Україна втратила ще одного талановитого митця та воїна. На фронті загинув 28-річний фотограф, морський піхотинець Костянтин Гузенко. Про його смерть повідомив засновник медіа Ukraїner Богдан Логвиненко, з яким Костянтина поєднувала кількарічна співпраця та дружба. Молодий чоловік служив у 35-й окремій бригаді морської піхоти Збройних сил України, боронячи країну від російської агресії. Його життя стало прикладом того, як мистецтво та мужність можуть злитись в одній людині.
«Ми були знайомі з Костею з 2020-го, тоді він долучився до Ukraїner як фотограф. Найбільше ми їздили разом на зйомки у 2022-му і 2023-му. Були разом і на Півдні, і на Сході, і на Півночі. В усіх не надто безпечних закутках нашої неньки. Костя ніколи не боявся їхати будь-куди… Учора Костя загинув», — написав Логвиненко, публікуючи спогад про колегу.
Костянтин Гузенко був не лише фотографом — він був літописцем часу, який вмів бачити глибше, ніж об’єктив. Його роботи поєднували документальну точність і людську щирість. Народжений і виріс у Києві, Костя із юних років цікавився візуальним мистецтвом. Після навчання займався зйомками соціальних і культурних проєктів, зокрема брав участь у ініціативах, що розповідали історії регіонів України. Його фото можна було побачити у матеріалах Ukraїner — медіа, яке через подорожі й інтерв’ю показує справжнє обличчя країни.
Коли у 2022 році Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Гузенко залишив мирну роботу і почав документувати війну. Його камера знімала зруйновані міста, евакуації, роботу волонтерів, солдатів і мирних мешканців, які переживали жахи окупації. Згодом він зрозумів, що більше не може бути лише спостерігачем — приєднався до війська, став бійцем морської піхоти. Цей крок символічно завершив його шлях від свідка подій до безпосереднього захисника.
У травні цього року Костянтин долучився до проєкту «На лінії кадру», який реалізувала Українська асоціація професійних фотографів. Це серія документальних інтерв’ю з українськими митцями, що взяли до рук зброю замість камер, але не втратили здатності бачити світло навіть посеред темряви війни. У розмовах Гузенко говорив про силу зображення, яке може зберегти людяність, навіть коли навколо руїни. Його фраза: «Ми маємо показувати правду, бо правда — це теж зброя», стала відображенням його життєвого принципу.
Друзі та колеги згадують його як спокійну, врівноважену людину, яка завжди залишалася світлою навіть у найважчих умовах. Він мав тонке відчуття моменту — міг знайти красу в обличчях людей, виснажених війною, або у вечірньому небі над лінією фронту. Його фотографії завжди несли людське тепло, навіть коли темою був біль. Саме ця здатність — бачити життя там, де панує смерть, — відрізняла його від інших.
Війна забирає найкращих — тих, хто не стоїть осторонь. Костянтин належав до покоління українців, які виросли у незалежній країні й вирішили її захищати не зі страху, а з переконання. Його покоління не встигло прожити довге життя, але встигло залишити глибокий слід у свідомості нації. Його творчість і служба — дві сторони одного покликання: служити Україні, кожен у своїй формі.
Місце та дата поховання Костянтина Гузенка будуть повідомлені згодом. Уже зараз у соціальних мережах колеги по Ukraїner, військові побратими та журналісти діляться його знімками і спогадами. Для них він залишиться не лише талановитим фотографом, а й другом, який завжди йшов туди, де важче, щоб інші побачили правду.
Його смерть — чергове нагадування, якою ціною Україна платить за свободу. Молоді люди, митці, лікарі, інженери — ті, хто будував майбутнє, — нині стоять на передовій, щоб це майбутнє взагалі могло настати. Костянтин Гузенко — один із тих, хто довів, що любов до країни — не слова, а дії. Його кадри залишаться в архівах і серцях як свідчення часу, коли мистецтво й війна стали єдиним фронтом.
