Коли в Києві не прибраний сніг, роками стоїть аварійна будівля, не відремонтоване укриття або виникає черговий комунальний скандал, суспільна реакція майже автоматична: «Кличко винен». Для політика, який понад десять років очолює столицю, така персоніфікація відповідальності природна. Однак юридично Київ влаштований зовсім не так, як більшість українських міст. І особливо добре це видно в порівнянні з Харковом.
Мер Харкова очолює значно ціліснішу муніципальну вертикаль. У Києві ж між обраним громадою мером, державною адміністрацією, десятьма районними адміністраціями, Президентом і, під час воєнного стану, ще й Київською міською військовою адміністрацією розподілені різні частини влади. Конституція прямо встановлює особливу модель для столиці: виконавчу владу в Києві здійснює місцева державна адміністрація, а особливості її роботи визначаються окремим законом. Закон «Про столицю» був ухвалений ще 15 січня 1999 року.
Через це одна й та сама проблема в Києві може мати одного політично відповідального, іншого безпосереднього виконавця і третього чиновника, який має право призначити або звільнити цього виконавця.
Харків: мер має вертикаль від міськради до районів
Харків має дев’ять адміністрацій районів, але принципова деталь полягає в їхньому статусі. Це адміністрації районів Харківської міської ради, тобто частина системи місцевого самоврядування міста, а не районні державні адміністрації президентської вертикалі. Офіційний портал Харкова включає районні адміністрації до системи виконавчих органів міської влади.
Ще важливіше — кадрове питання. Положення про районні адміністрації Харкова передбачає, що голову такої адміністрації призначає і звільняє міський голова. Це підтверджується, зокрема, судовим рішенням, у якому процитовано чинне положення про адміністрацію Немишлянського району: адміністрація є структурним підрозділом місцевого самоврядування, а її керівника призначає та звільняє мер.
Тобто управлінська логіка приблизно така:
Харківський міський голова → виконком і департаменти → адміністрації районів → районні служби.
Якщо голова районної адміністрації систематично провалює роботу, мер Харкова має головний класичний управлінський інструмент — кадрове рішення.
Президент України не призначає голів районів Харкова. Звичайно, центральна влада впливає на місто через закони, державний бюджет, центральні органи виконавчої влади, Харківську ОВА та воєнно-безпекову вертикаль. Але всередині власне муніципальної системи Харкова немає аналога ситуації, коли районного керівника міський голова повинен просити Президента звільнити.
Київ: район підпорядкований КМДА, але його голову контролює не мер
У столиці все принципово інакше.
Дарницька, Печерська, Шевченківська, Деснянська та інші районні адміністрації — це не «адміністрації Київради». Це районні в місті Києві державні адміністрації. Закон про столицю встановлює, що вони підпорядковуються КМДА. Але їхніх голів призначає і звільняє Президент України за процедурою, передбаченою для місцевих державних адміністрацій.
На перший погляд виходить парадокс. КМДА може поставити районній адміністрації завдання, вимагати його виконання, координувати її діяльність, але голова КМДА не володіє кінцевим кадровим важелем щодо керівника РДА.
Сам Кличко дуже наочно продемонстрував цю проблему 19 січня 2026 року. Після претензій до прибирання снігу він дав керівникам районів час виправити ситуацію і заявив, що в іншому випадку звертатиметься до Президента щодо кадрових заходів, оскільки, за його словами, мер не може навіть оголосити голові РДА догану.
У Харкові аналогічна конструкція виглядала б інакше: якщо районний керівник є частиною муніципальної вертикалі й не справляється, міський голова має кадровий механізм без звернення на Банкову.
Це одна з найважливіших відмінностей двох міст.
Причому у Кличка забрали навіть право пропонувати керівників районів
До 2022 року ситуація була дещо іншою. Президент так само формально призначав і звільняв голів київських РДА, але кандидатури подавалися з урахуванням пропозицій голови КМДА.
24 січня 2022 року Кабінет Міністрів змінив порядок. Відтоді пропозиції щодо керівників районних у Києві державних адміністрацій подає Прем’єр-міністр, а необхідність пропозиції голови КМДА була усунута. Таким чином Кличко втратив навіть цей кадровий важіль.
Для розуміння реальної системи управління це надзвичайно важливо.
Керівник району повинен працювати у вертикалі міста і його адміністрація законодавчо підпорядкована КМДА, але кар’єра самого керівника району не залежить від мера. Призначає його Президент, звільняє Президент, а кандидатуру фактично проводить центральна виконавча вертикаль.
Така конструкція об’єктивно створює потенційний конфлікт лояльностей. Особливо якщо Президент і мер є політичними конкурентами.
Це ще не доказ того, що конкретний голова РДА навмисно саботує доручення КМДА. Але сама система робить можливим становище, коли мер не має над районним керівником того кадрового контролю, який має мер Харкова.
Хто створив таку систему
Було б неправильно сказати, що її придумав Зеленський.
Каркас нинішньої системи сформувався ще в епоху Леоніда Кучми. Конституція 1996 року спеціально визначила, що виконавчу владу в Києві здійснює державна адміністрація, а особливості столиці встановлюються окремим законом. У 1999 році Верховна Рада ухвалила Закон «Про столицю України — місто-герой Київ».
Так виникла дивна подвійна природа КМДА: вона одночасно виконує функції місцевої державної адміністрації і виконавчого органу Київської міської ради.
Наступний великий перелом стався за Віктора Януковича. У вересні 2010 року Верховна Рада змінила Закон про столицю, а вже в листопаді Янукович звільнив обраного мера Леоніда Черновецького з посади голови КМДА і призначив Олександра Попова. Черновецький при цьому формально залишився мером. Тоді Україна фактично побачила на практиці, що обраний киянами міський голова і призначений Президентом керівник виконавчої адміністрації столиці можуть бути різними людьми.
За Зеленського ця система не була ліквідована. Навпаки, у 2022 році КМДА втратила право пропонувати кандидатури голів районів. А після початку повномасштабної війни виник ще один рівень — Київська міська військова адміністрація.
31 грудня 2024 року Зеленський особистим указом призначив Тимура Ткаченка начальником КМВА. Він не обирався киянами і не призначався Київрадою чи мером — начальника військової адміністрації призначає Президент відповідно до законодавства про воєнний стан.
У результаті сьогодні столиця має не просто систему «мер — міськрада — виконком», як звичайне місто, а кілька владних контурів одночасно.
Зеленський проти Кличка — конфлікт почався задовго до нинішньої КМВА
Протистояння між Банковою і Кличком не є вигадкою останнього року.
Уже 24 липня 2019 року, через кілька місяців після обрання Зеленського Президентом, Офіс Президента звернувся до уряду щодо звільнення Кличка з посади голови КМДА. У вересні Кабмін схвалив відповідне подання Президенту. Кличко мав залишитися обраним мером, але міг втратити керівництво державною адміністрацією столиці. У підсумку Зеленський його тоді не звільнив.
У січні 2022 року центральна влада змінила механізм кадрового формування київських РДА на користь Прем’єр-міністра.
Після створення КМВА конфлікт отримав ще один вимір. У 2025 році Кличко публічно говорив про спробу «розбалансувати владу» і послабити місцеве самоврядування. Тимур Ткаченко у відповідь називав ці звинувачення безпідставними. Навесні того ж року суперечка дійшла до судового оскарження рішення Київради щодо розмежування повноважень КМДА і КМВА. Незалежні експерти також вказували на реальні законодавчі суперечності та нечітке розмежування функцій двох адміністрацій.
Чи може Зеленський реально заважати Кличку
Так — інституційно така можливість існує.
Президент має кадровий вплив на керівників районних державних адміністрацій столиці. Президент призначає начальника КМВА. Теоретично Президент також має окремий кадровий важіль щодо посади голови КМДА, що й стало предметом конфлікту ще у 2019 році.
Тому мер Києва перебуває в набагато менш комфортному адміністративному становищі, ніж мер Харкова.
Але звідси не випливає, що Президент «керує всім Києвом» або що Кличко позбавлений реальної влади. Це було б таким самим спрощенням, як і твердження, що мер одноосібно відповідає за все в столиці.
Де Кличко справді має реальну владу
Найкраще це продемонстрував той самий сніговий конфлікт 2026 року.
Кличко вимагав роботи від РДА і нагадував, що не може звільнити їхніх голів. Але Ткаченко у відповідь цілком слушно звернув увагу: автомобільні дороги, мости та значна частина дорожньої інфраструктури обслуговуються підприємствами «Київавтодору», а не РДА.
І офіційна структура міста це підтверджує. У сфері управління Департаменту транспортної інфраструктури КМДА знаходяться «Київавтодор», районні шляхово-експлуатаційні управління, «Київпастранс», «Київський метрополітен» та низка інших транспортних підприємств.
Отже, коли йдеться про роботу метро, громадського транспорту, міські дороги, мости або діяльність «Київавтодору», посилання виключно на непідконтрольних меру голів РДА вже не працює. Це значною мірою вертикаль самої КМДА, яку Кличко очолює.
Саме тому історія зі снігом стала настільки показовою: обидві сторони частково мали рацію. РДА відповідають за певні території та об’єкти, але значна дорожня інфраструктура знаходиться в міській комунальній вертикалі. Це не дозволяє ані Банковій списати весь провал на Кличка, ані Кличку — весь провал на райони.
Забудова і культурна спадщина — тут мер теж не сторонній спостерігач
Ще одна сфера, де міська влада має значні реальні повноваження, — містобудування.
У структурі КМДА працює окремий Департамент містобудування та архітектури, а також Департамент охорони культурної спадщини.
Останній може видавати обов’язкові приписи щодо припинення робіт на об’єктах культурної спадщини. Наприклад, у червні 2026 року департамент зупиняв роботи на Князів Острозьких, 43/11, вимагав проєктну документацію та пояснення щодо втручання в історичну забудову. Суди також підтверджували повноваження міського департаменту включати об’єкти до переліку культурної спадщини.
Тому коли історична будівля роками руйнується, міські структури своєчасно не використовують доступні їм механізми захисту або містобудівна політика створює сприятливі умови для агресивної забудови, питання до КМДА та Кличка абсолютно справедливі.
Водночас і тут не можна перетворювати мера на одноосібного забудовника Києва. Земельні рішення приймає Київрада колегіально, будівельні дозволи можуть належати до компетенції центральних державних органів, а пам’ятки залежно від статусу перебувають також у сфері Міністерства культури. Навіть сама КМДА у конфліктах із забудовниками іноді оскаржує судові рішення, що дозволяють збільшувати параметри забудови. Так було, наприклад, у справі щодо 80-метрової забудови на Князів Острозьких.
Отже, правильна критика звучить не «Кличко особисто дозволив знести кожен старий будинок», а так: за стан міської містобудівної політики, ефективність профільних департаментів, використання місцевих механізмів захисту спадщини та політичну атмосферу навколо земельних рішень мер несе реальну політичну відповідальність.
Чому порівняння Києва з Харковом часто маніпулятивне
На початку 2026 року Зеленський публічно ставив Харків у приклад Києву в контексті підготовки до надзвичайно складної зими. Саме після цього тема розподілу відповідальності в столиці знову стала гострою. «Українська правда», аналізуючи ситуацію, окремо звертала увагу на те, що відповідь складніша за формулу «Кличко не підготував Київ»: повноваження столичного мера суттєво обмежені особливою системою управління, хоча це й не знімає з нього політичної відповідальності.
Порівнювати ефективність двох міст можна. Але порівнювати Кличка і мера Харкова так, ніби обидва мають однакові інструменти управління, — некоректно.
У Харкові районний керівник є частиною муніципальної системи і залежить кадрово від міського голови. У Києві керівник РДА очолює державну адміністрацію, призначений Президентом і не може бути звільнений мером. До цього додається окрема військова адміністрація столиці, начальника якої також призначає Президент.
Це реальне обмеження влади мера Києва, а не політична вигадка Кличка.
Не все Кличко. Але й не «Кличко ні до чого»
Найгірший спосіб оцінювати управління Києвом — шукати одну людину, винну в усьому.
Якщо проблема виникла в районній школі, укритті, житловому фонді або на території, переданій РДА, треба встановлювати повноваження конкретної районної адміністрації. І якщо її керівник систематично не виконує роботу, Кличко справді не має такого кадрового важеля, який має мер Харкова: для звільнення районного голови столиці необхідне рішення державної вертикалі.
Якщо ж проблема стосується метро, «Київпастрансу», «Київавтодору», містобудівного департаменту, місцевої системи охорони культурної спадщини чи інших структур безпосередньої міської вертикалі, відповідальність КМДА і її керівника вже набагато пряміша.
А якщо йдеться про рішення Київради — треба дивитися, хто підготував проєкт, яка комісія його підтримала і як голосували депутати, а не автоматично приписувати колегіальне рішення одному меру.
Саме так повинна виглядати доросла розмова про відповідальність у столиці.
Зеленський має в Києві інструменти впливу, яких Президент не має всередині муніципальної вертикалі Харкова. Кличко не контролює кадрово голів районів і змушений співіснувати з призначеною Президентом військовою адміністрацією. У ситуації політичного конфлікту ці механізми дійсно можуть ускладнювати роботу обраного мера.
Але Кличко водночас очолює величезну виконавчу систему КМДА, контролює через неї ключові міські служби та має значний політичний вплив на Київраду. Тому використовувати конфлікт із Банковою як універсальне пояснення будь-якого провалу було б так само маніпулятивно.
Правильне питання для киянина має звучати не «хто винен — Зеленський чи Кличко?», а «хто мав юридичні повноваження, бюджет, виконавця і кадровий важіль саме в цій конкретній ситуації?»
І дуже часто відповідь на це питання в Києві виявляється значно складнішою, ніж прізвище мера на білборді.
