22 липня у Києві та низці інших українських міст сьомий день поспіль відбулися мирні акції на підтримку колишнього міністра оборони Михайла Федорова. У столиці люди знову зібралися в центрі міста, продовжуючи протест, який розпочався після рішення влади не подавати кандидатуру Федорова на повторне призначення до оновленого уряду. Якщо на початку учасники висували дві головні вимоги — повернути Федорова до Міністерства оборони та звільнити головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, — то після кадрових рішень президента головною невиконаною вимогою залишилося повернення ексміністра.
Цього вечора акції пройшли не лише в Києві. Люди виходили на площі в Одесі, Тернополі, Львові, Кременчуці, Чернівцях, Харкові, Івано-Франківську, Вінниці, Полтаві, Ужгороді та інших містах. Учасники приносили саморобні картонні плакати, скандували гасла на підтримку Федорова та закликали владу пояснити логіку кадрових рішень в оборонному секторі. У Львові протестувальники зібралися біля пам’ятника Тарасові Шевченку на проспекті Свободи, а в Івано-Франківську — біля адміністративної будівлі на вулиці Грушевського. Серед гасел звучали «Федоров — міністр оборони», «Працює — не чіпай», «Сучасна армія — сучасний міністр» і «Влада — це народ».
Сьомий день акцій став першим після того, як президент Володимир Зеленський офіційно змінив вище військове командування. Олександра Сирського звільнили з посади головнокомандувача ЗСУ, а його наступником став генерал-майор Михайло Драпатий. Відповідні укази оприлюднили 22 липня. Частина учасників протесту сприйняла це рішення як виконання однієї з вимог, однак наголосила, що кадрове перезавантаження не завершене, доки Федоров не повернеться до Міністерства оборони.
Протестувальники пояснюють свою позицію тим, що після звільнення Сирського зникла причина, якою президент раніше аргументував небажання залишати Федорова на посаді. Під час зустрічі з депутатами влада посилалася на складні відносини та постійні суперечності між керівником Міноборони й головнокомандувачем. Сам Федоров публічно говорив про блокування частини ініціатив, повільне ухвалення рішень і небажання військового керівництва відкрито визнавати системні проблеми. Тепер, коли Генеральний штаб і ЗСУ отримали нових керівників, прихильники ексміністра не бачать формальних перешкод для його повернення.
Для учасників акцій питання полягає не тільки в прізвищі очільника відомства. Вони пов’язують Федорова з цифровізацією оборонних процесів, розвитком безпілотних систем, спрощенням бюрократичних процедур і спробою пришвидшити технологічні зміни в армії. На плакатах з’являються вимоги не зупиняти реформи, не повертати Міністерство оборони до старих методів управління та зберегти команду, яка вже занурена в закупівлі, виробництво озброєння, цифрові сервіси й координацію з військовими частинами.
Прихильники повернення Федорова також наголошують на ціні часу. Новому міністру довелося б формувати власну команду, вивчати внутрішні процеси та налагоджувати взаємодію з новим головнокомандувачем. Під час повномасштабної війни цей перехідний період може вплинути на швидкість закупівель, постачання дронів, розвиток систем зв’язку та впровадження рішень, необхідних безпосередньо на фронті. Попередня команда, на думку протестувальників, могла б відразу почати роботу з Драпатим і не втрачати місяці на перебудову відомства.
Окремою причиною невдоволення залишається відсутність зрозумілого публічного пояснення відставки. Федорову пропонували інші варіанти роботи у владі, зокрема посади, пов’язані з технологічним розвитком, однак він не погодився. За даними медіа, колишній міністр не розуміє, за що саме його усунули з Міноборони, і вважає, що без повноважень керівника відомства не зможе реалізувати задуману трансформацію Сил оборони. Для людей на площах ця ситуація стала прикладом кадрового рішення, яке без належної комунікації породило більше запитань, ніж відповідей.
Акції, що розпочалися 16 липня, за тиждень перетворилися на загальноукраїнський протестний рух без єдиного партійного центру. До нього долучаються молодь, ветерани, родичі військових, волонтери, представники культурного середовища та звичайні містяни. Одні приходять через підтримку конкретного міністра, інші — через ширше невдоволення закритістю державних рішень і станом управління армією. Спільним залишається запит на відповідальність, швидкі реформи та повагу до голосу громадян навіть в умовах воєнного стану.
Характерною ознакою протестів стали картонні плакати з іронічними, різкими й водночас особистими написами. Вони перетворилися на головний візуальний символ акцій. Люди самостійно формулюють свої вимоги, говорять про досвід близьких на фронті, критикують бюрократію та нагадують, що технологічна перевага може безпосередньо рятувати життя військових. Відсутність складної сцени, партійної символіки та централізованої агітації підкреслює громадянський характер протесту.
Після звільнення Сирського перед учасниками постало питання, чи зменшиться активність акцій. Події 22 липня показали, що протест не припинився, а його вимога стала чіткішою. Люди заявляють, що виходитимуть далі, доки влада не поверне Федорова або не надасть переконливого пояснення, чому його подальша робота в Міністерстві оборони неможлива. У Києві вже анонсували новий етап протесту 24 липня, який організатори називають безстроковим.
Водночас кадрова ситуація залишається складною. Новий головнокомандувач має швидко вибудувати взаємодію з політичним керівництвом оборонного сектору, продовжити бойові операції та водночас працювати над реформами управління. Влада повинна визначити, хто очолить Міноборони на постійній основі, і пояснити суспільству, за якими критеріями обирається ця людина. За умов війни будь-яке тривале протистояння між державними інституціями, військовим командуванням і громадськістю створює додаткові ризики.
Сьомий день протестів засвідчив, що звільнення Сирського не закрило дискусію про майбутнє оборонного блоку. Навпаки, після виконання першої вимоги увага зосередилася на другій. Для учасників акцій повернення Федорова стало символом продовження реформ, збереження темпу технологічних змін і готовності влади реагувати на суспільний запит. Подальший розвиток подій залежатиме від рішення президента та від того, чи зможе держава запропонувати модель управління обороною, яка буде переконливою не лише для чиновників і військових керівників, а й для громадян.
