Колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон здійснив неанонсовану поїздку до зони бойових дій в Україні та зняв документальний фільм про російське вторгнення, становище українських військових і наслідки недостатньої підтримки з боку західних союзників. Стрічка під назвою «Борис Джонсон: У зоні ураження України» вийшла на британському телеканалі Channel 5.
Повнометражний телевізійний проєкт було створено у форматі 90-хвилинної програми. У центрі фільму — 72-годинна подорож Джонсона від Києва до прифронтових територій поблизу Запоріжжя, де російські безпілотники, артилерія та керовані авіаційні бомби постійно загрожують військовим і цивільним.
Поїздка трималася в таємниці з міркувань безпеки. Колишній британський прем’єр в’їхав до України без публічних анонсів і намагався не привертати до себе уваги. Під час пересування він іноді приховував обличчя балаклавою, а маршрут знімальної групи не розголошували до завершення роботи над фільмом.
У першу ніч перебування поблизу фронту Джонсон прокинувся від звуків російської атаки. Безпілотник влучив у сусідній житловий будинок, що стало для колишнього глави британського уряду безпосереднім зіткненням із реальністю, у якій українці живуть щодня. У стрічці показано, що небезпека російських ударів не обмежується окопами або військовими об’єктами, а постійно поширюється на житлові квартали, транспорт і цивільну інфраструктуру.
Фільм починається з кадрів атаки російського безпілотника на цивільний пасажирський потяг. Унаслідок удару загинули шестеро людей, багато пасажирів зазнали поранень. Цей епізод задає загальний тон стрічки та демонструє, що головними жертвами російської війни часто стають люди, які не мають жодного стосунку до бойових дій.
Джонсон називає такі атаки актами тероризму та наголошує, що вторгнення Росії в Україну не є складним геополітичним конфліктом із рівнозначною відповідальністю сторін. На його думку, йдеться про очевидне протистояння держави-агресора та країни, яка захищає свою територію, населення і право на незалежне існування.
Основним політичним завданням фільму став заклик до Великої Британії та інших західних держав посилити підтримку України. Джонсон переконує глядачів, що союзники надто довго зволікають із постачанням сучасних систем озброєння та обмежують українські можливості через страх перед можливою реакцією Москви.
Колишній прем’єр заявляє, що західні уряди багато говорять про солідарність з Україною, однак на практиці не завжди виконують свої обіцянки в необхідних масштабах і вчасно. За його словами, кожна затримка з передачею зброї означає нові людські втрати, зруйновані будинки та додаткові можливості для російської армії продовжувати наступальні дії.
Під час подорожі Джонсон перебував разом з українськими військовими та відвідував населені пункти, пошкоджені російськими обстрілами. У фільмі показано зруйновані села, прифронтову каплицю, підрозділи безпілотних систем, мобільні вогневі групи та імпровізовані виробничі майстерні, розміщені у покинутих будинках.
Окрему увагу автори приділили розвитку українських безпілотних технологій. Військові змушені шукати нестандартні способи протидії чисельно більшому противнику, пристосовувати цивільну електроніку до бойових завдань, модернізувати дрони та виготовляти боєприпаси з доступних матеріалів.
Така винахідливість допомагає компенсувати нестачу частини західного озброєння, однак водночас демонструє нерівність ресурсів. Росія використовує масштабне промислове виробництво, отримує компоненти та боєприпаси від союзних режимів і регулярно атакує українські міста сотнями повітряних цілей. Українські підрозділи натомість нерідко змушені власноруч збирати техніку, шукати фінансування та вдосконалювати обладнання безпосередньо поблизу фронту.
Джонсон також приєднався до мобільних вогневих груп, які захищають Київ від російських дронів. Такі підрозділи використовують великокаліберні кулемети, прожектори, прилади нічного бачення та інші засоби для виявлення і знищення безпілотників. Їхня робота особливо важлива під час масованих атак, коли можливостей стаціонарних систем протиповітряної оборони може бути недостатньо.
У стрічці показано не лише військові технології, а й постійне психологічне напруження. Люди змушені стежити за повітряними цілями в нічному небі, реагувати на сигнали тривоги та розуміти, що навіть один пропущений дрон може влучити у житловий будинок, лікарню, енергетичний об’єкт або громадський транспорт.
Поїздка до України стала поверненням Джонсона до журналістського формату, яким він займався задовго до початку політичної кар’єри. Свою роботу в медіа він розпочав у газеті The Times, пізніше був кореспондентом і помічником редактора The Daily Telegraph, а у 1999–2005 роках очолював журнал The Spectator.
Його журналістський стиль завжди викликав суперечливі оцінки. Джонсон часто використовував емоційні образи, різкі формулювання та провокаційні порівняння, які привертали увагу аудиторії, але водночас ставали причиною критики. Подібний підхід помітний і в документальному фільмі про Україну, де автор не приховує власної позиції та не намагається подавати російську агресію як предмет нейтральної дискусії.
Для британської аудиторії постать Джонсона має особливе значення. Саме він очолював уряд Великої Британії на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році та став одним із перших західних лідерів, які відкрито підтримали передачу Україні зброї. Його візити до Києва і зустрічі з українським керівництвом зробили колишнього прем’єра впізнаваним символом британської солідарності.
Водночас Джонсон залишається суперечливою політичною фігурою всередині Великої Британії. Його уряд критикували через внутрішні скандали, порушення карантинних правил і стиль управління. Саме тому участь колишнього прем’єра в документальному проєкті може викликати різні оцінки, зокрема звинувачення у використанні війни для підтримки власної публічної присутності.
Проте його ім’я здатне залучити до перегляду людей, які зазвичай не цікавляться документалістикою про війну. Для частини західної аудиторії російське вторгнення поступово перетворилося на тривалий інформаційний фон. Щоденні повідомлення про атаки, втрати й бойові дії дедалі частіше сприймаються відсторонено, а увага громадськості переключається на внутрішні економічні та політичні проблеми.
Саме в цьому полягає одна з головних функцій фільму. Джонсон намагається знову зробити українську війну особистою та зрозумілою для британського глядача, показати конкретних військових і цивільних, які живуть під загрозою ударів, а також пояснити, чому допомога Україні залишається питанням безпеки всієї Європи.
Документальна стрічка виходить у момент, коли в багатьох західних країнах тривають суперечки щодо вартості військової допомоги, темпів виробництва зброї та можливих переговорів із Росією. Прихильники скорочення підтримки стверджують, що війна стала надто дорогою та не має швидкого військового вирішення. Джонсон протиставляє цьому позицію, за якою затягування і половинчасті рішення лише збільшують загальну ціну конфлікту.
На його думку, Україна може перемогти, якщо отримає достатню кількість сучасної зброї та право ефективно використовувати її проти військових об’єктів агресора. Недостатні постачання змушують українців утримувати фронт значно дорожчими методами, використовувати обмежені ресурси й компенсувати дефіцит техніки життями військових.
Фільм також нагадує, що Україна воює не лише проти російської армії. Москва отримує військову підтримку від держав, які зацікавлені в ослабленні демократичних країн і міжнародного порядку. Російські дрони, ракети та боєприпаси є частиною ширшої системи співпраці авторитарних режимів, тоді як реакція західних демократій часто залишається повільною та обережною.
Поява такого проєкту на великому британському телеканалі може вплинути на громадську дискусію щодо подальшої допомоги Україні. Документальне кіно не визначає державну політику безпосередньо, але здатне формувати суспільне ставлення, від якого залежать рішення парламентів, урядів і виборців.
Стрічка Бориса Джонсона показує війну не як віддалений конфлікт на східному кордоні Європи, а як випробування готовності демократичного світу захищати власні принципи. Її головне послання полягає в тому, що українцям недостатньо співчуття та політичних заяв. Для зупинення Росії їм потрібні сучасні засоби протиповітряної оборони, далекобійна зброя, боєприпаси та стабільна підтримка без постійних затримок.
