У Києві триває дискусія про майбутнє реставрації Будинку Уряду України, який зазнав пошкоджень унаслідок російської атаки 7 вересня 2025 року. До обговорення долучилися представники Консультативної ради Департаменту охорони культурної спадщини, українські архітектори, реставратори та польські експерти, які мають власний досвід відновлення історичних споруд після руйнувань. Однією з центральних тем зустрічі стала ідея не просто повернути будівлі первісний вигляд, а зберегти на ній сліди пережитої війни як частину нової історичної пам’яті України.
Обговорення проходило в межах ініціативи Dom Odbudowy Ukrainy, що вже кілька років об’єднує міжнародних спеціалістів навколо питань повоєнної відбудови українських міст. Символічно, що саме Будинок Уряду став одним із головних прикладів для розмови про те, якою має бути архітектура після війни. Йдеться не лише про технічне відновлення фасадів чи конструкцій, а про переосмислення того, як країна працюватиме зі своєю травмою та пам’яттю у просторі міст.
Будинок Уряду є однією з найвідоміших адміністративних споруд Києва. Зведений у 1938 році в стилі сталінського ампіру, він став символом державної влади ще в радянські часи, а після здобуття незалежності — місцем ухвалення рішень українського уряду. Масивна будівля з характерними колонами та вигнутим фасадом входить до переліку архітектурних пам’яток столиці й формує один із найвпізнаваніших урядових ансамблів Києва.
Під час атаки восени 2025 року в будівлю влучила крилата ракета «Іскандер-К». За офіційними даними, боєприпас не здетонував, однак сам удар спричинив серйозні пошкодження верхніх поверхів і покрівлі. У центрі Києва тоді лунали вибухи, а кадри з пошкодженим урядовим кварталом облетіли міжнародні медіа. Сам факт удару по ключовій державній будівлі багато хто сприйняв не лише як військову атаку, а як спробу символічного тиску на українську державність.
Саме тому питання відновлення Будинку Уряду вийшло далеко за межі будівельної тематики. Архітектори, історики та культурологи наголошують, що йдеться про вибір між двома моделями пам’яті. Перша передбачає повне відновлення об’єкта до довоєнного стану, ніби руйнувань ніколи не було. Друга пропонує залишити частину пошкоджень видимими, щоб сама будівля стала нагадуванням про російську агресію та досвід війни.
Однією з найбільш обговорюваних стала ідея використання принципу кінцуґі. Цей підхід запропонувала народна депутатка Анна Бондар. У традиційній японській культурі кінцуґі означає мистецтво реставрації розбитої кераміки, коли тріщини не маскують, а навпаки — підкреслюють за допомогою лаку та дорогоцінних металів. Сенс полягає в тому, що пошкодження стає не дефектом, а частиною історії предмета, яка робить його унікальним.
Перенесення цієї філософії на архітектуру викликало жваву реакцію серед експертів. Частина учасників дискусії вважає, що Україна вже зараз формує нову культуру пам’яті, де сліди війни не приховуються. Вони нагадують, що у багатьох європейських містах після Другої світової війни окремі руїни або пошкоджені елементи свідомо залишали як свідчення пережитої катастрофи. Такий підхід дозволяє суспільству не забувати про трагедії минулого навіть через десятиліття.
Як приклад під час обговорення згадували Варшаву, яка після війни була фактично знищена. Польські архітектори тоді проводили масштабну реконструкцію історичного центру, використовуючи архівні креслення, фотографії та навіть картини художників. Водночас у польській столиці залишили окремі фрагменти руйнувань як нагадування про війну. Саме тому участь польських спеціалістів у дискусії щодо Києва виглядає особливо символічною.
Також згадували німецький досвід, де сучасна архітектура нерідко інтегрується у старі пошкоджені будівлі без спроб повністю стерти сліди руйнування. У багатьох містах Німеччини нові елементи спеціально роблять відмінними від історичних, щоб було видно межу між минулим і сучасністю. Подібний підхід сьогодні дедалі частіше обговорюють і в Україні.
Окрему увагу учасники зустрічі приділили прикладу Ковентрійського собору у Великій Британії. Після бомбардувань Другої світової війни старий собор залишили у вигляді руїн, а поруч побудували новий храм. Руїни стали меморіалом і символом пам’яті про трагедію війни. Для багатьох архітекторів цей приклад демонструє, що пошкодження можуть не руйнувати цінність об’єкта, а навпаки — надавати йому нового сенсу.
Українські експерти зазначають, що війна вже змінила саме сприйняття міського простору. Якщо раніше реставрація здебільшого означала повернення історичного вигляду, то тепер дедалі більше звучать ідеї про необхідність чесної розмови з майбутніми поколіннями через архітектуру. Будівлі, які пережили російські удари, можуть стати не лише функціональними об’єктами, а й свідченням часу.
Разом із тим остаточне рішення щодо реставрації Будинку Уряду ще не ухвалене. Попереду технічні обстеження, дискусії між архітекторами, інженерами, істориками та представниками влади. Однак сама поява такої розмови свідчить про зміну підходу до повоєнної відбудови в Україні. Йдеться вже не лише про швидке відновлення зруйнованого, а про формування нової моделі пам’яті, у якій війна залишатиметься видимою частиною історії міст.
