Верховна Рада України ухвалила в другому читанні та в цілому законопроєкт №12377, яким скасовується застарілий Житловий кодекс УРСР і закон про приватизацію державного житлового фонду. Рішення парламенту стало однією з наймасштабніших реформ у житловій сфері за роки незалежності та має на меті адаптацію правил до сучасних ринкових умов і стандартів Європейського Союзу. Закон фактично закриває епоху радянського підходу до житла як «соціального блага без ринкової ціни» і формує нову систему, де поєднуються соціальна підтримка, прозорі правила оренди та відповідальність держави і громад.
Ухвалення документа відбулося на тлі глибоких соціальних викликів, спричинених війною, масовим внутрішнім переміщенням людей, руйнуванням житлового фонду та зростанням потреби у доступному житлі. Чинний Житловий кодекс УРСР, прийнятий ще у 1983 році, давно не відповідав реаліям незалежної України, не враховував ринкові механізми, сучасні форми власності та принципи прозорості. На практиці це призводило до правових колізій, корупційних ризиків і нерівного доступу громадян до житлових ресурсів.
Новий закон чітко розмежовує види житла та правила користування ним. Вперше на рівні законодавства визначено чотири окремі категорії: соціальне житло для громадян з низькими доходами, які потребують державної підтримки; доступне житло для працюючих людей, що не мають фінансової можливості придбати квартиру за ринковою ціною; житло для тимчасового проживання, зокрема для внутрішньо переміщених осіб; службове житло, яке надається військовим, медикам, педагогам та іншим працівникам державного сектору виключно на час виконання службових обов’язків. Такий поділ має усунути плутанину, яка існувала десятиліттями, і зробити правила зрозумілими як для громадян, так і для органів влади.
Однією з ключових новацій є повна заборона приватизації службового житла. Відтепер такі квартири надаватимуться лише на умовах договору оренди з обов’язковою оплатою орендної плати та комунальних послуг. Це рішення покликане припинити практику фактичного виведення службового житла з державного і комунального фонду через приватизацію та забезпечити його цільове використання. Аналогічна заборона поширюється і на новостворене державне та комунальне житло, що має зберегти ресурс для майбутніх поколінь і потреб стратегічних галузей.
Для підвищення прозорості у межах реформи передбачено створення відкритої онлайн-бази службових квартир. У цій системі громадяни зможуть перевірити, кому саме, де і на який строк надано житло. Очікується, що така цифровізація зменшить корупційні ризики, підвищить довіру до рішень органів влади та дозволить громадському контролю реально працювати. Держава також планує активніше залучати приватний бізнес до будівництва житла, використовуючи механізми державно-приватного партнерства, а паралельно розпочати системне оновлення старих будинків, значна частина яких перебуває в аварійному або морально застарілому стані.
Важливою деталлю закону є перерозподіл повноважень між центральною та місцевою владою. Перелік категорій громадян, які можуть претендувати на службове житло з державного фонду, визначатиме Кабінет Міністрів України. Водночас щодо комунального житла такі рішення ухвалюватимуть органи місцевого самоврядування, що відповідає принципам децентралізації та надає громадам більше інструментів для реагування на власні потреби. Такий підхід має забезпечити гнучкість і врахування регіональної специфіки, особливо у громадах, які прийняли значну кількість переселенців.
Законопроєкт №12377, ухвалений Верховна Рада України, уже викликав активну дискусію в суспільстві. Прихильники реформи наголошують, що вона закладає фундамент сучасної житлової політики, зменшує простір для зловживань і наближає Україну до європейських стандартів. Критики ж звертають увагу на ризики зростання фінансового навантаження на громадян через орендні платежі та необхідність ефективного контролю за реалізацією норм на місцях. Утім, у контексті післявоєнного відновлення та масштабних соціальних змін реформа житлового законодавства розглядається як неминучий крок.
У перспективі ухвалений закон має стати основою для формування цілісної державної політики у сфері житла, яка поєднуватиме соціальний захист, економічну доцільність і прозорі правила гри. Його успіх значною мірою залежатиме від підзаконних актів, цифрових рішень та здатності держави і громад ефективно впроваджувати задекларовані принципи на практиці.
