Один із корпусів Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» у Києві внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Відповідний статус об’єкта культурної спадщини місцевого значення отримала «Амбулаторія безкоштовної лікарні 1899–1901 років» на вулиці В’ячеслава Чорновола, 28/1. Сьогодні в цій історичній будівлі розташований корпус №9 лікарні «Охматдит», одного з найважливіших медичних закладів країни, який став символом турботи про дітей і водночас одним із болючих маркерів російської агресії проти цивільної інфраструктури України.
Рішення про внесення будівлі до Державного реєстру нерухомих пам’яток України зафіксоване в наказі Міністерства культури та стратегічних комунікацій №608 від 26 травня 2026 року. Для Києва це не просто бюрократична зміна статусу окремої споруди. Йдеться про офіційне визнання історичної, архітектурної та суспільної цінності будівлі, яка поєднує кілька важливих пластів міської пам’яті: благодійність кінця XIX століття, розвиток безкоштовної медицини, радянські мистецькі нашарування, сучасну роботу дитячої лікарні та наслідки російського ракетного удару.
Колишня амбулаторія безкоштовної лікарні була створена наприкінці XIX століття для чорноробів і незаможних мешканців Києва. Сам факт появи такого медичного закладу багато говорить про соціальну структуру міста того часу. Київ швидко розвивався, зростав як адміністративний, промисловий і торговельний центр, але разом із цим у ньому загострювалися проблеми бідності, доступу до лікування та захисту людей, які виконували найважчу фізичну роботу. Безкоштовна лікарня була відповіддю на ці виклики, а амбулаторія стала частиною ширшої ідеї міської допомоги тим, хто не міг дозволити собі платну медицину.
Будівництво лікарні профінансував київський підприємець і благодійник Нікола Терещенко. Його ім’я пов’язане з масштабною філантропічною традицією, яка істотно вплинула на розвиток Києва. Терещенки вкладали кошти не лише в економіку, а й у медицину, освіту, культуру та соціальні установи. У випадку з амбулаторією йдеться про приклад благодійності, яка мала не символічний, а практичний характер: створення інституції, де допомогу могли отримати люди, що перебували на межі соціальної незахищеності. Саме тому ця будівля є важливою не лише як архітектурний об’єкт, а і як матеріальний доказ історії відповідальності заможних містян перед громадою.
Нинішній корпус №9 «Охматдиту» зберіг у собі риси різних епох. У фейсбук-спільноті «Клуб корінного киянина» раніше публікували фото інтер’єрів, зроблені у 2020 році. На них видно, що всередині частково збереглися історичні двері та вікна з фурнітурою, огородження сходів і автентична метласька плитка на підлозі. Такі елементи часто здаються другорядними, але саме вони формують відчуття справжності будівлі. Не лише фасад, а й дверні ручки, сходи, плитка, віконні рами та дрібні деталі інтер’єру дозволяють зрозуміти, як простір функціонував і як ним користувалися люди.
Окремий пласт становлять рельєфи та вітражі, створені вже в радянський період. Вони не належать до первісного етапу існування амбулаторії, але є частиною подальшої історії будівлі. Для пам’яткоохоронної роботи це важливий момент: історична споруда не завжди є застиглим об’єктом одного часу. Вона може мати кілька культурних шарів, і кожен із них потребує уважної оцінки. Амбулаторія Терещенка починалася як благодійний медичний проєкт кінця XIX століття, згодом змінювала функції, отримувала нові художні елементи, а тепер працює в контексті сучасної дитячої лікарні. Її цінність саме в цій багатошаровості.
Особливої ваги статус пам’ятки набуває після російської ракетної атаки на Київ 8 липня 2024 року. Того дня росіяни вдарили по дитячій лікарні «Охматдит» ракетою Х-101. Атака на медичний заклад, де лікують дітей, стала одним із найрезонансніших воєнних злочинів проти цивільної інфраструктури України. Вона показала, що під загрозою перебувають не лише життя пацієнтів, лікарів і працівників лікарні, а й історичне середовище, яке десятиліттями формувало міську пам’ять. Удар по «Охматдиту» був одночасно ударом по медицині, по дітях, по Києву і по культурній спадщині.
Будівля корпусу №9 зазнала пошкоджень під час цієї атаки. Водночас історичні елементи інтер’єру, за наявною інформацією, збереглися після обстрілу. Це важлива, але не остаточна добра новина, адже частину вітражів було пошкоджено, особливо ті, що розташовані всередині купола. Їхня доля поки залишається відкритим питанням, а проблема реставрації досі не вирішена. Для таких об’єктів час має значення: пошкоджені елементи потребують фахового огляду, консервації, документування та плану відновлення, інакше навіть те, що вціліло під час атаки, може бути втрачено через зволікання.
Внесення будівлі до реєстру пам’яток може посилити її захист і створити чіткіші рамки для подальших робіт. Статус культурної спадщини місцевого значення означає, що будь-які зміни, ремонт, реставрація чи пристосування простору мають враховувати пам’яткоохоронні вимоги. Це не означає, що будівлю потрібно перетворити на музей і вивести з медичного користування. Навпаки, найкращим сценарієм для таких споруд часто є поєднання живої функції з відповідальним збереженням. Корпус «Охматдиту» може й надалі служити медицині, але його історичні елементи мають бути збережені не як випадкові залишки минулого, а як цінна частина київської спадщини.
У цьому рішенні є також ширший політичний і суспільний сенс. Під час війни Україна змушена одночасно обороняти територію, відновлювати зруйноване, підтримувати економіку, лікувати поранених і зберігати культурну пам’ять. Іноді може здаватися, що пам’яткоохоронні питання мають відійти на другий план. Але досвід війни доводить протилежне: Росія атакує не лише військові об’єкти, а й лікарні, музеї, театри, школи, історичні центри міст і символічні місця. Тому збереження спадщини стає частиною національної стійкості. Воно допомагає фіксувати, що саме ворог намагається знищити, і що Україна має намір передати майбутнім поколінням.
Історія амбулаторії Терещенка також нагадує про важливість соціальної функції архітектури. Ця будівля від початку не була палацом, прибутковим будинком чи адміністративною спорудою для влади. Вона була створена для лікування людей, які потребували допомоги. Через понад століття її простір залишається пов’язаним із медициною — тепер уже в структурі головної дитячої спеціалізованої лікарні країни. Така спадковість функції робить об’єкт особливо цінним. Це приклад архітектури, яка не просто збереглася фізично, а продовжує працювати в руслі первісної гуманітарної ідеї.
Для Києва внесення корпусу №9 «Охматдиту» до реєстру є нагадуванням про те, що міська спадщина часто існує не лише в очевидних туристичних локаціях. Вона може бути частиною лікарняного комплексу, освітньої установи, промислової будівлі чи звичайного маршруту мешканців. Саме такі об’єкти легко недооцінити, поки вони не опиняються під загрозою. Амбулаторія на Чорновола, 28/1 заслуговує на увагу не менше, ніж більш відомі пам’ятки столиці, бо вона розповідає про Київ як місто соціальної відповідальності, медичної історії та складної культурної тяглості.
Тепер ключовим питанням стає не лише сам статус, а подальші дії. Потрібно оцінити стан будівлі після атаки, визначити пріоритети реставрації, вирішити долю пошкоджених вітражів, забезпечити збереження автентичних дверей, вікон, фурнітури, сходових огороджень і метласької плитки. Водночас будь-які роботи мають враховувати потреби лікарні, адже «Охматдит» залишається діючим медичним закладом. Баланс між лікувальною функцією та охороною спадщини буде складним, але саме він може стати прикладом відповідального підходу до історичних будівель у сучасній Україні.
Корпус №9 «Охматдиту» сьогодні є значно більшим, ніж стара лікарняна будівля. Це місце, де сходяться благодійність Терещенка, історія безкоштовної медицини, радянські художні нашарування, сучасна дитяча лікарня, російський ракетний удар і боротьба за збереження української спадщини. Його внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України фіксує не тільки архітектурну цінність, а й моральну вагу цього простору. У час війни такі рішення мають особливе значення: вони показують, що Україна захищає не лише сьогодення, а й пам’ять про тих, хто будував міста, лікував людей і створював інституції, які досі служать суспільству.
