Кількість українців, які готові терпіти війну «стільки, скільки потрібно», зменшилася на 11% із початку 2026 року. Про це свідчать результати опитування Київського міжнародного інституту соціології, які відображають поступову зміну суспільних настроїв на тлі тривалого конфлікту, економічного тиску та невизначеності щодо майбутнього.
Станом на останнє дослідження, 54% респондентів заявляють, що готові витримувати війну стільки, скільки буде потрібно для досягнення результату. Водночас значна частина суспільства демонструє іншу позицію: 28% опитаних вважають, що можуть терпіти війну лише в коротшій перспективі — від кількох місяців до пів року. Це свідчить про зростання втоми від війни, яка триває вже понад два роки у повномасштабному форматі.
Для порівняння, на початку 2026 року показники були помітно іншими. Тоді 65% українців були готові до тривалого очікування завершення війни, а лише 17% говорили про обмежений часовий горизонт. Така динаміка свідчить про поступове зміщення настроїв у бік прагматизму і пошуку більш швидких сценаріїв завершення конфлікту.
Експерти пояснюють ці зміни кількома факторами. По-перше, це накопичена психологічна втома, яка впливає на здатність суспільства мобілізувати ресурси у довгостроковій перспективі. По-друге, економічні труднощі, включно зі зростанням цін, проблемами на ринку праці та навантаженням на домогосподарства, формують додатковий тиск. По-третє, невизначеність щодо термінів завершення війни і відсутність чітких сигналів про її кінець.
Окремий блок дослідження стосується ставлення українців до мирних переговорів. Згідно з опитуванням, 71% респондентів не вірять, що нинішні перемовини можуть призвести до сталого миру. Лише близько чверті опитаних допускають таку можливість. Ці показники залишаються відносно стабільними протягом останніх місяців, що свідчить про низький рівень довіри до дипломатичних процесів.
Така позиція суспільства має важливі наслідки для політичного процесу. З одного боку, вона демонструє скептицизм щодо швидких рішень і потенційних компромісів. З іншого — підкреслює необхідність більш прозорої комунікації з боку влади щодо перспектив переговорів і умов можливого миру.
Соціологи також звертають увагу на те, що попри зниження готовності до довготривалого терпіння, більшість українців все ще підтримують продовження боротьби. Це означає, що зміна настроїв не є різким переломом, а радше відображає поступову адаптацію до нової реальності.
У контексті війни подібні дослідження є важливим індикатором стану суспільства. Вони дозволяють оцінити рівень стійкості, а також виявити потенційні ризики, пов’язані зі зниженням мотивації та зростанням втоми. Для держави це сигнал про необхідність посилення соціальної підтримки та інформаційної політики.
Водночас міжнародні партнери також уважно стежать за подібними показниками. Рівень внутрішньої підтримки є одним із факторів, який впливає на рішення щодо подальшої допомоги Україні. Зниження готовності до тривалої війни може стати аргументом у дискусіях про стратегію підтримки та формат переговорів.
Загалом результати опитування КМІС відображають складний баланс між стійкістю і втомою. Українське суспільство продовжує демонструвати готовність до боротьби, однак дедалі більше прагне визначеності і конкретних результатів. Це створює новий контекст для політичних і економічних рішень.
У перспективі подальша динаміка настроїв залежатиме від розвитку ситуації на фронті, економічних умов і ефективності державної політики. Збереження балансу між мобілізацією ресурсів і підтримкою населення стане ключовим завданням для влади.
