У Києві поблизу Києво-Печерської лаври незаконно зносять майже 100-річну будівлю колишнього училища зв’язку на вулиці Князів Острозьких, 43/11. Про демонтаж повідомив пам’яткоохоронець Дмитро Перов. За його словами, на місці історичної споруди забудовник ТОВ «Будінвестиції» планує звести 25-поверховий житловий будинок заввишки близько 80 метрів. Така висотка може закрити вид на дзвіницю Лаври й радикально змінити історичний ландшафт однієї з найчутливіших зон столиці.
Ситуація викликала обурення через одразу кілька причин. Йдеться не просто про стару будівлю, а про об’єкт, розташований у центральному історичному ареалі Києва та в буферній зоні ЮНЕСКО. У таких місцях будь-які роботи мають проходити суворе погодження, а нове будівництво обмежене через ризик пошкодження історичного середовища. За словами Перова, забудовник не має погодження Міністерства культури та дозволу ЮНЕСКО на знесення будівлі в буферній зоні. Попри це, демонтаж уже розпочали.
Будівлю училища зв’язку звели у 1930-х роках у стилі конструктивізму. Вона є частиною цінної історичної забудови центрального Києва, де кожен об’єкт формує масштаб, ритм і характер міського простору. Конструктивізм у Києві представлений не так широко, як архітектура попередніх епох, тому такі споруди мають не лише утилітарну, а й культурну цінність. Навіть якщо будівля не має статусу окремої пам’ятки національного значення, її розташування, вік і архітектурний стиль роблять її важливою частиною історичного середовища.
Особливо чутливим є місце, де розташована споруда. Поруч із Києво-Печерською лаврою будь-яка нова забудова має оцінюватися не лише з погляду комерційної доцільності, а й з погляду впливу на панорами, силует міста та охоронні зони. У центральному історичному ареалі Києва висота нових будівель не має перевищувати 27 метрів, тобто приблизно дев’ять поверхів. Натомість заявлений проєкт передбачає 25-поверховий житловий будинок заввишки 80 метрів. Такий масштаб суттєво перевищує допустимі параметри для цієї території.
Запланована висотка може стати черговим прикладом конфлікту між забудовником і містом, у якому історичне середовище програє економіці квадратних метрів. Для девелопера ділянка біля Лаври й центру столиці є надзвичайно привабливою. Для Києва ж це територія, де необережне будівництво може завдати шкоди не лише окремій вулиці, а й міжнародній репутації міста. Буферна зона ЮНЕСКО існує саме для того, щоб захищати простір навколо об’єктів світової спадщини від забудови, яка спотворює їхнє сприйняття або створює візуальний тиск на пам’ятку.
За інформацією Дмитра Перова, роботи вже намагалися зупинити. Після першого виклику поліції демонтаж призупинили, а будівельники залишили майданчик. Проте наступного дня забудовник відновив роботи. На місце знову викликали поліцію та представників департаменту територіального контролю, які повторно зупинили демонтаж. Така ситуація показує типову проблему київських будівельних конфліктів: навіть після втручання правоохоронців і міських служб роботи можуть швидко поновлюватися, якщо немає жорсткого контролю та реальної відповідальності.
Представники департаменту територіального контролю зафіксували порушення на об’єкті. Зокрема, там не було будівельного паспорта, а будівельний паркан встановили не повністю. Крім того, огорожу розмістили за межами орендованої ділянки — на прибудинковій території житлового будинку. Це означає, що питання стосується не лише охорони історичної забудови, а й базового дотримання правил організації будівельного майданчика. Якщо забудовник порушує навіть такі вимоги, це посилює сумніви щодо законності всього процесу.
Окремо Перов повідомив, що забудовник використовував транспорт комунальної корпорації «Київавтодор» для вивезення уламків уже зруйнованої будівлі. Якщо ця інформація підтвердиться, вона потребує окремого пояснення з боку міських структур. Участь комунального транспорту в роботах на спірному об’єкті може викликати питання щодо того, хто саме забезпечував логістику демонтажу, на яких підставах використовували техніку та чи не сприяли міські ресурси роботам, законність яких оскаржують пам’яткоохоронці.
Історія з будівлею училища зв’язку вкладається в ширший контекст боротьби за історичний Київ. У столиці регулярно виникають конфлікти навколо старих будівель, які не завжди мають належний охоронний статус, але є частиною міської пам’яті. Забудовники часто розглядають такі об’єкти як перешкоду для нового проєкту, тоді як громадськість бачить у них частину історичного ландшафту. Найгострішими стають саме ті випадки, коли йдеться про центр міста, охоронні зони, історичні ареали або території поруч із пам’ятками світового значення.
Проблема полягає ще й у тому, що знесення історичних будівель часто відбувається швидше, ніж суспільство та державні органи встигають відреагувати. Достатньо кількох днів активного демонтажу, щоб споруда втратила автентичність або була знищена настільки, що її відновлення стане майже неможливим. Саме тому пам’яткоохоронці наполягають на негайному втручанні в таких випадках. Коли роботи ведуться без погоджень у буферній зоні ЮНЕСКО, це вже не локальна будівельна суперечка, а питання дотримання міжнародних зобов’язань України щодо захисту культурної спадщини.
Для Києва ця історія є особливо болючою через сусідство з Лаврою. Києво-Печерська лавра — один із найважливіших символів столиці та України загалом. Її дзвіниця є частиною історичного силуету міста, який формувався століттями. Висотне будівництво поруч із такими об’єктами може змінити сприйняття пам’ятки, зменшити її візуальну домінанту та порушити баланс історичного середовища. Саме тому обмеження висотності в центральному історичному ареалі не є формальністю. Вони існують для того, щоб місто не втрачало власний масштаб і спадковість.
Забудова на місці училища зв’язку також може створити прецедент для інших ділянок у чутливих зонах. Якщо 25-поверховий будинок з’явиться в буферній зоні без належних погоджень, це стане сигналом для інших девелоперів, що обмеження можна обходити або ігнорувати. У довгостроковій перспективі такі рішення небезпечніші за один окремий об’єкт, адже вони руйнують саму логіку охорони спадщини. Місто поступово втрачає не лише будівлі, а й правила, які мали б захищати його історичну структуру.
Наразі ключове питання полягає в тому, чи зможуть міські та державні органи не просто тимчасово зупинити роботи, а забезпечити реальне припинення незаконного демонтажу. Поліція, департамент територіального контролю, Міністерство культури та інші відповідальні інституції мають дати чітку відповідь щодо статусу робіт, дозвільних документів і подальшої долі будівлі. Без цього ситуація може повторюватися: роботи зупинятимуть після викликів, а потім відновлюватимуть через кілька годин або наступного дня.
Для мешканців Києва ця історія є ще одним нагадуванням, що збереження міста залежить не лише від офіційних статусів, а й від публічної уваги. Саме повідомлення пам’яткоохоронців, виклики поліції, реакція медіа та тиск громади часто стають першою перешкодою для швидкого знесення. Проте громадська реакція не повинна замінювати роботу держави. Якщо будівля розташована в буферній зоні ЮНЕСКО, а нове будівництво суперечить обмеженням історичного ареалу, відповідальні органи мають діяти превентивно, а не лише після того, як стіни вже почали руйнувати.
Ситуація з училищем зв’язку на Князів Острозьких демонструє, наскільки вразливою залишається історична забудова Києва навіть у найцінніших частинах міста. Поки Україна бореться за збереження своєї державності у війні з Росією, всередині міст триває інша боротьба — за право історичного середовища на існування. Якщо будівлі, які формують пам’ять Києва, зникають під ковшем екскаватора без дозволів і погоджень, місто втрачає частину себе. І в цьому випадку йдеться не лише про одну споруду 1930-х років, а про принцип: чи можуть правила охорони спадщини реально зупинити забудову там, де вона загрожує історичному Києву.
