Верховна Рада підтримала законопроєкт №15111-д про оподаткування цифрових платформ. За документ проголосував 241 народний депутат. Нові правила мають запрацювати із січня 2027 року й торкнуться сервісів, через які українці продають товари, здають житло, надають послуги, виконують замовлення, перевозять пасажирів або працюють у доставці. Йдеться про такі платформи, як Glovo, Uklon, Bolt, Uber, OLX, Prom, Shafa, Airbnb, Booking та інші цифрові майданчики, які фактично стали частиною повсякденної економіки.
Суть законопроєкту полягає в тому, що цифрові платформи почнуть автоматично передавати податковій інформацію про доходи своїх користувачів. Крім того, платформи виконуватимуть функцію податкового агента: вони автоматично утримуватимуть податок із доходів у розмірі 10% і перераховуватимуть його до бюджету. Для пересічного користувача це означає, що держава більше не покладатиметься лише на добровільне декларування доходів від онлайн-продажів, доставки, оренди чи перевезень. Дані надходитимуть безпосередньо від сервісів, через які ці доходи отримані.
Важливо, що податок не нараховуватиметься для продавців, які заробили на платформі менш ніж дві тисячі євро на рік. Ця межа має захистити людей, які час від часу продають особисті речі, наприклад одяг, техніку, меблі чи інші товари, що вже були у використанні. Тобто разові або невеликі продажі не повинні перетворюватися для громадян на складну податкову процедуру. Водночас ті, хто системно заробляє через цифрові платформи, мають потрапити в поле податкового обліку.
Для України це не лише внутрішня податкова реформа, а й частина міжнародних зобов’язань. Ухвалення законопроєкту необхідне для виконання домовленостей із Міжнародним валютним фондом. У воєнний час співпраця з МВФ має особливе значення, адже йдеться не лише про кредити чи транші, а про довіру до фінансової політики держави, спроможність наповнювати бюджет і поступово наближати українські правила до міжнародних стандартів. Саме тому оподаткування цифрових платформ стало не окремою ініціативою, а частиною ширшої політики детінізації економіки.
За останні роки цифрові платформи суттєво змінили ринок праці та споживання в Україні. Таксі, доставка їжі, онлайн-оренда житла, продаж товарів через маркетплейси, перепродаж речей, короткострокові підробітки й самозайнятість дедалі частіше відбуваються не через класичні трудові договори або фізичні магазини, а через мобільні застосунки та сайти. Це зручно для користувачів, але створює проблему для держави: значна частина доходів залишається слабо видимою для податкової системи.
Саме цю прогалину й намагається закрити законопроєкт. Якщо людина регулярно заробляє через платформу, отримує оплату за поїздки, доставку, оренду, продаж товарів або інші послуги, держава хоче бачити ці доходи так само, як бачить зарплати, підприємницькі надходження чи інші офіційні платежі. Логіка влади полягає в тому, що цифрова економіка не повинна бути окремою зоною, де діють неформальні правила. Якщо платформа допомагає заробляти, вона також має допомагати адмініструвати податки.
Для користувачів це може мати різні наслідки. З одного боку, система стане простішою для тих, хто не хоче самостійно розбиратися з деклараціями, податковими ставками й платежами. Якщо платформа автоматично утримує 10%, людина фактично отримує дохід уже після оподаткування. Це зменшує ризик помилок, боргів або претензій з боку податкової. З іншого боку, частина користувачів може сприйняти нові правила як додаткове навантаження, особливо якщо раніше вони взагалі не декларували такі доходи.
Для водіїв, кур’єрів, орендодавців і продавців на маркетплейсах головним питанням стане те, як саме платформи перебудують свої правила. Сервіси можуть змінити умови виплат, комісії, структуру кабінетів користувачів, договори та механізми ідентифікації. Імовірно, користувачам доведеться надавати більше персональних і податкових даних, підтверджувати особу, банківські реквізити та статус отримувача доходу. Для платформ це означатиме додаткові адміністративні витрати, технічні зміни та відповідальність за коректну передачу інформації.
Питання цін також залишається відкритим. Формально податок стягуватиметься з доходів користувачів платформ, але в реальній економіці податкове навантаження часто частково перекладається на кінцевого споживача. Водії можуть підвищувати очікувану вартість поїздок, орендодавці — переглядати ціни на житло, продавці — закладати податок у вартість товарів, а кур’єри — орієнтуватися на вищу оплату замовлень. Тому після запуску нових правил частина послуг і товарів на платформах може подорожчати, хоча масштаб цього ефекту залежатиме від конкуренції, попиту й політики самих сервісів.
Для державного бюджету законопроєкт може стати додатковим джерелом надходжень. Під час повномасштабної війни Україна має величезні видатки на оборону, соціальні виплати, відновлення інфраструктури, підтримку громад і роботу державних інституцій. У такій ситуації влада шукає способи збільшити власні доходи без надмірного підвищення класичних податків. Деталізація доходів цифрової економіки виглядає для держави логічним напрямом, адже йдеться про сегмент, який активно зростає й у багатьох випадках працює поза повноцінним обліком.
Водночас нові правила можуть викликати критику з боку малого бізнесу й самозайнятих. Для багатьох українців цифрові платформи стали способом вижити під час війни: хтось доставляє їжу після основної роботи, хтось продає речі, щоб закрити побутові витрати, хтось здає житло, хтось бере замовлення через застосунки після втрати стабільного місця праці. У цьому контексті будь-яке нове оподаткування сприймається болісно. Тому важливо, щоб держава чітко пояснила, кого саме зачепить закон, які доходи не оподатковуватимуться, як працюватиме поріг у дві тисячі євро та які права матимуть користувачі платформ.
Окреме питання — прозорість даних і захист персональної інформації. Якщо платформи передаватимуть податковій дані про доходи користувачів, має бути зрозуміло, які саме дані збираються, як вони зберігаються, хто має до них доступ і як запобігатимуть помилкам. У цифровій економіці податкова інформація тісно пов’язана з особистими даними, платіжною історією, місцем роботи, частотою замовлень і джерелами доходу. Тому успішність реформи залежатиме не тільки від ставки податку, а й від довіри до того, як держава й платформи поводитимуться з інформацією громадян.
Показовим у цьому контексті є досвід так званого «податку на Google». У 2025 році він приніс Україні понад 14,4 мільярда гривень. Найбільшими платниками залишаються Apple, Google, Valve, Meta, Sony, Etsy та Netflix. Цей приклад показав, що цифровий сектор може бути важливим джерелом бюджетних надходжень, якщо правила зрозумілі, а адміністрування покладене на великих гравців ринку. Тепер держава фактично поширює схожу логіку на платформи, через які доходи отримують не міжнародні корпорації, а українські користувачі.
Різниця, однак, суттєва. «Податок на Google» стосується великих компаній-нерезидентів, які надають електронні послуги українцям. Новий законопроєкт про цифрові платформи напряму зачіпає фізичних осіб, самозайнятих, продавців, водіїв, кур’єрів і власників житла. Тобто його соціальний ефект буде значно помітнішим у повсякденному житті. Саме тому ця реформа потребує особливо якісної комунікації, щоб громадяни не сприймали її лише як черговий спосіб забрати частину доходу, а розуміли механізм, межі та винятки.
У підсумку законопроєкт №15111-д є спробою держави пристосувати податкову систему до реальності, у якій дедалі більше економічної активності переходить у застосунки й онлайн-сервіси. Він може зробити ринок прозорішим, спростити сплату податків для частини користувачів і збільшити бюджетні надходження. Але водночас він створює нові виклики: ризик подорожчання послуг, додаткові вимоги до платформ, потребу в захисті даних і напруження серед людей, які використовують цифрові сервіси як джерело додаткового заробітку. До 2027 року уряд, парламент, бізнес і самі платформи мають пояснити правила так, щоб їхнє впровадження не стало черговим ударом по довірі між громадянами та державою.
