Гостиний двір на Контрактовій площі знову опинився в центрі тривожної новини: під час обстеження фахівці зафіксували погіршення технічного стану пам’ятки архітектури та містобудування національного значення. У департаменті охорони культурної спадщини КМДА заявили, що будівля потребує невідкладних протиаварійних робіт. Значна частина комплексу досі не законсервована, а дощі, перепади температур і тривалий вплив природних чинників продовжують руйнувати конструкції. Для Києва це не просто чергове повідомлення про аварійний стан старої споруди. Це сигнал про те, що одна з ключових пам’яток Подолу може втрачати свій шанс на відновлення просто зараз — не через відсутність суспільної уваги, а через затягнуту боротьбу між державою, містом і бюрократичними процедурами.
Гостиний двір — один із символів історичного Подолу. Його простір пов’язаний із торговельною історією Києва, Контрактовою площею, міським самоврядуванням, ремеслами, ярмарками, комерцією й тією частиною київської ідентичності, яка формувалася не лише навколо храмів і пагорбів, а й навколо щоденного міського життя. Це будівля, яка має працювати як живий громадський простір, але роками залишається закинутою, відкритою для руйнування й закритою для нормального використання. Її нинішній стан є болючою метафорою того, як Київ часто поводиться зі своєю спадщиною: усі визнають цінність, усі говорять про необхідність порятунку, але реальні рішення постійно відкладаються.
За даними фахівців, основна проблема полягає в тому, що значну частину будівлі не законсервовано. Консервація для таких об’єктів — це не косметичний ремонт і не тимчасова формальність. Це мінімальний захист, який має зупинити подальше руйнування до моменту повної реставрації. Якщо покрівля, стіни, перекриття й відкриті конструкції залишаються без належного захисту, кожен сезон працює проти пам’ятки. Дощі насичують матеріали вологою, морози розширюють тріщини, спека висушує й деформує окремі елементи, а вітер і відсутність догляду прискорюють руйнування. У результаті об’єкт, який ще можна було стабілізувати меншими силами, з часом потребує дедалі дорожчих і складніших робіт.
У КМДА наголошують, що повну реставрацію Гостиного двору можна буде проводити після стабілізації безпекової ситуації. Це зрозуміле пояснення в умовах війни, коли великі реставраційні проєкти складно планувати через ризики обстрілів, бюджетні обмеження й пріоритети оборони. Але протиаварійні роботи — це інша категорія. Вони потрібні не для красивого відкриття оновленої пам’ятки, а для того, щоб вона фізично дожила до моменту повної реставрації. Якщо зараз не зупинити руйнування, після війни може виявитися, що відновлювати доведеться вже не історичну споруду, а залишки, які втратили значну частину автентичності.
Головний вузол проблеми — право власності й управління. Гостиний двір перебуває у державній власності та під управлінням Національного заповідника «Софія Київська». Київська влада заявляє, що готова профінансувати протиаварійні роботи, але для цього Кабінет Міністрів має передати пам’ятку в комунальну власність міста. Таким чином ситуація заходить у типову для української спадщини пастку: об’єкт розташований у столиці, руйнування бачить місто, суспільний тиск спрямований на міську владу, але формальний балансоутримувач і власник перебувають на державному рівні. У результаті відповідальність розмивається, а час іде.
Ця історія триває не перший рік. За Гостиний двір Київ і центральна влада сперечаються фактично з 2012 року. За цей час змінювалися уряди, міністри, керівники інституцій, пріоритети й політичні обставини, але сама будівля залишалася в підвішеному стані. Вона стала об’єктом боротьби пам’яткоохоронців, міських активістів, державних структур і чиновників, але так і не отримала стабільної моделі порятунку. Для пам’ятки такого рівня це катастрофічно довгий період невизначеності. Історична архітектура не може чекати десятиліттями, поки інституції домовляться між собою.
У квітні 2024 року протиаварійні й консерваційні роботи оцінювали приблизно у 33 мільйони гривень за цінами 2021 року. Навіть ця цифра сьогодні потребує перегляду, адже за роки війни змінилися ціни на матеріали, роботи, логістику й технічні рішення. Але важливо інше: кожне зволікання робить майбутній кошторис вищим. Руйнування конструкцій ніколи не стоїть на паузі. Якщо будівлю не захищати зараз, завтра доведеться платити не лише за консервацію, а й за ліквідацію нових аварійних наслідків. Економія на протиаварійних роботах у таких випадках майже завжди обертається значно більшими витратами в майбутньому.
Гостиний двір є пам’яткою національного значення, а отже його доля не може бути лише локальною проблемою Подолу чи Києва. Це об’єкт, який має значення для всієї країни. У воєнний час Україна постійно наголошує на злочинах Росії проти культурної спадщини: зруйнованих музеях, пошкоджених історичних будівлях, спалених архівах, розбитих театрах і втрачених пам’ятках у прифронтових містах. Але саме тому держава має бути особливо уважною до тих об’єктів, які руйнуються не від прямого удару, а від бездіяльності. Якщо пам’ятку можна врятувати адміністративним рішенням, фінансуванням і протиаварійними роботами, її втрата буде вже не трагедією війни, а провалом управління.
Позиція міста виглядає простою: передайте об’єкт Києву, і столиця зможе вкладати кошти в його порятунок. Але держава має право поставити зустрічне питання: чи є в міста чіткий план майбутнього використання Гостиного двору, гарантії збереження автентики, модель управління, запобіжники від комерціалізації та прозорий механізм контролю за роботами? Передача в комунальну власність не повинна бути лише зміною таблички на балансі. Вона має супроводжуватися публічною дорожньою картою: що саме ремонтують першочергово, хто фінансує, хто контролює, який термін виконання, як забезпечують доступ громадськості і якою буде функція простору після стабілізації.
Для киян Гостиний двір давно став символом боротьби за право міста на власну історію. Його неодноразово хотіли переосмислити, перебудувати, комерціалізувати або перетворити на закритий простір. Громадський спротив свого часу не дозволив остаточно втратити пам’ятку, але збереження від забудовницького сценарію ще не означає реального порятунку. Об’єкт можна не знести юридично, але втратити фізично. Саме це зараз і є головним ризиком: Гостиний двір ніби захищений статусом, але його конструкції продовжують руйнуватися.
Контрактова площа потребує живого Гостиного двору. Поділ не може залишатися з порожньою, аварійною, закритою будівлею в одному зі своїх головних історичних просторів. Відновлений комплекс міг би стати культурним, освітнім, виставковим, ремісничим або громадським центром, який повернув би площі її історичну функцію зустрічі, обміну й міського життя. Але для цього потрібен не лише архітектурний проєкт, а й політична воля. Поки її немає, Гостиний двір залишається заручником невизначеності.
Ситуація також показує ширшу проблему охорони спадщини в Україні. Статус пам’ятки часто створює ілюзію захисту, але не гарантує фінансування, догляду й відповідальності. Балансоутримувач може не мати достатніх ресурсів, місто може не мати формальних повноважень, держава може відкладати рішення, а пам’ятка в цей час руйнується. Така модель потребує перегляду. Для об’єктів національного значення мають існувати швидкі механізми реагування: якщо власник або управитель не забезпечує консервацію, інша уповноважена структура повинна мати право втрутитися, профінансувати роботи й зафіксувати відповідальність.
Гостиний двір сьогодні потребує не чергового обговорення, а конкретного рішення. Або Кабмін передає пам’ятку Києву разом із умовами збереження і контролю, або держава сама забезпечує повне фінансування невідкладних протиаварійних робіт через відповідального управителя. Третього варіанту, при якому всі визнають проблему, але ніхто не має повноважень діяти, пам’ятка може не витримати. У випадку з історичними будівлями час — це не абстракція. Це тріщини, волога, аварійні ділянки, втрачені матеріали й дедалі менші шанси на якісне відновлення.
Гостиний двір — це не лише будівля на Контрактовій площі. Це тест на те, чи здатна Україна під час війни зберігати власну культурну інфраструктуру там, де її ще можна врятувати. Якщо місто й держава зможуть домовитися, профінансувати роботи й законсервувати об’єкт, це стане прикладом відповідального ставлення до спадщини. Якщо ні, Київ ризикує отримати ще одну пам’ятку, яку всі любили на словах, але не врятували на практиці. І тоді руйнування Гостиного двору буде не просто архітектурною втратою, а вироком системі, яка надто довго перекладала відповідальність.
