Європейський парламент вручив українській правозахисниці, голові Центру громадянських свобод Олександрі Матвійчук Європейський орден «За заслуги». Церемонія нагородження відбулася 19 травня в Страсбурзі. Матвійчук стала однією з перших лауреаток нової відзнаки й отримала орден у категорії «члени». Для України це не лише персональне визнання однієї з найвідоміших правозахисниць країни, а й важливий політичний сигнал: боротьба українського громадянського суспільства за свободу, гідність, права людини та відповідальність за воєнні злочини є частиною ширшого європейського проєкту.
Європейський орден «За заслуги» — найвища цивільна нагорода Європейського парламенту. Його заснували в травні 2025 року до 75-річчя Декларації Шумана — документа, який вважають одним із фундаментів сучасної європейської інтеграції. Відзнакою нагороджують людей, які зробили вагомий внесок у розвиток європейської єдності та захист європейських цінностей. Орден має три рівні: найвищий — «визначні члени», а також «почесні члени» та «члени». Щороку Європарламент може відзначати ним до 20 людей, що робить нагороду не масовою, а вибірковою і символічно вагомою.
Олександра Матвійчук давно стала одним із головних українських голосів у міжнародній розмові про права людини, воєнні злочини Росії та потребу справедливості для жертв війни. Центр громадянських свобод, який вона очолює, роками документує порушення прав людини, працює з темами політичних переслідувань, незаконного утримання цивільних, зникнень, катувань, злочинів проти мирного населення та відповідальності держави-агресора. Після початку повномасштабного вторгнення ця робота набула ще більшого значення, адже масштаби російських злочинів проти українців стали системними й масовими.
У цьому контексті нагорода Європейського парламенту є визнанням не лише особистої діяльності Матвійчук, а й ролі українських правозахисників загалом. Вони працюють у надзвичайно складних умовах: під час війни, на тлі постійних обстрілів, великої кількості постраждалих, окупації частини територій і потреби фіксувати злочини ще до того, як зникнуть докази. Правозахисна робота в Україні сьогодні — це не кабінетна діяльність, а частина боротьби за майбутній міжнародний суд, компенсації, пам’ять і правду про війну.
Під час церемонії Матвійчук заявила, що Україна платить високу ціну за повернення до європейського простору цінностей і сьогодні є невід’ємною частиною безпеки всієї Європи. Ця теза відображає ключову зміну в європейській політичній реальності після 2022 року. Україна більше не сприймається лише як країна, що прагне інтеграції до Європейського Союзу. Вона стала державою, яка фактично захищає ті самі принципи, на яких побудована сучасна Європа: свободу, гідність людини, недоторканність кордонів, верховенство права, демократію та право народів самостійно обирати своє майбутнє.
Саме тому нагорода Матвійчук має значення, що виходить за межі церемоніального жесту. Вона нагадує, що європейські цінності не існують лише в деклараціях, договорах і промовах. Їх доводиться захищати в реальності — іноді ціною людських життів, зруйнованих міст, втрат, переміщень і багаторічної боротьби. Українці сьогодні платять ціну за право бути частиною простору, де закон важливіший за силу, а права людини не мають залежати від імперських амбіцій сусідньої держави.
Символічно, що серед перших українських лауреатів Європейського ордена «За заслуги» також президент Володимир Зеленський. Він отримав відзнаку в найвищій категорії — «визначні члени». Таким чином Європарламент одночасно відзначив і політичне лідерство України під час війни, і громадянське правозахисне лідерство. Це важливий баланс: міжнародна підтримка України не повинна зводитися лише до урядового чи військового рівня. Не менш важливо бачити роль громадянського суспільства, волонтерів, журналістів, юристів, документаторів, родин полонених і всіх, хто утримує країну як демократичну спільноту навіть у час воєнної загрози.
До списку лауреатів 2026 року також увійшли Мая Санду, Ангела Меркель, Лех Валенса, Валдас Адамкус і Саулі Нііністьо. Це імена, пов’язані з різними етапами європейської політики, демократичного переходу, безпеки та інтеграції. На цьому тлі присутність Матвійчук у переліку перших нагороджених підкреслює, що український правозахисний досвід уже став частиною європейської історії. Україна не просто просить про підтримку — вона формує новий моральний і політичний порядок денний для континенту.
Для самої Європи така нагорода також є способом визначити, кого вона вважає носіями своїх цінностей. У час, коли авторитарні режими намагаються переконати світ, що права людини, демократія й міжнародне право є слабкістю, відзначення правозахисниці з країни, що воює проти агресора, має особливу силу. Воно говорить: захист прав людини не є другорядним питанням навіть під час війни. Навпаки, саме війна показує, наскільки важливо мати інституції, людей і організації, які документують злочини, захищають постраждалих і не дозволяють насильству залишитися безіменним.
Матвійчук послідовно наголошує, що справедливість не може чекати завершення війни. Це одна з найважливіших тез сучасної української правозахисної дискусії. Якщо злочини документувати лише після перемоги, багато доказів буде втрачено, багато свідків не зможуть дати показання, а світова увага може перемкнутися на інші кризи. Саме тому робота правозахисників відбувається зараз, паралельно з бойовими діями, евакуаціями, обмінами, пошуком зниклих і міжнародними дипломатичними зусиллями. Це робота на майбутній суд і на майбутню пам’ять.
Європейський орден «За заслуги» для Олександри Матвійчук можна розглядати і як підтримку української вимоги створення дієвих механізмів відповідальності за злочини агресії та воєнні злочини. Україна багато разів наголошувала, що звичайних політичних заяв недостатньо. Потрібні інструменти, які дозволять притягнути до відповідальності не лише безпосередніх виконавців, а й тих, хто ухвалював рішення, будував систему насильства, наказував атакувати цивільних, депортувати дітей, катувати полонених і знищувати українські міста.
Для українського суспільства нагородження Матвійчук також має внутрішнє значення. У країні, яка живе в умовах війни, часто на перший план виходять військові, політичні й дипломатичні новини. Але правозахисна робота є не менш важливою частиною спротиву. Вона захищає сенс боротьби: Україна протистоїть Росії не лише як армія проти армії, а як суспільство, що відстоює людську гідність проти системи, яка цю гідність заперечує. Саме тому визнання правозахисників — це визнання того, заради чого країна воює.
Водночас нагорода не скасовує складності завдань, які стоять перед Україною. Попереду — тривалі процеси документування, міжнародні судові механізми, робота з постраждалими, підтримка родин, повернення депортованих дітей, звільнення полонених і побудова системи реабілітації. Європейська відзнака може посилити голос Матвійчук і Центру громадянських свобод на міжнародній арені, але реальна робота залишатиметься щоденною, виснажливою й часто непублічною.
Церемонія в Страсбурзі стала ще одним нагадуванням, що Україна вже є частиною європейського простору не лише географічно чи політично, а й ціннісно. Європейський орден для Олександри Матвійчук фіксує цей факт у символічній формі. Він показує, що боротьба українців за свободу сприймається як боротьба за майбутнє всього континенту. І якщо Європа справді будується на пам’яті про війни, диктатури й прагненні більше не допустити масового насильства, то український досвід сьогодні має бути в центрі цієї розмови.
Для Матвійчук ця нагорода — визнання багаторічної праці. Для Центру громадянських свобод — підтвердження важливості документування злочинів і захисту прав людини. Для України — сигнал, що її голос у Європі чують не лише тоді, коли йдеться про зброю, санкції чи переговори, а й тоді, коли йдеться про справедливість. А для Європейського парламенту — це спосіб показати, що європейські цінності мають конкретних захисників, і сьогодні багато з них працюють саме в Україні.
