Колишній кінотеатр «Кінопанорама» на вулиці Шота Руставелі в Києві виставили на продаж на OLX. За триповерхову будівлю площею 1800 квадратних метрів просять 10 мільйонів доларів. Разом із будівлею продають три приватизовані земельні ділянки загальною площею 1418 квадратних метрів. Об’єкт розташований у центральній частині столиці, тому його продаж одразу став не просто комерційною новиною, а черговим приводом для дискусії про майбутнє історичних міських просторів, культурної інфраструктури та забудови центру Києва.
В оголошенні зазначено, що частину приміщень уже здають в оренду. На фасаді будівлі працює кафе, а з тильного боку розміщений ресторан. Продавець пропонує розглядати об’єкт як майданчик для перебудови під готель, клуб, ресторанний або розважальний комплекс. Також вказано, що для будівлі вже існує проєкт готелю. Фактично покупцеві пропонують не просто колишній кінотеатр, а готову інвестиційну ділянку в центрі Києва, яку можна адаптувати під комерційний формат із вищою прибутковістю, ніж традиційний культурний простір.
Для міста ця ситуація є показовою. «Кінопанорама» давно перестала бути діючим кінотеатром, але не перестала бути впізнаваним символом київського кінематографічного життя. Її відкрили 1958 року як перший у СРСР панорамний кінотеатр. У будівлі працювали два зали: великий на 405 місць і малий на 30 місць. Для кількох поколінь киян це було не просто місце перегляду фільмів, а частина культурної пам’яті міста, простір зустрічей, прем’єр, фестивальних показів і міського дозвілля.
З 1 жовтня 2018 року кінотеатр припинив роботу. Тоді пояснювали, що будівлю закривають для капітального ремонту, адже такого ремонту не проводили з моменту відкриття у 1958 році. Формально це звучало як тимчасове рішення, після якого простір міг би отримати нове життя. Проте згодом стало зрозуміло, що майбутнє «Кінопанорами» дедалі менше пов’язують із кіно. Власник будівлі Мохаммад Захур, компанія ISTIL Group, розповідав, що кінотеатр планують знести, а на його місці побудувати готель. У новому об’єкті мали облаштувати невелику кімнату для перегляду кіно та зал для конференцій, але це вже не було б відновленням «Кінопанорами» в її попередньому значенні.
У 2020 році колишня директорка кінотеатру Наталія Соболєва опублікувала відкритий лист до власника будівлі. Вона заявляла, що за два роки після закриття кінотеатру жодних робіт так і не розпочали, та закликала пояснити, що буде з будівлею. Цей лист став відображенням ширшого занепокоєння: у Києві добре знають сценарій, коли культурний простір закривають «на ремонт», після чого роками немає ані ремонту, ані відкриття, а згодом з’являються плани нового комерційного будівництва.
Продаж «Кінопанорами» за 10 мільйонів доларів вкладається в логіку ринку нерухомості в центрі столиці. Для інвестора головною цінністю є не лише сама будівля, а й локація, площа, приватизовані земельні ділянки та можливість перепрофілювання. Вулиця Шота Руставелі розташована в активній частині міста, поруч із діловими, культурними, ресторанними й туристичними маршрутами. Саме тому варіант готелю, клубу або ресторанно-розважального комплексу виглядає для продавця комерційно зрозумілим. Проте для міської громади питання не вичерпується ціною об’єкта.
Київ уже неодноразово стикався з конфліктом між інвестиційною привабливістю нерухомості та збереженням міської пам’яті. Старі кінотеатри, клуби, будинки культури й інші громадські простори часто опиняються в ситуації, коли їхня культурна функція програє економіці землі. У центрі міста квадратний метр майже завжди підштовхує власника до максимально прибуткового використання. Кінотеатр як формат потребує довгострокових інвестицій, якісної програми, модернізації обладнання, роботи з аудиторією та не завжди гарантує швидку окупність. Готель або ресторанний комплекс для інвестора часто виглядає простішою бізнес-моделлю.
Водночас втрата таких об’єктів змінює місто не менш відчутно, ніж нове будівництво. Коли зникає кінотеатр, зникає не тільки зал із кріслами та екраном. Зникає публічний простір, де культура була доступною не лише для вузької аудиторії, а для широкого кола містян. «Кінопанорама» була саме таким місцем. Її історія пов’язана з розвитком кінопрокату, зі зміною міського дозвілля, з епохою великих кінозалів і з часом, коли похід у кіно був важливою частиною міського життя. Перетворення цього простору на черговий комерційний комплекс може остаточно розірвати цей зв’язок.
Ситуація також ставить питання до міської політики у сфері культури. Якщо будівля не має достатнього охоронного статусу або її функція не захищена містобудівними рішеннями, ринок сам визначає її майбутнє. У такому випадку перемогу майже завжди здобуває той формат, який приносить більше грошей. Для Києва це означає поступове скорочення мережі старих культурних локацій, які не вписуються в сучасну логіку комерційної нерухомості. У результаті місто може отримати більше готелів, ресторанів і клубів, але менше місць, що мають історичну й культурну тяглість.
Окремої уваги потребує й сама будівля. В оголошенні її пропонують як об’єкт для перебудови, але не як простір для відновлення кінотеатру. Наявність проєкту дев’ятиповерхового готелю свідчить, що сценарій повної зміни функції давно розглядався як один із ключових. Для девелопера це може бути логічним кроком, однак для міста важливо розуміти, чи не призведе така перебудова до втрати чергового впізнаваного об’єкта. Навіть якщо новий проєкт передбачатиме кімнату для перегляду кіно, це не замінить повноцінного кінотеатру з історією, репутацією та власною аудиторією.
Поява оголошення на OLX також демонструє, наскільки невизначеним стало майбутнє будівлі після закриття. Від 2018 року минуло вже багато часу, але обіцяний капітальний ремонт так і не став очевидною для міста реальністю. Натомість будівля частково комерціалізована через орендарів, а тепер виставлена на продаж як об’єкт для нового бізнес-проєкту. Для прихильників «Кінопанорами» це може виглядати як фінальний етап історії кінотеатру, який спершу закрили, потім залишили без зрозумілого майбутнього, а тепер пропонують ринку.
Ця історія важлива не лише для кіноманів. Вона стосується ширшого питання: яким буде післявоєнний Київ і що місто готове зберігати. Під час війни українські міста одночасно захищаються від зовнішньої агресії та продовжують втрачати частину своєї історичної тканини через внутрішні економічні процеси. Відновлення країни після війни не повинно зводитися лише до нових квадратних метрів. Воно також має включати відповідь на питання, які будівлі, простори й символи формують міську ідентичність.
Майбутній покупець «Кінопанорами» отримає не просто нерухомість у центрі Києва, а об’єкт із потужним суспільним шлейфом. Будь-яке рішення щодо нього — знесення, перебудова, реконструкція чи часткове збереження культурної функції — буде сприйматися через призму минулого кінотеатру. Якщо будівлю перетворять на готель або розважальний комплекс без реального збереження кінотеатральної спадщини, це стане ще одним прикладом того, як місто втрачає знакові місця під тиском комерційної логіки. Якщо ж новий власник знайде спосіб поєднати інвестиційний проєкт із повагою до історії простору, «Кінопанорама» може отримати хоча б часткове продовження свого життя.
Наразі головний факт полягає в тому, що колишній кінотеатр продають за 10 мільйонів доларів разом із земельними ділянками й уже наявними орендними приміщеннями. Це робить об’єкт привабливим для бізнесу, але водночас посилює тривогу щодо його культурного майбутнього. Історія «Кінопанорами» вкотре показує: у Києві питання старих кінотеатрів, театрів, будинків культури й інших публічних просторів потребує не ситуативної реакції, а системної політики. Інакше кожен такий об’єкт рано чи пізно опинятиметься на ринку як звичайна нерухомість, а не як частина міської пам’яті.
