Офіційна інфляція в Україні впевнено знижується і в грудні опустилася до рівня близько 8 відсотків, поступово наближаючись до цільових показників, на які орієнтується Національний банк України. У звітах це виглядає як беззаперечний успіх економічної політики та ознака стабілізації. Водночас для більшості громадян ця статистика дисонує з повсякденним досвідом, адже ціни в магазинах, на ринках, у кав’ярнях і сервісах продовжують зростати або щонайменше не демонструють обіцяного сповільнення. Саме цей розрив між офіційними цифрами та реальністю породжує запитання, чи дійсно інфляцію вдалося приборкати, і чому відчуття подорожчання не зникає.
Пояснення цього парадоксу криється в методології підрахунку інфляції. Держава визначає її через зміну вартості так званого споживчого кошика, наповнення якого затверджує Кабінет Міністрів України. До нього входять продукти харчування, непродовольчі товари та послуги, але ключовим є не лише перелік, а й пропорції. Саме вони формують середній індекс, який потім перетворюється на відсоток інфляції. Проблема в тому, що структура цього кошика часто має мало спільного з реальними споживчими звичками більшості українців.
За державними нормативами середньостатистичний українець споживає близько 55 кілограмів продуктів на місяць, тобто майже два кілограми на день. Основу раціону, згідно з цими розрахунками, складають хліб і картопля, кожен із яких займає приблизно 15 відсотків усього обсягу. Молоко та кисломолочні продукти становлять ще близько 18 відсотків. Овочі борщового набору разом із цибулею і часником — приблизно 12 відсотків. Натомість крупи та бобові мають символічну частку в один відсоток, так само як і свіжа чи заморожена риба. Така структура виглядає дивною для сучасного міського мешканця і ще більш відірваною від реальності для сімей із середнім або вищим за середній доходом.
Ще більше запитань викликають річні норми споживання окремих продуктів. Згідно з ними дорослий українець за рік з’їдає лише два кілограми сала, натомість яловичини більше, ніж свинини і навіть більше, ніж м’яса птиці. В умовах, коли курятина і свинина є найдоступнішими видами м’яса, така пропорція виглядає щонайменше сумнівною. Повністю відсутня в офіційних розрахунках і категорія алкогольних напоїв, наче доросле населення взагалі їх не споживає. У результаті формується кошик, який більше нагадує теоретичну модель виживання, ніж реальний портрет споживання.
Схожа ситуація і з непродовольчими товарами. Для жінок у споживчому кошику передбачена одна куртка на п’ять років, шість пар білизни на рік і дві пари осінніх черевиків на той самий п’ятирічний період. У чоловіків нормативи ще жорсткіші, а майки та базовий одяг мають зношуватися роками. Очевидно, що такі показники не враховують ані реального стилю життя, ані якості речей, ані того, що багато товарів фізично не витримують закладених термінів використання.
Комунальні послуги і транспорт у споживчому кошику також виглядають стабільними, що штучно стримує інфляцію. Тарифи на багато послуг фактично заморожені або компенсуються з бюджету, часто за рахунок міжнародної допомоги. Міський транспорт коштує недорого, а користування міжміськими поїздами чи таксі в статистиці майже не відображається. Державна медицина й освіта вважаються безкоштовними, тоді як витрати на приватні послуги або неформальні платежі не враховуються взагалі.
У підсумку виходить ситуація, коли офіційна інфляція дійсно знижується, але робить це завдяки структурі кошика, яка не відображає реальних витрат домогосподарств. Якщо уявити, що люди харчуються переважно дешевими базовими продуктами, рідко купують одяг, не платять за приватну медицину, не користуються таксі і майже не витрачаються на сервіс, тоді цифри виглядають логічними. Проте варто лише вийти за межі цієї моделі і подивитися на реальні чеки в супермаркетах, як оптимізм зникає.
Саме тому зниження інфляції на макрорівні не означає автоматичного полегшення життя для громадян. Ціни на якісні продукти, імпортні товари, оренду, послуги і навіть базові сервіси продовжують зростати, формуючи відчуття постійного подорожчання. Статистика в цьому випадку не бреше, але говорить мовою, яка мало співпадає з реальністю більшості українців.
