Російський дрон типу «Молнія» пошкодив будівлю Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша. Про наслідки атаки повідомив директор театру Олександр Книга. За його словами, безпілотник близько 5-ї ранку влетів у вікно будівлі. Удар понівечив стіни, фасад та внутрішні приміщення театру. У момент атаки людей усередині не було, тому обійшлося без жертв.
Нині в театрі прибирають уламки та ліквідовують наслідки пошкоджень. Для Херсона, який щодня живе під загрозою російських обстрілів, це ще один епізод системного тиску на цивільну інфраструктуру. Але в цьому випадку йдеться не лише про будівлю. Удар по театру імені Куліша є також ударом по культурній пам’яті міста, його ідентичності та символу стійкості.
Це вже не перше пошкодження театру внаслідок російських атак. Минулого року в будівлі постраждали колона, вхідні двері та три вікна в театрі-кафе. Нове влучання показує, що навіть об’єкти культури, які не мають жодного військового значення, залишаються під загрозою. Російська війна проти України давно вийшла за межі фронтових зіткнень: вона спрямована і проти міст, їхнього повсякденного життя, освітніх закладів, лікарень, музеїв, театрів та інших просторів, які формують нормальне цивільне існування.
Херсонський театр імені Миколи Куліша — один із найбільших театрів півдня України. Для міста він завжди був не просто сценою, а важливим культурним центром, довкола якого формувалося мистецьке середовище регіону. Саме цей театр із 1999 року організовує фестиваль «Мельпомена Таврії», який став однією з найпомітніших театральних подій України. Фестиваль роками збирав у Херсоні українських та іноземних митців, відкривав нові імена, підтримував театральну дискусію і робив місто помітною точкою на культурній мапі країни.
Після початку повномасштабного вторгнення театр не припинив існування, попри окупацію, загрози та втрату можливості стабільно працювати у власній будівлі. Колектив продовжив діяльність в інших містах України, зберігаючи не лише репертуар, а й саму ідею херсонського театру як живої інституції. Це важливо, бо культурна установа під час війни — це не тільки приміщення, сцена і глядацька зала. Це люди, пам’ять, професійна спільнота, голос міста і здатність говорити про пережите мовою мистецтва.
Історія театру імені Куліша під час війни тісно пов’язана з історією його директора Олександра Книги. У березні 2022 року, під час російської окупації Херсона, військові викрали його. Згодом Книгу відпустили, після чого він виїхав на підконтрольну Україні територію і продовжив очолювати театр. Цей епізод став одним із прикладів того, як окупаційна влада намагалася тиснути на представників української культури, змушувати їх до мовчання або співпраці, ламати інституції через залякування їхніх керівників.
Попри це, театр зберіг свою українську позицію і продовжив роботу. Саме тому чергове пошкодження будівлі має ширший сенс, ніж матеріальна шкода. Російська атака по театру вкладається у загальну логіку війни проти української культури. Пошкоджені стіни, вибиті вікна, зруйнований фасад і уламки всередині приміщень — це фізичний вимір агресії. Але за ним стоїть спроба позбавити місто місць, де воно може говорити про себе, збиратися, пам’ятати, творити і повертатися до життя.
Херсон у цьому сенсі є одним із найболючіших символів війни. Місто пережило окупацію, звільнення, постійні обстріли, руйнування цивільної інфраструктури, небезпеку для мешканців і складну гуманітарну ситуацію. Водночас Херсон залишається українським містом, яке продовжує чинити опір не лише військовий, а й громадянський та культурний. Удар по театру — це атака на один із тих символів, які нагадують: місто не зводиться до лінії фронту чи статистики обстрілів. Воно має власну історію, мистецьке життя, людей, які не відмовилися від своєї справи.
Театр імені Куліша завжди був пов’язаний із відкритістю, фестивальним рухом і культурною комунікацією. «Мельпомена Таврії» протягом багатьох років робила Херсон місцем зустрічі для різних театрів, режисерів, акторів і глядачів. Після повномасштабного вторгнення сама ідея фестивалю набула нового звучання: вона стала не лише мистецькою подією, а й жестом неперервності. Навіть коли театр не може повноцінно працювати у рідному місті, його назва, команда і традиція залишаються присутніми в українському культурному просторі.
Саме тому такі атаки не можуть сприйматися як випадкові пошкодження окремих будівель. Вони є частиною ширшої картини, у якій російські удари руйнують школи, університети, бібліотеки, музеї, церкви, будинки культури та театри. Кожен такий об’єкт має значення для громади. У мирний час ці місця можуть здаватися звичними, навіть буденними. Але під час війни стає очевидно: вони формують тканину суспільства, підтримують зв’язок між поколіннями і допомагають людям залишатися собою навіть у найважчих обставинах.
Пошкодження театру в Херсоні також порушує питання майбутнього відновлення. Україна вже зараз стикається з викликом не тільки фізичної реконструкції зруйнованих будівель, а й повернення життя в міста, які постраждали від війни. Відновлення культурної інфраструктури має бути частиною цього процесу. Театри, музеї, бібліотеки та мистецькі простори не можна відкладати «на потім», адже саме вони допомагають громадам пережити травму, осмислити втрати і сформувати уявлення про майбутнє.
У випадку Херсонського театру йдеться про інституцію, яка вже довела свою життєздатність. Її колектив не зник після окупації, не припинив діяльність після вимушеного переміщення і не втратив зв’язку з містом. Навпаки, театр став одним із голосів Херсона в Україні. Він нагадує, що культура під час війни — це не розкіш і не другорядна сфера, а спосіб зберігати людську гідність, свідчити про злочини, підтримувати спільноту і не дозволяти агресору диктувати, що має залишитися в пам’яті.
Ранковий удар дроном типу «Молнія» не зупинив театр. У будівлі прибирають уламки, фіксують пошкодження і ліквідовують наслідки атаки. Але головне — сама інституція продовжує існувати. І в цьому є відповідь на російську спробу руйнування: театр може втратити вікна, частину фасаду чи внутрішніх приміщень, але він не втрачає значення, якщо за ним стоять люди, які продовжують працювати.
Для України ця історія є ще одним нагадуванням про те, що війна точиться не лише за території, а й за право на власну культуру, пам’ять і майбутнє. Херсонський театр імені Миколи Куліша залишається символом міста, яке пережило окупацію, витримує щоденну небезпеку і все одно не відмовляється від мистецтва. Саме тому пошкоджена будівля сьогодні говорить не лише про черговий злочин Росії, а й про силу українських культурних інституцій, які продовжують жити попри удари.
