Міжнародний олімпійський комітет ухвалив рішення дозволити молодіжним командам і спортсменам із Росії та Білорусі брати участь у міжнародних змаганнях із використанням національного прапора та гімну. Відповідне рішення було прийняте під час щорічного Олімпійського саміту, який проходив під головуванням президентки МОК Кірсті Ковентрі. Крок уже викликав широкий резонанс, зокрема в Україні, на тлі повномасштабної війни та триваючих дискусій про межі «політичної нейтральності» спорту.
У МОК пояснили своє рішення принципом універсального доступу до спорту. В офіційній заяві комітету наголошується, що спортсмени мають фундаментальне право брати участь у змаганнях у всьому світі без політичного втручання або тиску з боку державних органів. Саме цим аргументом у МОК обґрунтовують повернення національної символіки для молодіжних команд двох країн, які перебувають під міжнародними санкціями через війну проти України.
Рішення стосуватиметься літніх Юнацьких Олімпійських ігор, які заплановані на 2026 рік у Дакарі, столиці Сенегалу. Йдеться саме про молодіжний сегмент олімпійського руху, який МОК розглядає як окремий простір для розвитку спорту й майбутніх поколінь атлетів. Водночас у комітеті підкреслюють, що це рішення не поширюється на зимові Олімпійські ігри 2026 року, які відбудуться в Мілані та Кортіні-д’Ампеццо. Там російські та білоруські спортсмени, як і раніше, зможуть змагатися виключно під нейтральним статусом.
Для участі у зимових Іграх спортсмени з Росії та Білорусі проходитимуть спеціальну перевірку на предмет публічної підтримки війни Росії проти України. У МОК заявляють, що цей механізм залишатиметься чинним і є компромісом між допуском окремих спортсменів і санкціями проти держав, які порушили міжнародне право. Таким чином комітет фактично проводить розмежування між дорослими й молодіжними змаганнями, а також між різними форматами Олімпіад.
В українському суспільстві та політичному середовищі рішення МОК розглядають як суперечливе і таке, що підриває логіку попередніх санкцій. Критики вказують, що національний прапор і гімн є елементами державної символіки, а їх повернення на міжнародну арену, навіть у молодіжному спорті, може сприйматися як крок до нормалізації статусу держав-агресорів. Особливу увагу звертають на те, що спорт у Росії та Білорусі тісно пов’язаний із державною пропагандою, а молодіжні програми часто є частиною ідеологічної системи.
Водночас прихильники рішення апелюють до віку спортсменів і до того, що юнацькі змагання мають іншу природу, ніж дорослий професійний спорт. У МОК наполягають, що йдеться не про політичну реабілітацію держав, а про захист прав молодих атлетів, які формально не ухвалюють державних рішень. Однак навіть у такій логіці залишається питання символіки, адже саме прапор і гімн є найбільш чутливими маркерами присутності держави на міжнародній арені.
Рішення МОК може мати довгострокові наслідки для олімпійського руху. Воно створює прецедент, коли для різних вікових категорій і форматів змагань діють різні правила, що ускладнює єдину санкційну політику. Для України це питання не лише спорту, а й принципів міжнародної солідарності в умовах війни, де кожен символ і кожне публічне рішення мають політичну вагу незалежно від задекларованої нейтральності.
