У Стрийському парку у Львові запустили прокат велотандемів — велосипедів на двох, якими можуть користуватися люди з порушеннями зору разом із супроводом. Послугу запровадили на базі «Сенсотеки», бібліотеки-філії №18 Львівської муніципальної бібліотеки. Наразі прокат працює в тестовому режимі, однак уже сама поява такого сервісу є важливим кроком для міста. Йдеться не просто про нову розвагу в парку, а про спробу зробити міський простір доступнішим для людей, які часто залишаються поза звичними форматами дозвілля.
Велотандем — це велосипед, на якому їдуть двоє людей. У випадку з незрячими користувачами зряча людина сидить попереду, керує велосипедом, відповідає за напрямок руху, безпеку й темп, а людина з порушенням зору сидить позаду, крутить педалі й відчуває рух, швидкість, вітер, ритм і фізичну участь у поїздці. Саме ця деталь принципова: незряча людина не є пасивним пасажиром. Вона бере участь у русі, докладає зусиль, відчуває маршрут тілом і стає повноцінним учасником спільної активності.
Для багатьох зрячих людей велосипед здається чимось звичайним: способом відпочити, проїхатися парком, провести час із друзями або просто змінити ритм дня. Але для людей із порушеннями зору така можливість не завжди доступна. Самостійна їзда на велосипеді в міському просторі для незрячої людини пов’язана з очевидними ризиками, а спеціалізованих сервісів для безпечного спільного катання в Україні небагато. Тому велотандеми у Стрийському парку — це не дрібна міська новинка, а приклад інклюзивного підходу, який відкриває людям новий досвід.
Скористатися велотандемами можуть як люди з інвалідністю, так і люди без неї. Для незрячих користувачів прокат безкоштовний. Їх супроводжуватиме відповідальна особа, але також можна прийти зі своїм супроводом. Такий формат важливий, бо залишає людині вибір: хтось захоче скористатися допомогою команди проєкту, а хтось почуватиметься комфортніше з другом, родичем, волонтером або знайомим, якому довіряє. Для інклюзивного сервісу свобода вибору не менш важлива, ніж сама доступність.
Для зрячих користувачів прокат коштує 100 гривень за годину. У команді проєкту пояснюють, що ці поїздки допомагають підтримувати сервіс і залишати його безкоштовним для людей із порушенням зору. Така модель виглядає логічною для соціального проєкту: частина користувачів платить за послугу, завдяки чому інша частина отримує доступ без фінансового бар’єра. Це дозволяє не зводити інклюзію лише до грантової або разової ініціативи, а шукати більш стійку систему роботи.
Прокат планують відкрити на весь сезон — із травня до жовтня 2026 року. Забронювати велотандем можна з вівторка до п’ятниці з 12:00 до 20:00. Такий графік дає можливість користуватися сервісом у будні, коли парк менш перевантажений, а маршрут може бути безпечнішим і спокійнішим. Для тестового етапу це важливо, адже команда зможе оцінити попит, зрозуміти, які години зручніші для користувачів, як працює супровід, які є технічні потреби та чи треба змінювати правила бронювання.
Стрийський парк для такого проєкту обраний не випадково. Це один із найвідоміших і найулюбленіших зелених просторів Львова, де є прогулянкові маршрути, дерева, відкриті алеї, відчуття простору і відносна віддаленість від інтенсивного автомобільного руху. Для велотандемів важливо мати безпечне середовище без різких перешкод, хаотичного трафіку й надмірного шуму. Парк дає змогу поєднати фізичну активність із відпочинком, а не перетворювати поїздку на стресову навігацію міськими вулицями.
Базою для прокату стала «Сенсотека» — бібліотека, яка вже сама по собі працює з ідеєю доступності, культури, спільноти й нових форматів взаємодії. Це важливий момент, бо бібліотека в сучасному місті давно не є лише місцем для книжок. Вона може бути простором послуг, зустрічей, навчання, соціальних ініціатив, підтримки й локальної комунікації. Запуск велотандемів на базі муніципальної бібліотеки показує, як культурна інфраструктура може виходити за межі традиційної функції та ставати центром міського включення.
Ініціатива є спільним проєктом Львівської муніципальної бібліотеки, громадської організації «ІУС» та Фундації «Третя опівночі». Її мета — зробити міське дозвілля доступнішим, зокрема для незрячих людей і ветеранів. Згадка про ветеранів особливо важлива в умовах війни. Україна вже зараз має і матиме дедалі більше людей, які через поранення, травми або втрату зору потребуватимуть не лише медичної реабілітації, а й повернення до активного життя, спорту, спільноти й нормальних міських практик.
Доступне дозвілля часто недооцінюють. Коли говорять про інклюзію, зазвичай згадують пандуси, транспорт, доступ до лікарень, документів, роботи чи освіти. Але право на відпочинок, рух, спорт, емоції та прості радощі міста також має значення. Людина з інвалідністю не повинна бути присутньою в міському просторі лише як пацієнт, отримувач послуг або той, хто долає бар’єри. Вона має право на парк, швидкість, прогулянку, спонтанність, маршрут, компанію і відчуття свободи.
Саме тому велотандем у цьому проєкті є не просто транспортом. Це інструмент довіри між двома людьми. Передній учасник відповідає за керування, але обидва мають рухатися в одному ритмі. Така поїздка вимагає комунікації: попереджати про повороти, зміну швидкості, нерівності, зупинки, підйоми й спуски. Для незрячого користувача це може бути способом відчути контроль через взаємодію, а для зрячого — навчитися відповідальності й уважності. У цьому сенсі сервіс має ще й освітню функцію.
Ідея стала продовженням соціального проєкту «Бачу! Можу! Допоможу!», який Микола Пех започаткував у 2015 році. У межах цієї ініціативи незрячі та зрячі велосипедисти разом подорожували на велосипедах-тандемах. Цей досвід показав, що така модель працює не лише як разова акція, а як спосіб будувати спільноту. Коли люди разом долають маршрути, вони не просто займаються спортом. Вони змінюють уявлення одне про одного, знімають страхи, руйнують стереотипи й доводять, що доступність може бути активною, енергійною та радісною.
У ГО «ІУС» планують масштабувати проєкт в інші великі міста України, а також відновити традицію веломарафонів. Якщо це вдасться, львівський досвід може стати моделлю для Києва, Одеси, Дніпра, Івано-Франківська, Вінниці та інших міст. Для цього потрібні не лише велосипеди, а й маршрути, навчені супроводжувачі, партнерські простори, правила безпеки, система бронювання, технічне обслуговування та комунікація з аудиторією. Проте саме тестовий запуск у Львові може показати, як така система працює на практиці.
Масштабування проєкту також може мати ширший ефект для розвитку міської культури. Українські міста часто говорять про доступність, але на практиці інклюзивні рішення з’являються повільно й нерівномірно. Велотандеми є зрозумілим прикладом того, як можна перейти від декларацій до конкретної послуги. Людина не просто чує, що місто має бути доступним, а може забронювати велосипед, прийти в парк і поїхати. Саме такі практичні кроки формують довіру до міських інституцій.
Важливо, щоб тестовий режим не завершився формальністю. Команді проєкту варто збирати відгуки користувачів, аналізувати складнощі, перевіряти безпеку маршрутів, оцінювати технічний стан велосипедів і працювати з волонтерами або супроводжувачами. Якщо люди з порушеннями зору відчують, що сервіс справді зручний, безпечний і дружній, він може стати постійною частиною львівського міського дозвілля. Якщо ж виникатимуть бар’єри з бронюванням, комунікацією чи супроводом, їх потрібно буде швидко виправляти.
Проєкт у Стрийському парку також добре вписується в ширшу дискусію про те, якими мають бути українські міста після війни. Вони мають бути не лише відбудованими, а й переосмисленими: доступнішими, уважнішими до ветеранів, людей з інвалідністю, старших людей, дітей, пішоходів, велосипедистів і всіх, хто раніше часто залишався на периферії планування. Інклюзивність не повинна бути додатком до міської політики. Вона має стати одним із базових принципів.
Львівський прокат велотандемів показує, що великі зміни іноді починаються з дуже конкретної речі — двомісного велосипеда в парку. Але за цією річчю стоїть важлива ідея: місто має створювати умови, у яких люди з різним досвідом можуть не лише пересуватися, а й жити повноцінно. Для незрячої людини можливість проїхатися парком, відчути швидкість і бути частиною спільного маршруту — це не дрібниця. Це досвід свободи, який має бути доступним.
У підсумку запуск велотандемів у Стрийському парку є прикладом міської інклюзії, що працює через дію, а не лише через слова. Сервіс поєднує спорт, дозвілля, довіру, підтримку людей із порушеннями зору та нову роль бібліотеки як простору громади. Якщо тестування буде успішним, Львів може отримати сезонний сервіс, який змінить уявлення про доступний відпочинок, а інші міста — готову модель для наслідування. У країні, де дедалі більше людей потребуватимуть адаптованого середовища, такі ініціативи мають значення далеко за межами одного парку.
