В Україні фінансування дорожньої інфраструктури опинилося на критично низькому рівні, який не покриває навіть 5% від реальних потреб галузі. Про це заявив голова Агентство відновлення України Сергій Сухомлин, наголосивши, що у перспективі країна неминуче буде змушена перейти до нових моделей фінансування, включно з платними дорогами та концесійними проєктами.
За його словами, ситуація є наслідком структурних змін у бюджетній політиці під час війни. Раніше одним із ключових джерел фінансування дорожньої галузі був акцизний податок на пальне, частина якого спрямовувалася до Дорожнього фонду. Сьогодні ці кошти фактично перерозподіляються на інші потреби, що позбавило галузь стабільного фінансового ресурсу.
Порівняння з попередніми роками демонструє масштаб скорочення. Якщо у 2018 році на дороги виділяли близько 33 мільярдів гривень, а у 2019-му — вже понад 50 мільярдів, то сьогодні потреба оцінюється щонайменше у 100 мільярдів гривень на рік. Водночас у 2026 році на утримання і ремонт доріг передбачено лише 4,6 мільярда гривень, що є мінімальним показником і не дозволяє навіть підтримувати існуючу мережу в належному стані.
У таких умовах Дорожній фонд фактично втратив свою функцію як основний інструмент фінансування інфраструктури. Це означає, що без пошуку альтернативних джерел коштів галузь не зможе відновлюватися після війни, коли обсяги необхідних робіт будуть значно більшими через руйнування та зношення доріг.
Сергій Сухомлин зазначає, що після завершення бойових дій Україна зіткнеться з колосальним обсягом відновлювальних робіт. Йдеться не лише про ремонт існуючих доріг, а й про відбудову зруйнованої інфраструктури, створення нових транспортних коридорів і модернізацію мережі відповідно до європейських стандартів. У цьому контексті міжнародна фінансова допомога, хоча й буде важливою, навряд чи зможе повністю покрити всі потреби.
Саме тому одним із ключових напрямів розглядається впровадження платних доріг, або системи tolling. Така модель передбачає, що користувачі сплачують за проїзд певними ділянками, а отримані кошти спрямовуються на їх утримання та розвиток. У багатьох країнах це є стандартною практикою, яка дозволяє забезпечити стабільне фінансування без надмірного навантаження на державний бюджет.
Ще одним варіантом є розвиток концесійних проєктів, коли приватні інвестори беруть участь у будівництві та експлуатації доріг. У цьому випадку держава отримує інфраструктуру без значних початкових витрат, а інвестор — можливість повернути вкладені кошти через плату за користування. Однак така модель потребує чітких правил, гарантій і прозорих умов, щоб уникнути корупційних ризиків і забезпечити баланс інтересів.
Експерти зазначають, що впровадження платних доріг в Україні може викликати суспільну дискусію, оскільки водії звикли до безкоштовного користування більшістю трас. Водночас у нинішніх умовах питання стоїть не лише про комфорт, а й про можливість взагалі підтримувати інфраструктуру в робочому стані.
Важливим аспектом є також економічний ефект. Якісні дороги впливають на логістику, знижують витрати бізнесу та сприяють розвитку регіонів. У цьому сенсі інвестиції в дорожню інфраструктуру є не лише витратами, а й фактором економічного зростання.
У контексті євроінтеграції розвиток транспортної мережі набуває додаткового значення. Україна має адаптувати свою інфраструктуру до стандартів ЄС, що передбачає значні інвестиції та модернізацію. Без нових фінансових механізмів виконати ці завдання буде складно.
Попри складність ситуації, перехід до нових моделей фінансування може стати поштовхом для реформ у галузі. Він дозволить зробити систему більш прозорою, ефективною і орієнтованою на довгостроковий результат.
Водночас реалізація таких змін потребує комплексного підходу, який включає законодавчі зміни, підготовку інфраструктури та комунікацію з суспільством. Без цього навіть найефективніші моделі можуть зіткнутися з опором і не дати очікуваного результату.
Заява керівника Агентство відновлення України фактично фіксує нову реальність для галузі, де традиційні джерела фінансування вже не працюють, а потреби лише зростають. У цих умовах пошук альтернатив стає не вибором, а необхідністю.
