На Житомирщині правоохоронці завершили досудове розслідування щодо організатора двох нелегальних «майнинг-центрів», якого Служба безпеки України та Нацполіція викрили на незаконному використанні державних енергоресурсів. За даними слідства, йдеться про збитки майже на 9 мільйонів гривень, завдані трьом державним енергетичним компаніям. Справу вже передано до суду, а фігуранта обвинувачують одразу за кількома статтями Кримінального кодексу, зокрема у шахрайстві в особливо великих розмірах, викраденні електроенергії та несанкціонованому втручанні в роботу електронних комунікаційних мереж в умовах воєнного стану.
За інформацією правоохоронців, фігурантом є 41-річний мешканець Бердичівського району, який проживає у Києві. Перший центр для видобутку криптовалюти він облаштував у підвальному приміщенні власного будинку. На перший погляд, це могло виглядати як приватна технічна діяльність у житловому приміщенні, однак фактично споживання електроенергії відбувалося у промислових обсягах. При цьому електроенергія оплачувалася за побутовим тарифом, що вже створювало перекіс між реальним навантаженням на енергосистему і фактичною оплатою.
Згодом, як встановило слідство, організатор схеми вирішив ще більше зменшити витрати на генерацію криптовалюти. Для цього він втрутився в роботу електронного лічильника, обладнавши його спеціальним пристроєм, який дозволяв здійснювати несанкціонований відбір електроенергії поза обліком. Фактично йдеться не просто про економію на тарифі, а про приховане споживання ресурсу, за який не сплачували належним чином. У масштабах криптомайнингу це особливо небезпечно, бо обладнання працює постійно, споживає великі обсяги електрики й створює стабільне навантаження на мережу.
Навесні 2024 року фігурант, за версією слідства, розширив незаконний бізнес і орендував цех із власною трансформаторною підстанцією на околиці Житомира. Там він розмістив ще один комплекс для видобутку криптовалюти. Аналогічна схема дозволила приховано споживати значні обсяги електроенергії протягом року. Саме другий об’єкт показує, що йдеться не про разовий побутовий експеримент, а про організовану діяльність із технічною підготовкою, інфраструктурою, обладнанням і розрахунком на довготривалу роботу поза законним обліком.
За оцінками фахівців, загалом майнер незаконно використав 1,520 мільйона кіловат-годин електроенергії. Це великий обсяг, особливо в умовах війни, коли українська енергосистема регулярно перебуває під ударами Росії, а держава, бізнес і громадяни змушені економити ресурс, ремонтувати пошкоджені об’єкти й адаптуватися до дефіциту генерації. У такому контексті викрадення електроенергії стає не лише економічним злочином, а й питанням енергетичної безпеки.
Під час повномасштабної війни електроенергія перестала бути просто комунальною послугою. Вона стала критичним ресурсом, від якого залежать лікарні, військові об’єкти, зв’язок, водопостачання, транспорт, виробництво, укриття, робота бізнесу і повсякденне життя людей. Коли хтось незаконно споживає промислові обсяги електроенергії для приватного заробітку на криптовалюті, це виглядає особливо цинічно. Адже в той самий час мільйони українців переживали відключення світла, бізнеси втрачали гроші через перебої, а енергетики працювали під обстрілами, відновлюючи мережі.
Криптомайнинг сам по собі не є злочином, якщо він здійснюється легально, з оплатою електроенергії, дотриманням податкових правил і без втручання в облікові системи. Проблема виникає тоді, коли видобуток криптовалюти будується на крадіжці ресурсу, маніпуляціях із лічильниками та приховуванні реальних обсягів споживання. У такому разі прибутковість бізнесу фактично створюється за рахунок державних компаній, енергосистеми й інших споживачів. Це не технологічне підприємництво, а схема, де приватний дохід перекладається на суспільні втрати.
Правоохоронці припинили протиправну діяльність улітку 2025 року. Під час обшуків вилучили десятки одиниць комп’ютерної техніки та спеціалізоване обладнання для майнингу криптовалют, маршрутизатори, засоби зв’язку та інші докази. Сам перелік вилученого свідчить про технічну складність схеми. Майнинг-центр — це не один комп’ютер у кімнаті, а комплекс обладнання, яке потребує стабільного живлення, охолодження, інтернет-з’єднання, налаштування і постійного обслуговування. Саме тому подібні об’єкти часто легко помітити за різким зростанням споживання електроенергії, тепловим навантаженням або незвичною активністю мережі.
Організатору інкримінують ч. 5 ст. 190 Кримінального кодексу України — шахрайство в особливо великих розмірах, ч. 2 ст. 188-1 — викрадення електричної енергії, що завдало шкоди у великих розмірах, вчинене повторно, а також ч. 5 ст. 361 — несанкціоноване втручання в роботу електронних комунікаційних мереж, що спричинило значну шкоду в умовах воєнного стану. Така кваліфікація показує, що слідство розглядає справу не лише як крадіжку електрики, а як комплексну схему з елементами обману, технічного втручання та завдання значної шкоди.
Ця справа важлива ще й тому, що вона демонструє зміну характеру економічних злочинів. Якщо раніше крадіжка енергоресурсів часто асоціювалася з незаконними підключеннями, промисловими підприємствами або побутовими маніпуляціями з лічильниками, то тепер до цього додаються цифрові схеми. Криптовалюта, серверне обладнання, спеціалізовані майнинг-ферми й втручання в електронні системи створюють нові виклики для енергетиків і правоохоронців. Щоб виявляти такі порушення, потрібні не лише перевірки на місці, а й технічна аналітика, моніторинг споживання, кіберекспертиза і співпраця між різними службами.
Для державних енергетичних компаній збитки майже на 9 мільйонів гривень — це не абстрактна цифра. Це гроші, які могли бути спрямовані на ремонт мереж, закупівлю обладнання, відновлення пошкодженої інфраструктури або підтримку стабільної роботи системи. У воєнних умовах кожна така втрата має більшу вагу, ніж у мирний час. Росія системно атакує українську енергетику, і паралельне внутрішнє розкрадання ресурсу посилює навантаження на галузь.
Суспільний вимір цієї історії також очевидний. Українці регулярно чують заклики економити електроенергію, переносити споживання на менш навантажені години, вимикати зайві прилади й відповідально ставитися до ресурсу. На цьому тлі нелегальний майнинг у промислових обсягах виглядає як демонстративне нехтування спільними правилами. Коли одні люди намагаються зменшити споживання, щоб допомогти системі, інші приховано забирають мільйони кіловат-годин для приватного прибутку.
Передача справи до суду має показати, наскільки ефективно держава здатна реагувати на такі порушення. Важливим буде не лише вирок у конкретному випадку, а й сигнал для інших потенційних організаторів подібних схем. Якщо незаконне використання електроенергії для майнингу закінчується реальними кримінальними наслідками, конфіскацією обладнання, відшкодуванням збитків і публічним розглядом, це може стати стримувальним фактором. Якщо ж такі справи розвалюються або завершуються формальними покараннями, ризик повторення залишається високим.
Окремо ця історія порушує питання контролю за великими споживачами електроенергії. Енергетичні компанії та регулятори мають бачити аномалії: нетипові обсяги споживання у приватному будинку, різкі зміни навантаження, підозрілу різницю між фактичними технічними можливостями об’єкта й задекларованою оплатою. У випадку цехів, підстанцій і великих приміщень контроль має бути ще уважнішим, адже саме такі об’єкти можуть використовуватися для прихованого майнингу або інших енергоємних схем.
Україні також потрібна чіткіша політика щодо криптоіндустрії. Цифрові активи, блокчейн-технології й майнинг не зникнуть, але вони мають працювати в правовому полі. Бізнес повинен розуміти, які податки сплачувати, як декларувати діяльність, які вимоги до енергоспоживання, які правила підключення до мереж і яка відповідальність за порушення. Без цього легальний сектор залишається в невизначеності, а нелегальні гравці намагаються заробляти через крадіжки та технічні маніпуляції.
У підсумку справа житомирського криптомайнера — це не лише кримінальна історія про два підпільні майнинг-центри. Це приклад того, як цифрова економіка може перетворитися на джерело реальних збитків для держави, якщо працює поза правилами. У країні, яка воює, захищає свою енергосистему від російських атак і просить громадян економити ресурс, незаконне споживання 1,520 мільйона кіловат-годин виглядає особливо небезпечним. Тепер суд має дати відповідь не лише щодо відповідальності конкретної людини, а й щодо того, наскільки серйозно держава ставиться до захисту своїх енергоресурсів.
