У січні 2026 року в Україні сталася низка резонансних подій, пов’язаних із діяльністю територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК). Зокрема, 3 січня на Житомирщині — у селищі Пулини — 50-річний чоловік Олександр Ревуцький раптово помер незабаром після отримання «бойового» повістки. За офіційними даними, його привезли до районного ТЦК для перевірки документів, під час медкомісії він почувся зле, відмовився від госпіталізації, пішов додому і знепритомнів на вулиці. Лікарі констатували смерть на місці. У зв’язку з цією подією поліція та військовий комісаріат проводять спільну перевірку обставин (відомо, що на записі камер видно падіння чоловіка на вулиці, а робота ТЦК оголошує службове розслідування). У Миколаївській області 8 січня Державне бюро розслідувань (ДБР) розпочало кримінальне провадження щодо офіцера одного з районних ТЦК: його підозрюють у жорстокому побитті та незаконному позбавленні волі військовозобов’язаного протягом двох тижнів. За версією слідства, потерпілого затримали без законних підстав, принижували та били з вимаганням грошей. Цей інцидент підтверджує, що правоохоронці приділяють увагу не лише летальним випадкам, а й фактам катувань і зловживання службовим становищем у військкоматах.
Подібні події мали місце й раніше. Минулоріч загибель військовозобов’язаних після відвідин ТЦК вже траплялася у кількох регіонах. В жовтні 2025 року у Києві 43-річний мобілізований Роман Сопін потрапив до лікарні з черепно-мозковою травмою після розподілу в Подільському ТЦК і невдовзі помер. Йому зробили трепанацію черепа, та, за офіційною версією правоохоронців, чоловік впав, проте деталі інциденту досі з’ясовуються. У січні 2025 року на Сумщині після суперечки поблизу ТЦК загинув 33-річний Євген Криводуб: під час сварки військовослужбовець ударив його в підборіддя, ймовірно, призвівши до удару головою об бетон. Криводуб опинився в реанімації і помер через кілька днів, а підозрюваний військовослужбовець був повідомлений про підозру у необережному вбивстві (ч.1 ст.119 КК). У серпні 2025 року на Рівненщині у Сарненському райцентрі також розпочато розслідування через смерть 33-річного військовозобов’язаного, який раптово помер у приміщенні районного ТЦК — у кримінальному провадженні фігурує стаття «умисне вбивство» із позначкою «раптова смерть». У 2024 році засобами масової інформації фіксувалися ще кілька випадків, коли під час мобілізації чи відразу після відвідування військкомату раптово гинули люди: наприклад, у квітні 2024-го на Закарпатті мобілізованому стало зле (пізніше у медиків зафіксували епілептичний напад і серцеву недостатність), а ще до цього на Дніпропетровщині і в Житомирській області траплялися схожі трагедії. Більшість цих справ за первісною кваліфікацією реєструють як «умисне вбивство» із застереженням «природна смерть» чи «несподіване погіршення стану здоров’я», допоки не завершені судово-медичні експертизи. Одночасно поліція і ДБР розглядають у кожному випадку версію перевищення повноважень або навіть катування. Офіційних промов про причини смерті небагато — як правило, територіальні центри комплектування та військова прокуратура публікують лише короткі повідомлення, тому суспільство покладається на розслідування правоохоронців.
Усього ДБР у 2022–2024 роках зазначало сотні проваджень за зловживання посадовців ТЦК. Так, станом на серпень 2024 року бюро повідомляло про 408 таких проваджень. По більш ніж 70 особам уже повідомлено про підозру, близько 60 обвинувачень скеровано до суду, і 10 осіб отримали обвинувальні вироки. Це стосується переважно хабарництва та нелегальних схем під час мобілізації (зокрема, суми задокументованих хабара сягнули сотень мільйонів гривень. У 2025 році кількість нових справ також зростала: тільки офіс Уповноваженого з прав людини ООН фіксував тисячі скарг на незаконні дії військкоматів, а Уповноважений Верховної Ради з прав людини у 2025 році отримав майже 5000 звернень громадян щодо ТЦК і військових комісаріатів. Крім того, за даними правоохоронців, лише за 2025 рік фіксувалося 272 випадки нападу цивільних на військовослужбовців і працівників ТЦК (серед яких були спроби застосувати зброю чи напади з хуліганських мотивів).
Незважаючи на резонансність окремих епізодів, офіційної консолідованої статистики трагічних випадків у ТЦК немає. Держоргани (МВС, Міноборони, ДБР) не публікують щомісячних зведень смертей у військових комісаріатах. Зазвичай інформація про такі події спливає у вигляді новин про конкретні кримінальні провадження чи публікацій контролюючих органів. Наприклад, в українських регіонах аналізують по кілька гучних кримінальних справ і приводять деталі: порушували статті «катування» та «перевищення повноважень» щодо діянь офіцерів ТЦК, інколи озвучували імовірність самогубства чи раптової смерті через хворобу. Певний масив даних дають також звіти міжнародних моніторингових місій: місія ООН з прав людини періодично згадувала випадки свавільного затримання в ТЦК та насильницького поводження зі зброєю, але детальної звітності у відкритому доступі знайти важко. У цілому вбивства під час мобілізації часто початково кваліфікують як раптове погіршення здоров’я, і лише після комплексної експертизи може бути перекваліфікація на інші статті — це теж ускладнює підрахунок фігурантів таких випадків.
Наш аналіз свідчить: прямих судових вердиктів про навмисне вбивство людей з боку працівників ТЦК поки що не встановлено. Натомість доведені випадки побиття, катувань або хабарництва вже мали покарання. Так, у листопаді 2025 року Вінницький міський суд визнав винним військовослужбовця одного з місцевих ТЦК у хабарництві: за продаж завірених бланків повісток та обіцянку «вирішити» відстрочку чоловік отримав два роки ув’язнення в дисциплінарному батальйоні і трирічну заборону працювати у системі ТЦК. У Івано-Франківській області групу військових ТЦК затримали і вже повідомили їм про підозру у катуванні: за версією слідства, начальник районного ТЦК та його підлеглий силою змушували рекрутів робити флюорографію, били їх, бризкали сльозогінним газом і спричинили тяжкі тілесні ушкодження (в одного бійця довелося видалити репродуктивний орган). Ці дії кваліфіковані за ч.3 ст.127 ККУ («катування, вчинене представником влади») зі санкцією до 12 років позбавлення волі. Начальника згаданої Івано-Франківської військкомату також взяли під варту, справа дійшла до суду, однак кінцевого вироку ще немає. У Тернополі навесні 2024 року викрили працівників ТЦК та посадовця міськради, які вимагали хабар за бронювання призовників і катували відмовників – ця справа зараз на стадії судового розгляду. За наявними даними, один із підозрюваних помер під заставою, а двох посадили під варту. Водночас у деяких інцидентах підозрювані на стадії слідства отримували домашній арешт чи навіть особисті зобов’язання: наприклад, у справі Сумського ТЦК військовослужбовця, якого підозрювали у вбивстві через необережність, випустили під особисті зобов’язання. Відвертих вироків про умисне вбивство, скоєне офіцером чи солдатом ТЦК, поки що не було – проте винесені вироки за хабарі, здирництво та застосування сили чітко демонструють: правоохоронці вимагають відповідальності за насильство або зловживання.
Наведені випадки вказують на зростаючу увагу суспільства та влади до проблем у роботі військових комісаріатів, спричинених масштабною мобілізацією. З 2023 року кількість справ за подібними епізодами різко зросла, що свідчить про нову тенденцію: громадяни масово скаржаться на незаконні методи вручення повісток і тиск з боку ТЦК, а влада реєструє такі звернення у кримінальних провадженнях. Водночас оприлюднених відомостей про інциденти за межами України немає: випадки тяжких наслідків мобілізаційних дій за кордоном не фіксувалися у відкритих джерелах.
Ситуація навколо резонансних інцидентів у ТЦК в Україні має міжнародні паралелі. У Сполучених Штатах Америки протягом останніх років неодноразово фіксувалися випадки загибелі людей під час силових рейдів Імміграційної та митної служби США. Йдеться про операції з примусового затримання нелегальних мігрантів, депортаційні рейди та перевірки за місцем проживання. За даними американських правозахисних організацій і журналістських розслідувань, частина смертей сталася внаслідок застосування сили, використання спецзасобів, переслідування або різкого погіршення стану здоров’я затриманих під час операцій. Як і в українських випадках, офіційні органи США часто кваліфікують такі інциденти як «раптову смерть», «медичний випадок» або «нещасний випадок», а не як наслідок дій силовиків.
Важливо, що у США існує схожа проблема з відповідальністю: кримінальні провадження щодо співробітників Імміграційної та митної служби відкриваються рідко, а обвинувальні вироки у справах зі смертельними наслідками є поодинокими. У більшості випадків розслідування обмежуються внутрішніми перевірками або цивільними позовами від родин загиблих, які можуть тривати роками. Це формує системну тенденцію, коли держава визнає сам факт смерті під час силових дій, але уникає прямого юридичного встановлення провини конкретних посадових осіб.
Таким чином, українська ситуація з ТЦК не є унікальною з погляду міжнародної практики. І в Україні, і в США йдеться про конфлікт між інтересами держави в умовах безпеки або міграційного контролю та базовими правами людини. В обох країнах ключовими проблемами залишаються відсутність публічної статистики летальних випадків, складність доведення перевищення повноважень та мінімальна кількість реальних вироків силовикам. Різниця полягає лише у масштабі та контексті, але логіка реакції державних інституцій — схожа.
Якщо узагальнити, тенденція жорстких порушень прав людини в демократичних і розвинених країнах виникає не всупереч демократії, а всередині її криз. Під тиском війни, міграції, безпеки та страху держава розширює повноваження силових органів швидше, ніж механізми контролю за ними. Формально інститути працюють, але фактично відповідальність розмивається між «службовою необхідністю», таємницею слідства і тривалими процедурами. У результаті права людини стають змінною величиною, яку тимчасово жертвують заради стабільності — і це головний парадокс сучасних демократій.
