Україна має реальний потенціал скоротити енергоспоживання житлових будівель майже на 42 відсотки завдяки базовим заходам з енергоефективності. Для мешканців це означає тепліші квартири, стабільнішу роботу систем опалення, менші платіжки та зниження навантаження на енергосистему, яка під час війни працює на межі можливостей. Для держави це шанс зменшити пікове споживання, уникнути аварійних відключень і зекономити мільярди гривень на субсидіях та компенсаціях. Однак на практиці модернізація житлового фонду рухається значно повільніше, ніж дозволяють технічні можливості, і причина цього — не відсутність технологій, а системні прогалини державної політики.
Навіть найпростіша термомодернізація для багатоквартирного будинку залишається фінансово складною для мешканців. Досвід об’єднань співвласників показує, що встановлення індивідуального теплового пункту коштує сотні тисяч гривень, балансування системи опалення — ще сотні тисяч, лічильники тепла та утеплення труб також потребують значних вкладень. Для окремої родини такі суми виглядають непосильними, але на рівні будинку вони могли б бути цілком реалістичними за умови доступу до грантів або пільгових кредитів. Саме на цьому етапі й виникає головний бар’єр.
Абсолютна більшість державних програм підтримки енергоефективності працює виключно з організованими співвласниками. Це означає, що скористатися програмами можуть лише будинки, де створені ОСББ, житлово-будівельні кооперативи або інші форми самоорганізації. За результатами досліджень, близько 80 відсотків багатоквартирних будинків в Україні не мають ОСББ. Відповідно, модернізація охоплює лише п’яту частину житлового фонду, тоді як решта будинків, часто найстаріших і найбільш енерговитратних, залишаються поза увагою.
Саме ці будівлі споживають найбільше тепла і гарячої води, мають зношені внутрішні мережі та погану теплоізоляцію. Узимку мешканці таких будинків масово використовують електрообігрівачі, щоб компенсувати втрати тепла, що різко збільшує навантаження на електромережі в пікові години. У масштабі міста це перетворюється на системну проблему, яка напряму впливає на стабільність енергопостачання, особливо в холодні періоди.
Опитування експертів у сфері житлово-комунального господарства виявило кілька ключових причин, чому будинки без ОСББ практично не залучені до процесу модернізації. Передусім ідеться про нормативну невизначеність. В Україні немає обов’язковості створення ОСББ, а діяльність управляючих компаній регулюється слабко. Відсутні чіткі вимоги до фінансових гарантій, показників якості послуг та реальних механізмів впливу мешканців на управителя. У таких умовах будь-які ініціативи з модернізації часто блокуються ще на старті.
Другою проблемою є брак інституційної підтримки на місцях. У країні фактично немає системної мережі консультаційних центрів, які допомагали б мешканцям розібратися в процедурах, організувати збори, підготувати технічну документацію або просто пояснити, з чого почати. Соціологічні опитування показують парадоксальну ситуацію: переважна більшість мешканців хоче впроваджувати енергоефективні заходи, але не знає, які програми їм доступні і як до них долучитися. Майже половина людей готові створити ОСББ, однак їм бракує лідерства, знань і підтримки.
Третім бар’єром залишається фінансування. Усі національні програми зосереджені на ОСББ, тоді як будинки без об’єднань можуть розраховувати лише на поодинокі пілотні ініціативи в окремих містах. Масштабного механізму для них не існує. Навіть у програмах відновлення пошкодженого житла, де заявниками виступають органи місцевого самоврядування, мешканці часто не мають ні достатньої інформації, ні реального впливу на якість робіт.
Четверта проблема — відсутність єдиного центру відповідальності. В Україні немає інституції, яка б координувала політику управління житловим фондом і розвиток ОСББ. Політика формально існує, але на практиці їй бракує інструментів реалізації, контролю та зворотного зв’язку.
Попри це, навіть будинки без ОСББ можуть робити перші кроки до енергоефективності. Найпростіший із них — тепловий облік. Загальнобудинкові лічильники тепла дозволяють зробити споживання прозорим і керованим. Наступний рівень — індивідуальні теплові пункти, які дають економію до 15 відсотків і можуть працювати без складних колективних рішень. Заплановане законодавче зобов’язання встановлювати ІТП у всіх будинках із централізованим опаленням може стати першим універсальним кроком, який охопить весь житловий фонд.
Також ефект дають прості технічні рішення, як-от утеплення труб і заміна зношеної арматури. Хоча економія тут менша, вона швидко окуповується і створює мотивацію для подальших дій. Саме такі мінімальні пакети заходів можуть стати мостом між нинішньою пасивністю та повноцінною модернізацією.
Стратегічно держава має робити ставку на розвиток ОСББ як основи управління житловим фондом. Але паралельно необхідно створити механізми для будинків без об’єднань, щоб вони не випадали з процесу на роки. Без координації, контролю та підтримки модернізація залишатиметься привілеєм меншості. Від того, наскільки швидко більшість багатоповерхівок отримає доступ до базових енергоефективних рішень, залежить не лише комфорт мешканців, а й те, як країна проходитиме наступні зими в умовах війни та обмежених ресурсів.
