У дворику Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві відкрилася кав’ярня «Благокава» — благодійний заклад, увесь прибуток якого передають на потреби українських військових. Нова локація працює на вулиці Трьохсвятительській, 8, у просторі одного з найвпізнаваніших духовних і символічних місць столиці. Для Києва це не просто ще одна кав’ярня в центрі міста, а приклад того, як повсякденна міська культура під час війни перетворюється на інструмент підтримки армії, волонтерства й громадської взаємодопомоги.
«Благокава» почалася в Полтаві у травні 2022 року за ініціативи організації «Полтавський Батальйон Небайдужих». Від самого старту проєкт мав чітку мету: не просто продавати каву, а створити стабільне джерело допомоги для Збройних сил України. Увесь прибуток закладу спрямовують на збори для військових. За час роботи полтавська «Благокава» зібрала понад 14 мільйонів гривень на благодійність. Ці кошти передавали на автомобілі, зарядні станції, Starlink, турнікети, обладнання та інші потреби захисників. Тепер цей досвід масштабували до Києва.
Відкриття у дворику Михайлівського монастиря має особливе значення. Це місце давно є частиною української пам’яті та громадянської історії. Михайлівський Золотоверхий монастир асоціюється не лише з релігійною традицією, а й із сучасною боротьбою за гідність і свободу. Під час Революції гідності монастир став прихистком для людей, дзвони Михайлівського лунали як тривожний сигнал, а сама площа поруч із храмом стала одним із символів українського спротиву. Тому поява тут благодійного простору, що працює на підтримку війська, виглядає не випадковою, а дуже органічною.
Формат «Благокави» простий і зрозумілий: людина купує каву, чай, матчу, прохолодний напій або десерт — і водночас долучається до допомоги армії. Це важлива модель для воєнного часу, бо вона робить благодійність регулярною й доступною. Не кожен може одразу переказати велику суму на збір, але багато людей можуть щодня підтримувати військових через звичні дії. Саме така логіка перетворює міський бізнес на частину волонтерської інфраструктури: кава стає не просто напоєм, а малим внеском у велику справу.
В асортименті київської «Благокави» є кава to go, чаї, матча, прохолодні напої та невеликі десерти. За їжу й напої відповідають адміністраторки Ірина Карюк та Альбіна Ільченко. Надалі команда планує розширювати меню, однак уже зараз концепція закладу зрозуміла: це не ресторан із важкою гастрономічною програмою, а легкий міський простір, куди можна зайти дорогою через центр, узяти напій, посидіти на терасі або зустрітися з кимось у спокійній атмосфері. Водночас кожен чек працює на збори для військових.
Окрема увага в проєкті приділена простору. Дизайн інтер’єру розробляли адміністрація закладу, архітектор Тарас Руденко і студія Axioma. У дворі прагнули зберегти наявне озеленення й атмосферу місця, доповнивши його новими рослинами. Це важливо, адже локація біля монастиря потребує делікатності: тут не можна діяти так, ніби це звичайна комерційна площа без історії та контексту. Простір має бути тихим, уважним до середовища й не руйнувати відчуття місця, яке вже має власний характер.
Стіни й арки кав’ярні прикрасили цитатами Олени Пчілки, Григорія Сковороди та святого Паїсія Величковського. Такий вибір також формує зміст закладу. Олена Пчілка уособлює українську культурну й громадську традицію, Григорій Сковорода — філософію свободи, внутрішнього вибору й простоти, а Паїсій Величковський — духовний вимір української та східноєвропейської традиції. У результаті кав’ярня намагається говорити не лише мовою меню, а й мовою сенсів. Це особливо важливо для локації, яка працює поруч із монастирем і в центрі столиці воюючої країни.
Літня тераса має 35 посадкових місць. Для Києва, де в теплий сезон тераси стають частиною міського життя, це додає простору відкритості. Але на відміну від багатьох комерційних літніх майданчиків, «Благокава» будує свою привабливість не навколо гучності чи розваг, а навколо спокою, озеленення, благодійної мети й близькості до важливої історичної локації. Такий формат може бути особливо потрібним людям, які шукають у місті не лише каву, а й місце для короткої паузи під час напруженого дня.
Заклад є доступним для маломобільних людей, а працівники за потреби допомагають із пересуванням. Це важлива деталь, бо безбар’єрність у Києві досі залишається нерівномірною. Під час війни питання доступності стало ще актуальнішим: у місті більше ветеранів, людей після поранень, людей з інвалідністю, літніх мешканців і тих, кому складно користуватися просторами зі сходами, вузькими проходами або незручними входами. Якщо заклад декларує відкритість для всіх, він має підтверджувати це не лише словами, а й реальною допомогою. «Благокава» також є pet friendly, тобто відвідувачі можуть приходити з тваринами.
Полтавська історія проєкту важлива для розуміння його довіри. У воєнний час українці часто підтримують ті ініціативи, які мають прозорий результат і зрозумілий шлях допомоги. Понад 14 мільйонів гривень, зібраних на благодійність, — це не рекламна цифра, а показник системності. Автомобілі, Starlink, зарядні станції, турнікети та спорядження — це речі, які безпосередньо впливають на роботу військових, зв’язок, мобільність, енергетичну автономність і шанс вижити після поранення. Тому «Благокава» працює в полі, де довіра є головним капіталом.
Київська локація може стати не лише місцем продажу напоїв, а й точкою зустрічі волонтерської спільноти. У столиці вже існує багато закладів, які проводять збори, благодійні події, ярмарки, лекції або продають окремі позиції на користь військових. Але «Благокава» відрізняється тим, що благодійність є не додатковою акцією, а основою бізнес-моделі. Це не «відсоток з окремого десерту» і не разовий збір до свята, а постійний принцип роботи: прибуток іде на армію.
Такі формати також змінюють уявлення про економіку під час війни. Бізнес може бути прибутковим, соціальним, волонтерським, культурним і громадянським одночасно. Він може створювати робочі місця, оживляти міський простір, платити за продукти й послуги, підтримувати локальні команди й водночас допомагати фронту. У країні, яка вже кілька років живе в умовах повномасштабної війни, саме такі моделі стають частиною стійкості. Вони показують, що економіка не існує окремо від оборони, а щоденні витрати громадян можуть мати додатковий суспільний сенс.
Водночас відкриття благодійної кав’ярні біля Михайлівського монастиря ставить і ширше питання про роль міських просторів у час війни. Центр Києва — це не лише адміністративна й туристична територія. Це простір пам’яті, зустрічей, волонтерства, громадянських жестів і символічних рішень. Коли в такому місці з’являється заклад, який працює на підтримку ЗСУ, він стає частиною нової міської культури. У ній кава, архітектура, цитати українських мислителів, монастирський двір і збір на військових поєднуються в один досвід.
Для відвідувачів «Благокава» може бути просто приємним місцем у центрі Києва. Але для тих, хто уважніше дивиться на контекст, це також нагадування: допомога армії не завжди має бути винятковою подією. Вона може бути вбудована в рутину, у дорогу на роботу, у зустріч із другом, у ранкову каву або вечірній чай. Саме регулярність робить такі ініціативи сильними. Один чек може здаватися дрібницею, але тисячі чеків перетворюються на автомобілі, зв’язок, турнікети й обладнання для тих, хто тримає фронт.
«Благокава» працює щодня з 08:00 до 22:00 за адресою вулиця Трьохсвятительська, 8. У Полтаві кав’ярня продовжує роботу на території Свято-Успенського собору, а київська локація стала новим етапом розвитку проєкту. Її поява в столиці демонструє, що волонтерські ініціативи можуть масштабуватися без втрати сенсу, якщо зберігають головне — прозору мету, повагу до місця, увагу до людей і стабільну допомогу військовим.
Відкриття «Благокави» у дворику Михайлівського Золотоверхого монастиря — це історія про те, як у воєнній Україні змінюється значення звичних речей. Кав’ярня більше не є лише місцем для напоїв і десертів. Вона може бути волонтерським механізмом, простором довіри, частиною міського життя й тихим щоденним внеском у перемогу. У цьому й полягає сила проєкту: він не вимагає від людини героїчного жесту, але дає можливість робити корисне регулярно, просто й по-людськи.
