26 січня в Києві розпочалися роботи всередині будинку на Андріївському узвозі 13-Б — пам’ятки архітектури місцевого значення, що одразу викликало гостру суспільну реакцію. Про початок демонтажу внутрішніх елементів будівлі повідомила громадська діячка Олена Лізвінська, після чого тема швидко поширилася серед київських активістів і фахівців з охорони культурної спадщини. Будівлю вважають найстарішою на всьому Андріївському узвозі — садибу збудували у 1846 році, і протягом десятиліть вона була впізнаваним елементом історичного ландшафту Подолу. До недавнього часу тут працювало кафе «Під липою», добре відоме киянам і туристам, однак торік заклад припинив роботу, а орендарів виселили. У КМДА тоді пояснювали це аварійним станом споруди, який нібито унеможливлював її подальшу експлуатацію без серйозних втручань.
Наприкінці року Департамент охорони культурної спадщини КМДА погодив проєкт, який офіційно назвали реставрацією, але його зміст одразу викликав сумніви у фахового середовища. Документація передбачає демонтаж усіх внутрішніх перекриттів і даху, фактично залишаючи від майже 180-річної будівлі лише зовнішні стіни. Усередині ж планується облаштування відкритого простору з використанням сучасних матеріалів і конструкцій. Активісти та дослідники історичної забудови вказують, що за такої концепції пам’ятка втрачає автентичну просторову структуру, а її історична цінність зводиться до декоративного фасаду.
Критики проєкту наголошують, що такі дії суперечать чинному законодавству про охорону культурної спадщини. Вони посилаються на норми Закону України «Про охорону культурної спадщини», які забороняють зміну або демонтаж елементів пам’яток, а також на принцип зворотності реставраційних втручань, закріплений у Венеційській хартії. Йдеться про те, що будь-яке втручання має бути таким, аби за потреби його можна було скасувати без шкоди для історичної тканини об’єкта, чого у випадку повного демонтажу інтер’єрів досягти неможливо.
Після початку робіт активіст Дмитро Перов зареєстрував петицію на сайті Київради з вимогою негайно зупинити демонтаж і зобов’язати орендарів розробити новий проєкт реставрації. На його думку, такий проєкт має бути винесений на публічне громадське обговорення із залученням незалежних реставраторів і пам’яткоохоронців. Перов стверджує, що під виглядом інженерно-конструкторських досліджень у будівлі вже знищено історичні інтер’єри, частину конструкцій демонтовано і вивезено, а деякі елементи складено в мішках просто на території садиби.
У Департаменті охорони культурної спадщини КМДА ці твердження заперечують. Там заявляють, що будинок і надалі має статус пам’ятки архітектури місцевого значення і перебуває на балансі КП «Київський науково-методичний центр». За інформацією департаменту, земельна ділянка не передавалася у приватну власність, а жодної нової забудови не планується. Чиновники наголошують, що на об’єкті проводять виключно дослідження конструкцій та прибирання сміття без виконання повноцінних будівельних робіт, а поширена інформація про руйнування не відповідає дійсності.
Свою позицію також озвучив архітектор-реставратор ДІАЗ «Київ стародавній» Анатоль Ізотов. За його словами, разом із попереднім директором заповідника Романом Маленковим він оглянув будівлю після початку робіт і не зафіксував жодних ознак активного будівництва. Ізотов зазначає, що дах і несучі стіни залишаються цілими, а демонтовані матеріали всередині — це пінопласт, гіпсокартон і скловата, які з’явилися вже у пострадянський період. Саме ці матеріали, на його думку, завдавали шкоди пам’ятці, особливо з огляду на дерев’яну конструкцію будинку.
Реставратор пояснює, що за рекомендацією хіміка-технолога Ольги Тихонової ці пізні нашарування було прибрано, щоб забезпечити нормальний повітрообмін для дерев’яних елементів. За його словами, подібні обшивки сприяють утворенню плісняви й грибків, що прискорює руйнування історичної споруди, тому їх демонтаж є не знищенням, а усуненням факторів деградації. Окрім цього, проєкт реставрації передбачає зняття фасадної пінопластової обшивки з подальшим відновленням історичної цегли. Демонтовані матеріали тимчасово зберігаються у підвалі та мають бути вивезені, що, за словами Ізотова, і могло спричинити появу техніки біля будинку.
Ситуація навколо садиби на Андріївському узвозі 13-Б вкотре оголила глибоку кризу довіри між громадськістю та міськими структурами у сфері охорони культурної спадщини. Для одних це приклад прихованої перебудови історичного об’єкта під сучасні комерційні потреби, для інших — необхідний підготовчий етап до повноцінної реставрації. За відсутності відкритої комунікації та прозорого громадського контролю кожен подібний випадок перетворюється на конфлікт, у якому під загрозою опиняється не лише конкретна пам’ятка, а й сам принцип збереження історичного Києва.
