеті стає не лише фізичним простором, а й символом життя, яке поступово витісняють нові обставини. Фільм отримав Спеціальну відзнаку Премії Гільдії німецьких артхаусних кінотеатрів, що свідчить про увагу до нього з боку європейської артхаусної спільноти.
Для українських глядачів тема дому, який можуть знести або втратити, звучить особливо гостро. В умовах війни поняття дому стало для мільйонів людей болючим: хтось втратив житло через обстріли, хтось був змушений переїхати, хтось не може повернутися до рідного міста. Хоча австрійська стрічка розповідає іншу історію, емоційне ядро — страх втрати місця, самотність і бажання зберегти мрію — може бути дуже близьким українській аудиторії.
Завершує програму «Бабине літо» режисерки Пії Гірцеггер — комедія про трьох сорокарічних друзів, чия спонтанна поїздка до Венеції перетворюється на подорож самопізнання. На перший погляд це легший фільм у програмі, однак саме такі історії часто дозволяють говорити про важливі речі без надмірної драматизації. Дружба, вік, нездійснені бажання, потреба змін і випадкові рішення, які відкривають нові сторони людини, — усе це теми, зрозумілі широкій аудиторії.
Поява Венеції в сюжеті «Бабиного літа» також цікаво перегукується з нинішньою увагою до європейських культурних подій і міст як символічних просторів. Венеція може бути туристичною мрією, місцем втечі, сценою для переосмислення себе або дзеркалом, у якому герої бачать власні страхи й бажання. Для фестивальної програми така комедія створює необхідний баланс: після історичних драм і темної жанрової історії вона дає глядачам інший тон — тепліший, людяніший і ближчий до повсякденного досвіду.
Окремо важливою є благодійна складова фестивалю. Прибуток від продажу квитків буде подвоєно партнером та спрямовано до сучасного українського центру Superhumans, який допомагає постраждалим від війни. Це перетворює кіноогляд на подію, що має не лише культурну, а й соціальну функцію. Глядачі приходять дивитися європейські фільми, але водночас підтримують інституцію, яка працює з людьми, пораненими або травмованими внаслідок російської агресії. У воєнній Україні такий зв’язок культури й допомоги стає дедалі важливішим.
Крім основних показів, заплановані спеціальні сеанси фільмів безпосередньо у центрі Superhumans. Це особливо сильний жест, бо він не обмежує благодійність лише фінансовим переказом. Кіно привозять до людей, які проходять складний шлях відновлення. Для них культурні події можуть бути частиною реабілітації, повернення до соціального життя і відчуття, що вони залишаються включеними в ширший суспільний простір. Мистецтво не лікує травми саме по собі, але може підтримувати людину там, де потрібні не лише медичні процедури, а й емоційний контакт.
Проведення Тижня австрійського кіно одразу в кількох українських містах також має значення. Київ, Львів, Чернівці й Дніпро представляють різні регіональні культурні контексти, але всі вони залишаються частиною спільного українського кінопростору. У час війни така географія показів важлива: культурне життя не повинно концентруватися лише в столиці. Європейське кіно має бути доступним і в інших містах, де також є глядачі, кіноклуби, артхаусна аудиторія й потреба у міжнародному культурному обміні.
Тиждень австрійського кіно в Україні — це приклад того, як міжнародна культурна співпраця може продовжуватися навіть у складних умовах. Посольство Австрії, «Артхаус Трафік» і партнери створюють подію, яка поєднує фестивальну якість, благодійність і європейську солідарність. Для українських глядачів це можливість побачити фільми, які рідко потрапляють у широкий прокат, а для самої України — ще один доказ, що країна залишається частиною європейського культурного процесу, попри війну.
У підсумку фестиваль пропонує не просто п’ять австрійських стрічок, а різні способи говорити про людину в історії, місті, дружбі, самотності й міфі. «Сісі і я», «Роуз», «Кривава графиня», «Найсамотніша людина в місті» та «Бабине літо» формують програму, де серйозне сусідить із іронічним, історичне — із сучасним, а жанрове — з авторським. Відкриття в «Жовтні» 21 травня стане стартом не лише кінопоказів, а й важливого культурного мосту між Україною та Австрією.
