Національний комплекс «Експоцентр України» не продовжив договір оренди з комунальним Центром адопції тварин, який із початку повномасштабної війни працював на території ВДНГ. У приміщенні 16-го павільйону планують відновити спортивний кластер, а тварин уже перевезли на інші локації — до ветеринарної клініки на вулиці Героїв Енергетиків, 5-А на Троєщині та до притулку в селі Нове Залісся. Формально йдеться не про ліквідацію комунального проєкту, а про завершення тимчасової оренди. Але для волонтерів, зоозахисників і частини киян ця історія виглядає значно ширше: як питання доступності адопції, відповідальності міста перед безпритульними тваринами й того, чи може Київ вибудувати сталу систему гуманного поводження з ними.
Центр адопції на ВДНГ з’явився в березні 2022 року, коли після початку великої війни Київ і область переживали надзвичайну гуманітарну кризу. Частину тварин евакуювали з Бородянки, а місту терміново потрібен був простір, де можна було б розмістити собак і котів, організувати догляд, лікування, комунікацію з волонтерами та пошук нових родин. ВДНГ тоді надав приміщення у спортивному кластері на прохання КМДА. За словами керівництва комплексу, із самого початку йшлося про тимчасове рішення, а після відновлення спортивної програми притулок мав переїхати.
Генеральний директор ВДНГ Євген Мушкін пояснив, що проєкт розраховували приблизно на рік, але врешті комплекс підтримував роботу центру значно довше. У команді Експоцентру також наголошують: на території не має бути двох центрів адопції, адже там продовжує працювати Patron Pet Center. На думку керівництва ВДНГ, подібні заклади мають бути рівномірно розподілені містом, а не концентруватися в одному місці. Крім того, адміністрація заявляє, що кілька місяців тому попередила керівництво ветеринарної лікарні про відновлення спортивного кластера та непродовження оренди.
З управлінської точки зору позиція ВДНГ має власну логіку. Експоцентр останніми роками поступово перетворюється на великий міський простір із різними функціями: від культурних подій і сімейного дозвілля до спорту, освіти, бізнесу й відпочинку. Якщо частина території планувалася як спортивний кластер, керівництво комплексу може вважати повернення цієї функції частиною розвитку ВДНГ. Але проблема полягає в тому, що рішення про переїзд тварин не можна оцінювати лише через оренду приміщення. Центр адопції — це не звичайний офіс і не комерційна точка, яку можна безболісно перемістити. Його ефективність напряму залежить від локації, доступності, потоку відвідувачів і довіри людей.
Саме на цьому наголошують волонтери. Громадська організація «Київське товариство захисту тварин “Щасливий берег”» звернулася до столичної влади з відкритим листом і підтримала петицію із вимогою скасувати рішення про закриття центру на ВДНГ. Активісти кажуть, що перенесення тварин за межі зручної міської локації може суттєво зменшити їхні шанси знайти родини. Для адопції важливо, щоб люди могли легко приїхати, познайомитися з твариною, погуляти з собакою, поставити запитання кураторам і повернутися ще раз перед остаточним рішенням. Коли частину тварин переміщують у віддалений притулок, цей шлях для потенційних опікунів стає складнішим.
Особливо гостро звучить аргумент про Нове Залісся. Великий притулок за межами Києва може бути необхідним для тимчасового утримання тварин, але він не замінює міський центр адопції. У великих притулках тварини часто менш помітні для відвідувачів, а волонтерам і працівникам складніше приділяти кожній собаці чи кішці достатньо уваги. Для соціалізації, лікування поведінкових проблем і підготовки до життя в родині потрібен постійний контакт із людьми. Якщо тварина опиняється далеко від міського потоку, її шанс бути побаченою зменшується.
Ще один проблемний аспект — можливості ветеринарної клініки на Троєщині. Зоозахисники стверджують, що вона фізично не розрахована на таку кількість тварин. Ветеринарна лікарня має виконувати медичну функцію, а центр адопції — це ширша система: вольєри, місця для вигулу, карантин, простір для знайомства з потенційними власниками, волонтерська інфраструктура, комунікація, фотографування тварин, події й консультації. Якщо всі ці процеси стискаються в непристосованому просторі, якість роботи може знизитися, навіть якщо формально проєкт продовжує існувати.
Ця історія виявила слабке місце міської політики щодо безпритульних тварин. Київ потребує не одного випадкового або тимчасового центру, а мережі доступних міських просторів для адопції в різних районах. Якщо ВДНГ справді повертає павільйон під спорт, місто мало б паралельно запропонувати не гіршу альтернативу: зручну локацію, належні умови, транспортну доступність, приміщення для собак і котів, прозорий графік переїзду та комунікацію з волонтерами. Натомість конфлікт виник саме тому, що люди побачили ризик: тварин ніби не ліквідовують як проєкт, але віддаляють від тих, хто міг би їх забрати додому.
Для столиці це не дрібна побутова суперечка. Під час війни кількість покинутих, евакуйованих і травмованих тварин зросла. Частина власників загинула, виїхала, втратила житло або не змогла забрати тварин із собою. Волонтери, притулки й комунальні служби взяли на себе величезне навантаження, яке не завжди помітне в політичному порядку денному. Але цивілізоване місто визначається не тільки дорогами, парками й спортивними кластерами. Воно визначається також тим, як поводиться з найуразливішими — зокрема з тваринами, які повністю залежать від людських рішень.
ВДНГ має право розвивати спортивну інфраструктуру, а Київ має потребу в таких просторах. Але розвиток одного напряму не повинен автоматично означати втрату іншого. Якщо місто хоче поєднувати спорт, дозвілля, гуманність і сучасне управління, воно має шукати компроміси не після скандалу, а до ухвалення рішень. Можливі варіанти — нова міська локація для центру, кілька менших центрів адопції в різних районах, тимчасовий перехідний період, підтримка виїзних днів адопції на ВДНГ або регулярні події за участю тварин із комунальних притулків. Головне — не допустити, щоб переїзд став фактичним зменшенням доступу людей до тварин.
Петиція в «Київ Цифровий» стала способом перевести емоційне обурення в офіційний механізм впливу. Якщо вона набере необхідну підтримку, влада буде змушена розглянути вимоги громадян. Але навіть незалежно від результату голосування ця ситуація вже показала: кияни сприймають адопцію тварин як частину міської соціальної політики, а не як волонтерську дрібницю. Центри адопції — це інструмент зменшення кількості безпритульних тварин, профілактики жорстокого поводження, підтримки відповідального власництва й гуманізації міського середовища.
Конфлікт навколо 16-го павільйону ВДНГ має стати приводом для чесної розмови між міською владою, Експоцентром, комунальними службами й зоозахисниками. Потрібно визнати, що тимчасові рішення, ухвалені у перші місяці війни, не можуть існувати вічно без перегляду. Але перегляд має бути відповідальним. Якщо центр працював чотири роки, сформував довіру, допомагав тваринам знаходити родини й став помітним для містян, його не можна просто розчинити між віддаленим притулком і перевантаженою клінікою. Місто має або зберегти його на доступній локації, або створити кращу альтернативу.
Історія з Центром адопції на ВДНГ — це тест на здатність Києва ухвалювати рішення не тільки адміністративно, а й гуманно. Спортивний кластер потрібен місту, але тварини теж потребують видимого, доступного й безпечного простору. Якщо влада знайде збалансоване рішення, ця ситуація може стати прикладом нормального діалогу. Якщо ні, вона залишиться черговим доказом того, що в Києві соціально важливі ініціативи надто часто залежать від тимчасових домовленостей, а не від сталої політики.
