У Львові зареєстрували петицію з проханням перенести секс-шопи, секс-бари, ерос-бари та інші подібні об’єкти за межі центральної історичної частини міста. Звернення з’явилося 6 травня на сайті місцевих петицій, його автором є ієромонах-студит Юстин Бойко. У документі йдеться про заклади, які працюють на площі Ринок і прилеглих вулицях. Автор вважає, що їхня присутність у серці Львова викликає занепокоєння частини громади, адже історичний центр є не лише комерційним простором, а й туристичною, культурною, родинною та меморіальною територією.
Станом на час підготовки матеріалу петицію підтримали 173 людини. Для того щоб її розглянула Львівська міська рада, звернення має набрати 500 голосів. Навіть якщо петиція ще не досягла необхідного порогу, вона вже порушила ширшу дискусію про те, яким має бути історичний центр Львова, які види бізнесу там доречні, хто має визначати межі публічної етики та як поєднати свободу підприємництва з образом міста, що позиціонує себе як простір історії, культури, духовності та пам’яті.
У петиції наголошується, що площа Ринок і прилеглі вулиці є місцем щоденного руху родин із дітьми, мешканців, туристів і гостей міста. Це справді одна з найнасиченіших частин Львова, де поєднуються історична архітектура, ресторани, музеї, сувенірна торгівля, екскурсії, адміністративні будівлі, релігійні споруди та маршрути міського життя. Тому будь-який бізнес у цій зоні автоматично стає частиною візуального й символічного середовища. Він впливає не лише на своїх клієнтів, а й на всіх, хто проходить повз.
Аргументація автора петиції будується навколо того, що заклади еротичного характеру не відповідають образу центральної історичної частини Львова. У зверненні йдеться не про повну заборону таких об’єктів у місті, а про їхнє винесення за межі історичного центру та встановлення чітких правил розміщення. Це важлива відмінність, адже дискусія стосується не лише моралі як такої, а й міського зонування, регулювання фасадів, реклами, функцій приміщень і того, як різні типи бізнесу співіснують у публічному просторі.
Окремий акцент у петиції зроблено на похоронних процесіях українських військових, які регулярно проходять центральними вулицями Львова. На думку автора, розміщення секс-шопів, секс-барів та ерос-барів на таких маршрутах є неприйнятним із моральної, етичної та суспільної точки зору. Цей аргумент переводить питання з площини звичайного міського комфорту в площину пам’яті про війну. У Львові, як і в багатьох українських містах, публічний простір став місцем вшанування загиблих. Вулиці, площі й маршрути більше не є нейтральними: вони несуть на собі тягар воєнного досвіду.
Після початку повномасштабної війни українські міста змінилися не лише фізично, а й символічно. Похоронні процесії, хвилини мовчання, меморіальні заходи, прапори на могилах, портрети загиблих, назви вулиць, військова присутність і волонтерські ініціативи стали частиною повсякденного міського ландшафту. У такому контексті громада гостріше реагує на те, що розташоване поруч із місцями пам’яті або на маршрутах прощання з військовими. Питання доречності бізнесу в центрі міста набуває нової чутливості.
Водночас ця тема потребує обережного підходу, бо вона неминуче торкається прав підприємців, свободи легальної комерційної діяльності та меж муніципального регулювання. Секс-шопи чи ерос-бари, якщо вони працюють у межах закону, не можуть бути обмежені лише через те, що частині громади не подобається сам факт їхнього існування. Міська влада має діяти не емоційно, а юридично: перевірити, які саме повноваження має рада, чи може вона визначати зони розміщення таких об’єктів, які критерії застосовувати та як не допустити дискримінаційних або вибіркових рішень.
Саме тому пропозиція автора про розробку чітких правил є важливою. Якщо місто справді хоче регулювати розміщення закладів певного типу в історичному центрі, це має бути зроблено через прозорі норми, а не через ситуативний тиск. Правила можуть стосуватися вивісок, зовнішньої реклами, доступності контенту для неповнолітніх, розміщення поруч із навчальними, релігійними, меморіальними чи культурними об’єктами, режиму роботи, оформлення фасадів і вимог до приміщень. Але такі норми мають бути загальними й однаковими для всіх, а не спрямованими проти конкретного бізнесу.
Для Львова історичний центр є не лише місцем проживання й роботи, а й головним туристичним брендом. Площа Ринок, прилеглі вулиці, кам’яниці, храми, кав’ярні, музеї та міські легенди формують образ, який місто продає туристам і водночас використовує для власної ідентичності. Тому питання, що саме розташовано на перших поверхах історичних будівель, як виглядають вивіски, які заклади займають центральні локації, має не лише економічне, а й культурне значення. Центр міста — це вітрина, але також і простір відповідальності.
Однак важливо не звести дискусію до простого протиставлення «духовного Львова» і «небажаних закладів». Сучасне місто завжди є складним середовищем, де співіснують різні групи, смаки, бізнеси, стилі життя і погляди. Львів не є музеєм під відкритим небом, у якому все має відповідати єдиному уявленню про традицію. Він є живим містом, де працюють підприємці, розважаються дорослі люди, розвивається нічна економіка, туризм і сфера послуг. Завдання міської влади — не стерти цю складність, а врегулювати її так, щоб вона не руйнувала історичне середовище й не створювала конфліктів.
Петиція також порушує питання дитячої присутності в центрі. Автор зазначає, що центральними вулицями щодня проходять родини з дітьми. У цьому контексті йдеться про те, наскільки відкритою є реклама або візуальна комунікація таких закладів. Якщо об’єкт працює для дорослої аудиторії, місто може вимагати, щоб його зовнішній вигляд не був нав’язливим, не містив відвертого контенту в публічному просторі та не порушував загальних правил благоустрою. Це більш практичний і юридично зрозумілий підхід, ніж загальна вимога прибрати всі подібні заклади лише через їхній профіль.
Питання історичного центру також пов’язане з містобудівною політикою. У багатьох європейських містах існують спеціальні правила для центральних районів: обмеження щодо вивісок, реклами, шуму, роботи нічних закладів, використання фасадів, літніх майданчиків, транспорту і типів комерційної діяльності. Такі норми не завжди є моральними заборонами. Часто це інструменти збереження середовища, захисту мешканців і підтримання балансу між туризмом, бізнесом і повсякденним життям. Львів також потребує подібної системності.
Якщо міська рада розглядатиме петицію, їй доведеться знайти баланс між кількома позиціями. З одного боку, є частина громади, яка вважає такі заклади недоречними в історичному центрі, особливо на маршрутах прощання з військовими. З іншого боку, є підприємці, які можуть мати законні договори оренди, дозволи й право на ведення бізнесу. Є також мешканці, для яких важлива не стільки моральна сторона питання, скільки шум, реклама, потік відвідувачів і вигляд вулиць. Вирішення має враховувати всі ці аспекти.
Найбільш конструктивним наслідком петиції могло б стати не миттєве перенесення окремих закладів, а створення зрозумілої політики для історичного центру. Місту варто визначити, які об’єкти й формати роботи є несумісними з певними локаціями, які вимоги висуваються до зовнішнього вигляду, які зони потребують особливої меморіальної делікатності, як захищати маршрути похоронних процесій і як водночас не порушувати законні права бізнесу. Без такої політики кожен подібний конфлікт вирішуватиметься окремо і щоразу викликатиме нову хвилю суперечок.
Петиція Юстина Бойка також показує, що у Львові триває боротьба за символічний зміст центру. Для одних центр — це передусім історія, культура, духовність, пам’ять і родинний простір. Для інших — жива міська економіка, туризм, нічне життя, комерція і різноманіття. Насправді ці виміри не обов’язково мають взаємно виключати одне одного. Але для їхнього співіснування потрібні правила, повага до контексту й розуміння, що центр міста не є звичайною торговельною зоною.
У підсумку львівська петиція про перенесення секс-шопів і ерос-барів за межі історичного центру відкрила складну дискусію про мораль, пам’ять, бізнес і міське регулювання. Вона виникла в час, коли публічний простір українських міст особливо чутливий через війну, прощання із загиблими військовими та потребу берегти місця колективної гідності. Водночас відповідь міської влади має бути не лише емоційною, а й правовою. Львову потрібні чіткі, прозорі й однакові правила, які дозволять зберегти історичний характер центру, поважати пам’ять і водночас не перетворювати міське управління на вибіркову заборону.
