Ставлення польського суспільства до України та українців помітно змінилося порівняно з початком повномасштабної війни. Серед причин — економічна конкуренція, історичні суперечки, внутрішня політика та російська дезінформація. Про це пише журналіст Матеуш Мадзіні у колонці для The Guardian.
Згідно з останнім опитуванням польського центру CBOS, 52% респондентів виступають проти подальшого приймання українських біженців. Водночас серед польських правих політичних сил набирає популярності теза про те, що військова допомога Києву нібито послабила оборонні можливості самої Польщі.
Ставлення поляків до українських біженців
На початку повномасштабного вторгнення Польща стала одним із головних напрямків для українців, які рятувалися від війни. Країна надала їм правовий і фінансовий захист, а польське суспільство активно долучилося до допомоги. Від лютого 2022 року такий захист отримали близько 1,73 млн громадян України.
Однак із часом суспільні настрої почали змінюватися. За оцінкою автора The Guardian, пояснювати це лише політичними або історичними конфліктами недостатньо. Важливу роль відіграє зміна становища самих українців у Польщі.
Українські біженці поступово облаштували самостійне життя: вийшли на ринок праці, почали орендувати та купувати житло, створювати компанії й формувати власні громади. Через це частина поляків почала сприймати їх не як людей, яким потрібна підтримка, а як конкурентів.
Конкуренція українців і поляків на ринку праці
Автор колонки звертає увагу на зміну самої моделі польсько-українських відносин. На початку війни вона значною мірою спиралася на допомогу з польського боку та вдячність з українського. Інтеграція українців у польську економіку поступово змінила цей баланс.
Українці конкурують із місцевими жителями за вакансії, клієнтів та житло, а українські підприємці розвивають власний бізнес. Мадзіні вважає, що саме економічна самостійність частини українців стала одним із чинників зміни суспільних настроїв.
На його думку, Польща не повною мірою підготувалася до того, що перебування значної кількості українців стане тривалим, а самі біженці інтегруються в економіку країни. Водночас польська влада не змогла достатньо ефективно пояснити суспільству наслідки такого процесу.
Історичні суперечки між Україною та Польщею
Додаткову напругу у відносинах створюють дискусії щодо спільного історичного минулого. The Guardian звертає увагу на суперечки навколо Української повстанської армії та Волинської трагедії, які залишаються чутливими темами для польського суспільства.
Новий конфлікт, за словами автора, виник після рішення Володимира Зеленського назвати військовий підрозділ на честь УПА. Польська сторона гостро відреагувала на цей крок через роль окремих підрозділів Української повстанської армії у масових убивствах польського населення 1943 року.
На тлі суперечки президент Польщі Кароль Навроцький позбавив Зеленського ордена Білого орла — найвищої польської державної нагороди, яку можуть отримати іноземні громадяни.
Російська дезінформація у Польщі
Ще одним чинником погіршення настроїв щодо українців автор називає російську дезінформацію. У польському сегменті соціальних мереж регулярно з’являються повідомлення про те, що українські біженці нібито масово живуть коштом польської системи соціальної допомоги.
Такі наративи формують у частини суспільства уявлення про українців як про фінансовий тягар і посилюють негативне ставлення до них. У деяких випадках, зазначає автор, ворожість уже виходить за межі соцмереж та переходить у фізичну агресію.
Поширення подібних тез відбувається паралельно зі зростанням критики України серед частини польських політичних сил. У результаті внутрішні проблеми, історичні суперечки та інформаційні операції взаємно посилюють негативні настрої.
Майбутнє відносин України та Польщі
Мадзіні вважає, що польська влада недооцінила зміни, які відбулися як з українським суспільством, так і з відносинами між двома державами. Варшава, за його оцінкою, розраховувала зберегти особливу роль у відносинах із Києвом та впливати на процес майбутнього вступу України до Європейського Союзу.
Однак Україна дедалі більше прагне вибудовувати відносини з європейськими партнерами на рівних умовах. Українці водночас інтегруються в економіки країн ЄС та переходять від статусу отримувачів допомоги до повноцінних учасників економічного життя.
Автор застерігає, що нездатність адаптувати політику до цих змін може посилити напруження між Варшавою та Києвом. На його думку, майбутні відносини двох держав залежатимуть від того, чи зможуть вони перейти від моделі «допомога — вдячність» до партнерства, яке враховуватиме інтереси обох сторін.
