В Україні готуються до символічної й водночас практичної зміни у грошовій системі — поступової відмови від копійки та запровадження нової розмінної монети під назвою шаг. Це рішення має не лише економічне, а й чітко окреслене політичне та ідентифікаційне значення. За словами голови Національний банк України Андрій Пишний, копійка є прямим символом московського минулого, від якого держава прагне остаточно відмовитися. Йдеться не про косметичну зміну назви, а про завершення тривалого процесу деколонізації фінансового простору України.
Копійка як грошова одиниця закріпилася в українському обігу не органічно, а як спадок імперської та радянської систем. Її назва, походження і символіка пов’язані з російською монетарною традицією, яка десятиліттями нав’язувалася українським територіям. Після відновлення незалежності у 1991 році Україна отримала власну валюту — гривню, але копійка залишилася як дрібна розмінна одиниця. Грошова реформа 1996 року стала важливим кроком до фінансового суверенітету, однак не закрила питання повного розриву з імперською спадщиною на рівні назв і символів.
Ідея замінити копійку на шаг не є раптовою чи суто політичною ініціативою воєнного часу. Шаг — це історична українська назва дрібної грошової одиниці, яка використовувалася в різні періоди української історії. Дослідження Національна академія наук України підтверджують, що термін «шаг» глибоко вкорінений у мовній та культурній традиції і не є штучним новотвором. Він трапляється в історичних джерелах, літературі та побутовій мові, що робить його логічним і автентичним вибором для сучасної України.
Запровадження шага розглядається як фінальний етап грошової реформи, розтягнутої у часі майже на три десятиліття. Якщо у 1996 році країна зробила рішучий крок, відмовившись від карбованця і ввівши гривню, то сьогодні йдеться про більш тонкий, але не менш важливий рівень — символіку та ідентичність. В умовах повномасштабної війни з Росією питання назв, знаків і сенсів набули особливої ваги, адже вони формують уявлення про державу як усередині країни, так і за її межами.
З економічної точки зору відмова від копійок також має практичне підґрунтя. Дрібні монети фактично втратили купівельну спроможність і дедалі рідше використовуються в готівкових розрахунках. Їх карбування і обслуговування коштує державі дорожче, ніж реальна користь від перебування в обігу. Перехід до шага не означає миттєвого перевипуску всієї дрібної готівки, а передбачає поетапний і м’який процес, без шоків для економіки та громадян. Старі монети поступово вилучатимуться з обігу, паралельно із впровадженням нових.
Важливо, що мова не йде про зміну номінальної структури гривні чи девальваційні ризики. Шаг залишатиметься розмінною одиницею, еквівалентною нинішній копійці, але з іншою назвою та символічним наповненням. Для більшості громадян цей процес буде майже непомітним у повсякденному житті, однак на рівні державної політики він означатиме чітку фіксацію курсу на відмову від усього, що пов’язує Україну з колоніальним минулим.
У Національному банку підкреслюють, що перехід до шага — це частина ширшої стратегії переосмислення державних символів. За останні роки Україна вже змінила підходи до топоніміки, святкового календаря, мовної політики та публічного простору. Грошова система є логічним продовженням цього процесу, адже гроші щоденно перебувають у руках мільйонів людей і формують базове відчуття належності до держави.
Для міжнародних партнерів та інвесторів така зміна також має сигнальний характер. Вона демонструє, що Україна послідовно вибудовує власну ідентичність і не розглядає повернення до імперських моделей як можливий сценарій майбутнього. У поєднанні з макрофінансовою стабільністю, реформами банківського сектору та інтеграцією до європейського економічного простору, символічні рішення посилюють загальну довіру до держави.
Таким чином, заміна копійки на шаг є значно більшим, ніж просто ребрендинг розмінної монети. Це крок у бік завершення історичного переходу від пострадянської інерції до самостійної української державності, де навіть дрібні деталі мають значення. У час, коли Україна виборює своє право на майбутнє, такі рішення стають частиною великої мозаїки національного самоствердження.
