Ініціатива з відродження культурної спадщини «Спадщина.UA» придбала в Радехові на Львівщині віллу лікаря Романа Мотлюка — історичну будівлю, яка роками стояла пусткою та поступово занепадала. Про купівлю повідомила засновниця організації Ганна Гаврилів. Для міста це рішення може стати важливим поворотним моментом, адже споруда на вулиці Криничній, 8 пов’язана не лише з історією медицини, а й з українським визвольним рухом, локальною пам’яттю та ширшим питанням збереження архітектурної спадщини в громадах.
Радехівська міська рада виставила будинок на аукціон цьогоріч. Одноповерхову цегляну споруду з підвалом площею 279,3 квадратного метра продали за 551 тисячу гривень. Стартова ціна становила 477 315 гривень. В описі аукціону рік будівництва не зазначили, а стан будівлі оцінили як суттєво зношений — на 60–80%. Фактично йшлося про об’єкт, який потребує не косметичного ремонту, а глибокого фахового втручання, дослідження, стабілізації та продуманого сценарію подальшого використання.
За інформацією місцевого краєзнавця Зіновія Твердохліба, Роман Мотлюк завершив будівництво та відкрив у цьому будинку приватну лікарню в 1939 році. Тут він жив із родиною і водночас приймав пацієнтів. Такий тип будівлі був характерним для міжвоєнного періоду: приватний дім поєднував житлову функцію з професійною практикою, а сам лікар часто ставав не лише медиком, а й важливою постаттю в житті місцевої громади.
Постать Романа Мотлюка надає цій віллі особливої ваги. Він був лікарем, січовим стрільцем і військовим Української Галицької Армії. У Радехові Мотлюк працював помічником коменданта польового шпиталю, згодом очолював його та допомагав ОУН-УПА. Тобто ця будівля пов’язана з людиною, чия біографія поєднала медицину, військову службу, громадянську відповідальність і участь у боротьбі за українську державність. У локальному вимірі це не просто стара цегляна вілла, а матеріальний слід життя людини, яка була частиною важливих історичних процесів ХХ століття.
Після приходу радянської влади приватну клініку націоналізували. Згодом у будівлі довгий час працювало інфекційне відділення Радехівської центральної районної лікарні. Цей етап також є частиною її історії: споруда продовжувала виконувати медичну функцію, але вже в іншій політичній та адміністративній системі. Після закриття відділення будинок залишився без сталої функції, стояв пусткою і поступово втрачав свій стан. Саме так часто починається занепад історичних об’єктів у невеликих містах: спочатку вони втрачають користувача, потім регулярний догляд, а згодом — і шанс на своєчасне відновлення.
Продаж будівлі викликав занепокоєння серед місцевих жителів. Головна причина полягала в тому, що міська рада не внесла віллу до реєстру пам’яток, а отже, її подальша доля значною мірою залежала від нового власника. Без охоронного статусу історична споруда є значно вразливішою: її можуть перебудувати без належного врахування автентичних елементів, радикально змінити або навіть знести, якщо це відповідатиме комерційним інтересам власника. Тому купівля об’єкта саме організацією, яка спеціалізується на спадщині, фактично знімає найгостріший ризик — втрату будинку як історичного свідчення.
Водночас сама купівля ще не означає автоматичного порятунку. Попереду складний і дорогий процес, який потребує фахових рішень. Упродовж літа «Спадщина.UA» планує впорядкувати будівлю й територію, провести комплексні наукові дослідження, відновити мережі, продумати майбутню функцію вілли та розробити її бізнес-модель. Такий підхід важливий, бо історична ревіталізація не може обмежуватися лише ремонтом фасаду. Щоб будівля жила, вона має отримати новий зміст, користувачів і фінансово реалістичну модель утримання.
Майбутній формат проєкту наразі не визначений. Команда розглядає кілька сценаріїв: самостійне відновлення, пошук інвестора або партнерські інвестиції. Кожен із цих варіантів має свої переваги й ризики. Самостійне відновлення дозволяє максимально контролювати концепцію, але вимагає значних ресурсів. Інвестор може прискорити процес, однак важливо, щоб економічна модель не знищила історичної цінності будівлі. Партнерський формат потенційно може поєднати фаховість, капітал і суспільний інтерес, якщо всі сторони матимуть спільне бачення.
Історія вілли Мотлюка є показовою для багатьох українських громад. У невеликих містах досі зберігаються десятки будівель, пов’язаних із лікарями, вчителями, адвокатами, священниками, військовими, підприємцями та громадськими діячами. Часто вони не мають статусу пам’яток, не потрапляють у туристичні маршрути й залишаються поза увагою державної культурної політики. Але саме з таких об’єктів складається реальна історична тканина міст. Вони розповідають не лише про архітектуру, а й про соціальну структуру, професійні спільноти, локальні еліти та повсякденне життя минулих поколінь.
У випадку Радехова потенціал будівлі особливо помітний. Вілла може стати простором, який поєднає пам’ять про Романа Мотлюка, історію української медицини, визвольного руху та міської культури. Це може бути культурний центр, музейно-освітній простір, резиденція для дослідників чи митців, місце для локальних подій або змішаний формат із громадською та комерційною складовою. Головне, щоб нова функція не була випадковою, а виростала з біографії будинку і потреб сучасної громади.
Окремо важливо, що цей кейс демонструє інший підхід до спадщини — не очікування, поки будівля остаточно зруйнується, а спробу втрутитися на етапі, коли її ще можна повернути до життя. Українські міста часто втрачають історичні споруди саме через бездіяльність: немає коштів, немає статусу, немає відповідального власника, немає концепції. У результаті роками триває повільне руйнування, після якого відновлення стає майже неможливим або економічно невиправданим. Купівля вілли Мотлюка показує, що навіть складний об’єкт із високим рівнем зношеності може отримати шанс, якщо з’являється команда, здатна бачити в ньому не проблему, а ресурс.
«Спадщина.UA» вже має досвід роботи з історичними спорудами. За вісім років команда реалізувала понад 50 проєктів у сфері культурної спадщини. Серед них — проєкт «Палац Розділ» на Львівщині і кампанія з ревіталізації українських історичних хат. Цей досвід важливий, адже відновлення старої будівлі потребує не лише ентузіазму, а й розуміння архітектури, юридичних процедур, фінансування, комунікації з громадою та пошуку функції, яка дозволить об’єкту не занепасти знову.
На тлі повномасштабної війни питання культурної спадщини набуло ще гострішого значення. Росія руйнує українські міста, пам’ятки, музеї, бібліотеки й архіви, намагаючись знищити не тільки інфраструктуру, а й історичну пам’ять. У таких умовах збереження кожної локальної споруди, пов’язаної з українською історією, стає частиною ширшого процесу спротиву. Вілла лікаря, січового стрільця і військового УГА в Радехові — саме такий об’єкт. Вона нагадує, що українська державність і громадянська культура формувалися не лише у великих політичних центрах, а й у малих містах, через конкретних людей і конкретні місця.
Попереду у вілли Мотлюка довгий шлях. Потрібно дослідити її історію, оцінити конструктивний стан, зрозуміти, які елементи зберегли автентичність, знайти ресурси, сформувати концепцію і переконати громаду в цінності нового життя будівлі. Але найважливіше вже сталося: споруда не залишилася безвідповідальним активом, який могли використати як ділянку або дешеву нерухомість. Вона отримала власника, для якого історична цінність є не перешкодою, а головним сенсом роботи.
Для Радехова ця подія може стати початком переосмислення міської спадщини. Якщо віллу Мотлюка вдасться відновити й наповнити змістом, вона може стати прикладом для інших громад, де схожі будівлі ще чекають на увагу. Історична архітектура в малих містах часто не потребує пафосних декларацій — їй потрібні відповідальні рішення, професійний підхід і розуміння, що минуле може працювати на майбутнє. Саме тому купівля цієї вілли є не просто новиною про аукціон, а важливим сигналом: українська спадщина має шанс, коли за неї беруться ті, хто бачить у ній живу цінність.
