Віцепрем’єр-міністр і міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш знову пов’язав перспективу вступу України до Європейського Союзу з українською політикою історичної пам’яті. Польський посадовець заявив, що Варшава не погодиться на членство України в ЄС, якщо Київ продовжуватиме державне вшанування Степана Бандери, Організації українських націоналістів та Української повстанської армії у формах, які польська сторона вважає неприйнятними.
«Україна не вступить до Європейського Союзу з Бандерою на прапорі», — заявив Косіняк-Камиш. Для пояснення своєї позиції він провів паралелі з іншими європейськими державами та їхнім ставленням до суперечливих сторінок історії Другої світової війни.
Польський міністр зазначив, що Хорватія навряд чи змогла б стати членом Європейського Союзу, якби на державному рівні прославляла усташів. Він також наголосив, що в сучасній Німеччині не вшановують військових керівників нацистського періоду, навіть якщо окремих із них не засуджували як воєнних злочинців. У Франції, за його словами, не встановлюють пам’ятників маршалу Філіппу Петену, який очолював колабораціоністський режим Віші.
На думку Косіняка-Камиша, європейська спільнота не може будуватися на історичній політиці, яку частина її учасників сприймає як ворожу або таку, що виправдовує злочини проти інших європейських народів. Міністр фактично дав зрозуміти, що історичні суперечки між Польщею та Україною можуть перейти з двосторонньої площини у сферу переговорів про членство в ЄС.
Безпосереднім приводом для нового загострення стало рішення президента Володимира Зеленського надати одному з підрозділів Сил спеціальних операцій Збройних сил України почесне найменування «імені Героїв УПА». Йдеться про Окремий центр спеціальних операцій «Північ». В українському указі рішення пояснювалося відновленням історичних традицій національного війська та відзначенням зразкового виконання підрозділом завдань із захисту незалежності й територіальної цілісності держави.
У Польщі це рішення сприйняли як образливе для пам’яті польських жертв подій на Волині та у Східній Галичині в роки Другої світової війни. У польській суспільній і політичній традиції керівництво ОУН та підрозділи УПА пов’язують із масовими вбивствами польського цивільного населення. Польський парламент раніше кваліфікував ці події як геноцид.
В Україні ставлення до УПА істотно відрізняється. Для значної частини суспільства повстанці є учасниками національно-визвольної боротьби, які воювали за незалежну державу проти радянського режиму, нацистської окупації та польських сил. Водночас оцінка окремих сторінок діяльності ОУН і УПА, зокрема насильства проти цивільного населення, залишається предметом гострих суперечок між істориками, політиками та суспільствами двох країн.
Косіняк-Камиш назвав рішення Зеленського щодо підрозділу ССО помилковим. За його словами, український президент міг отримати від такого кроку певні політичні переваги всередині країни, де вшанування учасників визвольного руху має підтримку частини суспільства. Водночас польський президент Кароль Навроцький, який ухвалив рішення позбавити Зеленського Ордена Білого Орла, також зміцнив власні позиції серед виборців, для яких питання історичної пам’яті є принциповим.
Однак, як наголосив польський міністр оборони, загальний результат цього протистояння став негативним для обох держав. За його словами, програли Польща, Україна та польсько-українські відносини. Замість пошуку компромісу сторони вдалися до символічних рішень, які посилили образи та створили новий дипломатичний конфлікт.
Орден Білого Орла є найвищою державною нагородою Польщі. Володимир Зеленський отримав його у 2023 році від тодішнього польського президента Анджея Дуди за внесок у поглиблення відносин між двома країнами, захист європейських цінностей і протистояння російській агресії. У червні 2026 року президент Кароль Навроцький вирішив відкликати нагороду через присвоєння українському підрозділу імені Героїв УПА.
Навроцький наголошував, що рішення не спрямоване проти українського народу та не означає відмови Польщі від підтримки України у війні з Росією. Проте сам факт позбавлення президента сусідньої держави найвищої польської нагороди став одним із найсерйозніших публічних конфліктів між Києвом і Варшавою після початку повномасштабного вторгнення.
Українська сторона називала рішення польського президента помилковим і небезпечним для двосторонньої єдності. Зеленський повернув нагороду Польщі, а низка інших українських посадовців заявила про готовність відмовитися від отриманих раніше польських відзнак. Це ще більше посилило символічне протистояння, хоча військова, економічна та логістична співпраця між державами не припинилася.
Слова Косіняка-Камиша мають практичне значення, оскільки вступ нової держави до Європейського Союзу потребує згоди всіх країн-членів. Польща може блокувати окремі етапи переговорів, відкриття або закриття переговорних розділів, а на фінальній стадії — не погодитися з договором про вступ.
Тому заява міністра є не лише політичною риторикою для внутрішньої аудиторії. Вона демонструє, що Варшава може використовувати євроінтеграційний процес як інструмент тиску на Київ у питаннях історичної пам’яті. Навіть якщо позиція Косіняка-Камиша не стане офіційною умовою польського уряду, без врегулювання суперечки вона здатна ускладнювати переговори України з ЄС.
Україна вже має статус кандидата та розпочала переговори про вступ. Основні вимоги Євросоюзу стосуються верховенства права, боротьби з корупцією, роботи демократичних інституцій, ринкової економіки та здатності виконувати європейське законодавство. Офіційні критерії не передбачають єдиного для всіх держав трактування історичних постатей.
Водночас розширення ЄС є не лише технічним, а й політичним процесом. Кожна країна-член може порушувати питання, які вважає важливими для власної безпеки, економіки або національної пам’яті. Подібні двосторонні суперечки вже неодноразово затримували вступ інших держав до Євросоюзу.
Для Польщі тема Волинської трагедії є одним із центральних питань історичної політики. Родини загиблих десятиліттями вимагають проведення ексгумацій, встановлення імен жертв і гідного поховання останків. Польські політики різних напрямів використовують цю тему, хоча відрізняються у підходах до її поєднання із сучасною безпековою співпрацею з Україною.
Київ зі свого боку наголошує, що історична політика не може формуватися під зовнішнім тиском, особливо під час війни за незалежність. Українська держава розглядає УПА передусім як частину національного руху опору радянській окупації та спроб знищити українську державність. Відмова від цього символічного спадку під вимогою іншої країни може спричинити сильну внутрішню реакцію.
Через це швидкий компроміс є складним. Польща очікує від України чіткого засудження злочинів проти польського населення та відмови від героїзації осіб і структур, яких вважає відповідальними за масові вбивства. Україна прагне зберегти власну модель пам’яті про визвольний рух, не погоджуючись із трактуванням, яке зводить діяльність УПА виключно до польсько-українського конфлікту.
Водночас обидві держави мають спільного противника — Росію, яка зацікавлена в погіршенні польсько-українських відносин. Москва систематично використовує історичні суперечки для дискредитації України, посилення антиукраїнських настроїв у Польщі та руйнування підтримки Києва серед союзників.
Польща залишається одним із найважливіших партнерів України. Через її територію проходять військові й гуманітарні вантажі, мільйони українців отримали там прихисток, а польські склади, дороги, залізниці та аеропорти стали ключовими елементами західної допомоги. Водночас відносини двох країн уже ускладнювалися через аграрний експорт, протести на кордоні, питання біженців і конкуренцію на європейському ринку.
Нова історична суперечка створює ризик, що стратегічна співпраця дедалі більше залежатиме від внутрішньої політики двох держав. Для польських партій жорстка позиція щодо ОУН і УПА може бути способом боротьби за консервативного та національно орієнтованого виборця. Для української влади відмова від символів визвольного руху може виглядати як поступка зовнішньому тиску.
Виходом могла б стати постійна двостороння робота істориків, продовження ексгумацій, взаємне вшанування цивільних жертв і відмова політиків від використання трагедій минулого для короткострокових рейтингів. Однак для цього обом сторонам доведеться визнавати складність історії та відмовитися від вимоги повного прийняття лише власної версії подій.
Заява Косіняка-Камиша свідчить, що питання пам’яті вже безпосередньо впливає на майбутнє України в Європейському Союзі. Варшава дає зрозуміти, що військова підтримка України та протидія Росії не означають готовності відкласти історичні претензії. Києву доведеться одночасно захищати власну історичну суб’єктність і шукати рішення, яке не дозволить минулому заблокувати стратегічне майбутнє країни.
