Під час відбудови музею Романа Шухевича у Львові виявили приміщення, яке могло бути криївкою. Знахідку зробили під час розбирання паркету для посилення фундаменту будівлі, зруйнованої російським обстрілом у ніч проти 1 січня 2024 року. Тепер призначення приміщення досліджують історики та археологи, адже воно може стати важливою частиною майбутньої експозиції музею. Для Львова ця історія має подвійне значення: місто не лише відновлює знищену пам’ятку, а й буквально відкриває нові шари пам’яті, приховані під її підлогою.
Приміщення знайшли біля входу до музею. Воно обкладене каменем, має розміри приблизно 4 на 2,3 метра, а його глибина сягає майже 2 метрів. Коли його виявили, простір був повністю засипаний землею. Під час розкопок археологи не знайшли цінних історичних артефактів, які могли б однозначно підтвердити його функцію в період діяльності підпілля. Натомість були виявлені предмети радянського періоду, зокрема старі пляшки та дрібні елементи. Попри це, сама конструкція приміщення, його розташування та характер викликали припущення, що воно могло використовуватися як криївка або безпековий простір.
Керуючий справами виконкому Львівської міської ради Євген Бойко повідомив, що, за свідченнями археологів, приміщення могло бути криївкою, яку Роман Шухевич використовував у безпекових цілях. Остаточні висновки ще мають зробити фахівці, але сама поява такої версії суттєво посилює історичну вагу об’єкта. Музей у Білогорщі пов’язаний із останнім місцем перебування головного командира УПА, тому кожна деталь простору має значення. Тут історія не є абстрактною — вона прив’язана до конкретних кімнат, переходів, конструкцій і рішень, які могли бути питанням життя та смерті.
У музеї вже була відома криївка між першим і другим поверхом. Її також планують відновити під час робіт. Якщо новознайдене приміщення справді підтвердять як криївку або елемент безпекової інфраструктури, воно може стати ще одним важливим експозиційним вузлом. Для майбутніх відвідувачів це дозволить краще зрозуміти не лише біографію Романа Шухевича, а й саму логіку підпільного життя. Криївка — це не просто архітектурна деталь. Це символ умов, у яких діяли учасники визвольного руху, постійної загрози викриття, необхідності конспірації та готовності до боротьби в нерівних обставинах.
Виявлення приміщення дещо змістило графік відбудови, оскільки археологам знадобився час для дослідження та підготовки висновків. Такі паузи є неминучими, коли йдеться про пам’ятку, особливо про об’єкт із настільки складним історичним значенням. Відновлення музею не може бути звичайним будівництвом, де головне — швидко звести стіни. Тут кожен етап потребує уважності, адже під час робіт можуть з’являтися нові дані, що змінюють уявлення про простір і його минуле. У випадку з музеєм Шухевича це особливо важливо, бо будівля сама є джерелом історичної інформації.
Попри затримку, у Львові планують до кінця червня вибудувати стіни й накрити будівлю. До дня народження Романа Шухевича мають бути видні основні обриси відновленого музею. Це важливий символічний орієнтир, адже відбудова відбувається не лише заради відновлення фізичного об’єкта. Вона має продемонструвати, що російський удар не знищив пам’ять про Шухевича і не зупинив роботу з осмислення української визвольної історії. Навпаки, руйнування стало підставою для ще більшої уваги до музею, його експозиції, території та ролі в сучасному суспільстві.
Роботи з відбудови почали на початку березня 2026 року. Спершу на ділянці провели підготовчі роботи та вручну розчищали фундамент, оскільки музей є пам’яткою. Це складний і повільний процес, але він дозволяє зберегти те, що залишилося після руйнування, та уникнути додаткових втрат. Нині фундамент старої будівлі вже посилили. Під час відновлення використовують цеглу, яку вдалося зберегти після російського обстрілу і законсервувати. Такий підхід має не лише практичне, а й символічне значення: частина зруйнованої будівлі повертається в нову конструкцію, зберігаючи матеріальний зв’язок між минулим і майбутнім музею.
Місто також замовило металевий каркас даху, який виготовлятимуть близько місяця. У відновленому музеї планують облаштувати укриття. Це одна з характерних ознак української музейної архітектури воєнного часу: навіть простори пам’яті й освіти тепер мають враховувати безпекові ризики. Музей Шухевича відбудовують не в абстрактному мирному майбутньому, а під час повномасштабної війни, коли загроза повторних ударів залишається реальною. Тому укриття є не додатковою опцією, а частиною відповідального проєктування.
Після завершення робіт площа музею має майже подвоїтися, а його територія збільшиться приблизно на 10 соток. Цей простір планують використовувати як громадський майданчик для освітніх подій. Такий підхід розширює функцію музею. Він має бути не лише місцем збереження експонатів, а й простором розмови про історію, державність, визвольний рух, війну, пам’ять і сучасну українську ідентичність. Особливо важливо, щоб музей працював із різними аудиторіями — школярами, студентами, дослідниками, ветеранами, місцевими мешканцями та гостями Львова.
Проєкт відновлення складається з двох етапів. Перший передбачає відбудову знищеної будівлі музею з допоміжною спорудою. Другий — благоустрій території перед музеєм. Там планують відновити водойму, встановити вуличні меблі, облаштувати паркінг і впорядкувати простір біля пам’ятника Романові Шухевичу. Це означає, що йдеться не лише про відновлення окремої будівлі, а про створення цілісного меморіально-громадського середовища. Якщо проєкт буде реалізований якісно, музей у Білогорщі може стати значно відкритішим і зручнішим для відвідувачів, ніж був до руйнування.
Над майбутньою експозицією працює ГО «Новий музей» спільно з історичним музеєм. Це важливий напрям, адже сучасний музей про складну історичну постать має бути не лише місцем вшанування, а й простором змістовного пояснення. Роман Шухевич є однією з ключових фігур українського визвольного руху, і його біографія потребує серйозної, документальної та водночас доступної подачі. Майбутня експозиція має говорити не тільки про окрему особу, а й про контекст епохи, підпільну боротьбу, радянські репресії, Другу світову війну, післявоєнне підпілля та політику пам’яті в сучасній Україні.
Музей Романа Шухевича у Білогорщі був зруйнований російським обстрілом у ніч проти 1 січня 2024 року. У Львівській міській раді зазначають, що це перший проєкт відновлення музею в Україні під час повномасштабної війни. Сам цей факт робить його знаковим. Росія системно атакує українські об’єкти пам’яті, намагаючись знищити не лише будівлі, а й символи історичної тяглості. Відбудова музею Шухевича є відповіддю на цю логіку руйнування. Вона показує, що українські інституції пам’яті не лише фіксують втрати, а й повертаються до роботи навіть під час війни.
Фінансування проєкту також демонструє роль суспільної участі. 80% необхідних коштів на відбудову виділила мережа ТЦ «ВАМ» та партнери. На облаштування експозиції зібрали понад 3 мільйони гривень завдяки благодійним внескам, тематичним зборам і акціям. До збору долучався Олександр Усик, а реставрацію сходів підтримали партнери з Японії. Це показує, що музей став справою не лише міської влади чи фахівців, а значно ширшої спільноти. У час війни саме така солідарність дозволяє відновлювати об’єкти, які мають національне значення.
Знахідка можливого підземного приміщення під час відбудови додає цій історії нового змісту. Вона нагадує, що пам’ять часто прихована не тільки в документах чи музейних фондах, а й у самих стінах, підлогах і фундаментах. Відновлення музею Шухевича стало не просто реконструкцією після обстрілу, а процесом відкриття. Якщо приміщення справді було криївкою, воно допоможе глибше показати драматизм підпільного життя. Якщо його функція виявиться іншою, сама процедура дослідження все одно стане важливою частиною відповідального ставлення до історичної спадщини.
У підсумку відбудова музею Романа Шухевича у Львові перетворюється на один із найважливіших українських прикладів роботи з пам’яттю під час війни. Тут поєдналися наслідки російського удару, археологічна знахідка, посилення фундаменту, використання збереженої цегли, створення нової експозиції, облаштування укриття й формування громадського простору. Це історія не лише про повернення зруйнованої будівлі, а про те, як українське суспільство відновлює власні місця пам’яті, не відкладаючи це на післявоєнний час. Музей у Білогорщі має знову стати простором, де минуле говорить із сучасністю, а руйнування не ставить крапку, а відкриває новий етап відповідальності.
