Україна розпочала експорт оборонних технологій для країн-партнерів, і це рішення може стати одним із найважливіших кроків для розвитку національного оборонно-промислового комплексу під час війни. Міністр оборони Михайло Федоров повідомив, що для цього створили чітку процедуру з єдиними правилами для держави, виробників і міжнародних партнерів. Ідеться не про вільний продаж зброї на зовнішні ринки, а про контрольований механізм співпраці з країнами, які мають відповідні міжурядові домовленості з Україною та долучені до програми Drone Deal.
Новий порядок має розв’язати одну з ключових проблем українського оборонного сектору. За роки повномасштабної війни в країні з’явилися сотні виробників безпілотників, систем радіоелектронної боротьби, роботизованих платформ, засобів зв’язку, програмного забезпечення й компонентів. Частина компаній швидко виросла завдяки бойовому досвіду, але стикалася з обмеженим внутрішнім ринком, нестачею обігових коштів і складністю масштабування. Експорт до партнерів може дати таким виробникам додатковий ресурс для розвитку, не забираючи пріоритет у Сил оборони.
Drone Deal — це довгострокова міжурядова програма, яка передбачає обмін військовими технологіями, спільне виробництво безпілотників, засобів РЕБ, систем ППО та експорт українського озброєння до країн-партнерів. Її логіка полягає в тому, що Україна не лише отримує допомогу, а й сама стає постачальником оборонного досвіду та технологій. Після років війни українські розробники мають унікальну перевагу: їхні рішення проходять перевірку не на полігонах, а в реальних бойових умовах проти однієї з найбільших армій світу.
За новими правилами, партнери Drone Deal зможуть закуповувати українське озброєння, технології та напряму працювати з українськими виробниками. Це важливо для швидкості, адже надмірна бюрократія в оборонній сфері часто гальмує навіть корисні рішення. Водночас держава залишає за собою контроль над критичними напрямами. Заявки на експорт розглядатимуть до 30 днів, а сам механізм діятиме для передачі озброєння та оборонних технологій вартістю від 15 мільйонів гривень. Такий поріг показує, що йдеться про серйозні контракти, а не про дрібні комерційні операції.
Перелік держав-партнерів формуватиме Міністерство закордонних справ, а список критичних товарів, які не можна буде передавати за кордон, визначатиме Міністерство оборони разом з іншими уповноваженими органами. Це один із ключових запобіжників. Україна не може дозволити, щоб технології, які потрібні фронту або мають особливо чутливе значення, виходили з-під контролю. Під час війни будь-яке експортне рішення має оцінюватися не лише з комерційного погляду, а й з позиції безпеки, військової необхідності та ризиків витоку технологій.
Окремо наголошено, що передача озброєння та технологій відбуватиметься без відчуження прав інтелектуальної власності. Це принципово для українських компаній і держави. Україна має зберігати контроль над власними розробками, адже саме інтелектуальна власність є основою майбутньої конкурентоспроможності оборонної промисловості. Якщо виробник передає партнеру технологію, це не повинно означати втрату прав на неї або неконтрольоване поширення українських рішень на інші ринки.
Реекспорт або передача української продукції третім сторонам буде можлива лише за письмовою згодою України. Така вимога має захистити країну від ситуацій, коли технології або готові вироби опиняються в руках небажаних посередників, конкурентів чи держав, які не мають відповідних домовленостей з Києвом. У сучасній війні технології часто важать не менше, ніж кількість техніки. Алгоритми управління дронами, засоби протидії РЕБ, системи наведення та інженерні підходи можуть швидко втратити цінність, якщо потраплять до противника або будуть скопійовані без контролю.
Якщо продукцію, вироблену за українськими технологіями, експортуватимуть до третіх країн, частина її вартості має надходити до державного бюджету. Така модель дозволяє поєднати інтереси бізнесу й держави. Виробники отримують можливість виходити на зовнішні ринки, а бюджет — додатковий ресурс для розвитку оборонного сектору. Це особливо важливо в умовах тривалої війни, коли Україна потребує постійного нарощування виробництва дронів, засобів ППО, ракет, боєприпасів, РЕБ, систем зв’язку та іншого озброєння.
Головним принципом нового механізму залишається забезпечення українського війська. Федоров підкреслив, що експорт можливий лише за умови гарантованого виконання потреб Сил оборони. Якщо держава має потребу в певному озброєнні, дозвіл на його передачу за кордон може бути не наданий. Водночас виробник зможе експортувати продукцію, якщо гарантує одночасне виконання державного контракту та експортного замовлення. Це компроміс між воєнною необхідністю і потребою розвивати виробництво.
Для українського ОПК експорт може стати інструментом масштабування. Військові технології швидко старіють, а виробники потребують постійних інвестицій у дослідження, інженерні команди, комплектуючі, тестування, серійне виробництво й модернізацію. Внутрішнє державне замовлення є основою, але не завжди покриває весь потенціал компаній. Контракти з партнерами можуть допомогти підприємствам збільшувати потужності, відкривати нові лінії, наймати фахівців і знижувати собівартість продукції завдяки більшим обсягам виробництва.
Політично це рішення також важливе. Україна поступово переходить від ролі держави, яка переважно просить зброю, до ролі партнера, здатного пропонувати власні рішення. Український досвід у сфері дронів, РЕБ, протидії ракетним і безпілотним атакам та швидкої адаптації техніки до фронту вже має міжнародну цінність. Партнери зацікавлені не лише допомагати Україні, а й вчитися в неї, а це посилює позиції Києва у військово-технічній співпраці.
Водночас запуск експорту не скасовує складних питань. Суспільство справедливо очікуватиме гарантій, що жоден потрібний фронту дрон, комплекс РЕБ або інша система не піде за кордон замість українських військових. Держава має пояснювати, як працює контроль, хто ухвалює рішення, які товари вважаються критичними і як перевіряється здатність виробника виконувати державні замовлення. Без такої довіри навіть економічно правильне рішення може викликати напругу.
Український оборонний сектор уже довів, що здатний створювати ефективні рішення в екстремальних умовах. Тепер перед ним стоїть інше завдання — перетворити воєнну інноваційність на стабільну індустрію. Drone Deal і контрольований експорт можуть стати частиною цієї трансформації. Якщо Україна збереже пріоритет фронту, захистить технології та забезпечить прозорі правила, експорт оборонних рішень працюватиме не проти війська, а на його користь: через сильніших виробників, більший бюджетний ресурс і ширшу міжнародну кооперацію.
