На Кіпрі встановили мініскульптуру культурно-історичного проєкту «Шукай!». Це перша скульптура проєкту за межами України, повідомила його засновниця Юлія Бевзенко. Нову роботу розмістили на фасаді українського культурного центру «Обійми» в місті Ларнака. Скульптуру створив Юрій Білявський, а присвячена вона мандрівнику з Києва Василю Григоровичу-Барському, який подорожував 24 роки, неодноразово бував на Кіпрі й залишив описи своїх мандрів. Інформацію про скульптуру оформили трьома мовами — українською, грецькою та англійською.
Для проєкту «Шукай!» ця подія є важливим етапом. Від самого початку він розповідав історії Києва через бронзові мініскульптури, встановлені на фасадах будівель, біля знакових місць, магазинів, кав’ярень, культурних просторів і міських маршрутів. Тепер ця логіка вийшла за межі столиці й України. Скульптура в Ларнаці показує, що історії Києва можуть бути частиною не лише внутрішнього міського туризму, а й міжнародної культурної присутності. Це особливо важливо під час війни, коли Україна потребує не тільки військової й політичної підтримки, а й постійної видимості своєї культури у світі.
Василь Григорович-Барський є дуже точним героєм для першої закордонної скульптури «Шукай!». Він народився в Києві й увійшов в історію як один із найвідоміших українських мандрівників XVIII століття. Його подорожі тривали понад два десятиліття й охопили різні країни Європи, Близького Сходу та Північної Африки. Він не просто пересувався між містами й монастирями, а уважно описував побут, культуру, архітектуру, релігійне життя та звичаї земель, які відвідував. Для української історії це важливо, бо Григорович-Барський був не лише мандрівником, а й автором, який залишив письмові свідчення про світ очима людини з Києва.
Кіпр у цій історії має особливе значення. Григорович-Барський відвідував острів кілька разів і писав про нього. Саме тому встановлення мініскульптури в Ларнаці не виглядає випадковим жестом або просто символічним виходом українського проєкту за кордон. Це радше повернення київської історії в місце, яке вже було частиною українського мандрівного досвіду кілька століть тому. Скульптура поєднує Київ і Кіпр через постать людини, яка ще у XVIII столітті будувала культурні мости між українським простором і Середземномор’ям.
Український культурний центр «Обійми», на фасаді якого розмістили скульптуру, також додає проєкту сучасного змісту. Після початку повномасштабної війни українські громади за кордоном стали не лише місцями взаємодопомоги, а й важливими осередками культурної дипломатії. Вони організовують зустрічі, події, мовні та освітні ініціативи, підтримують зв’язок між українцями й місцевими суспільствами. Мініскульптура на фасаді такого центру працює як знак присутності: українська культура не розчиняється в еміграції, а продовжує говорити власним голосом у новому середовищі.
Тримовне оформлення інформації про скульптуру — українською, грецькою та англійською — є важливою деталлю. Воно показує, що проєкт звертається не лише до українців, які живуть на Кіпрі або відвідують Ларнаку, а й до місцевих мешканців та іноземних туристів. Для когось ця мініскульптура стане першим знайомством із Києвом, для когось — із постаттю Григоровича-Барського, для когось — із сучасною Україною, яка попри війну створює культурні проєкти й вибудовує діалог зі світом. У цьому й полягає сила малих міських форм: вони не вимагають великого музейного простору, але здатні запускати цікавість і розмову.
Проєкт «Шукай!» уже давно став частиною візуальної мапи Києва. Його мініскульптури присвячені різним міським історіям, символам, професіям, культурним явищам і впізнаваним образам столиці. Серед них — «Київська перепічка», фігурка про підприємницький Київ, «Прочитано» на фасаді книгарні, «Люди опори» на фасаді бізнес-центру та інші роботи. Вони формують альтернативну екскурсійну логіку: місто можна пізнавати не лише через великі пам’ятники, музеї чи офіційні маршрути, а й через маленькі бронзові знаки, які відкривають локальні сюжети.
У цьому сенсі «Шукай!» працює з пам’яттю дуже сучасно. Проєкт не ставить монументів у традиційному сенсі, не претендує на величезний масштаб і не нав’язує офіційний пафос. Навпаки, він використовує камерність, гру, пошук і близький контакт із містом. Людина має знайти скульптуру, підійти ближче, прочитати історію, торкнутися бронзи, сфотографувати, запам’ятати. Такий формат особливо добре працює для міської культури, бо він робить історію не абстрактною, а буквально вмонтованою у щоденний маршрут.
Перша міжнародна скульптура відкриває для «Шукай!» новий напрям. Якщо раніше проєкт розповідав про Київ у самому Києві, то тепер він починає говорити про київські історії в інших країнах. Це може стати важливою моделлю для української культурної дипломатії. Україна має багато постатей, подій і сюжетів, які пов’язані з різними містами світу: мандрівники, письменники, митці, дипломати, науковці, військові, емігранти, студенти, архітектори, священники, підприємці. Через такі малі форми можна показувати, що українська історія давно була частиною ширшої європейської та світової історії.
Для українців за кордоном такі знаки мають ще й емоційне значення. Після 2022 року мільйони людей були змушені виїхати з України через війну. Частина з них живе в Європі, зокрема й на Кіпрі. Для багатьох українців культурні центри, прапори, книжки, виставки, мова й такі невеликі символічні об’єкти стають способом утримувати зв’язок із домом. Мініскульптура «Шукай!» у Ларнаці може бути маленькою, але для громади вона означає присутність Києва поруч, навіть за тисячі кілометрів від України.
Це також важливо для місцевих громад, які приймають українців. Культурна дипломатія працює краще, коли вона не обмежується офіційними заявами або великими заходами. Невелика скульптура на фасаді центру може стати точкою знайомства: хто такий Григорович-Барський, чому він з Києва, чому бував на Кіпрі, що він писав, чому українці встановили цей знак саме тут. Через таке питання починається діалог. А діалог сьогодні є одним із головних ресурсів України в міжнародному середовищі.
У час війни такі проєкти набувають додаткової ваги. Росія намагається знищувати українську культурну спадщину ракетами, дронами, окупацією, мародерством і пропагандою. У відповідь Україна не лише захищає музеї, архіви, храми й театри, а й створює нові форми культурної присутності. Мініскульптура в Ларнаці — це маленький, але дуже промовистий приклад. Вона не має військової сили, але має силу пам’яті, ідентичності й видимості. Вона показує, що українська культура продовжує рухатися, подорожувати й знаходити нові адреси.
Постать Григоровича-Барського особливо добре резонує з цим часом. Він був людиною дороги, спостереження, запису й зустрічі з іншими культурами. Сьогодні українці також присутні в багатьох країнах світу, але часто не з власної волі, а через війну. Тому історія мандрівника з Києва може звучати по-новому: як нагадування, що українська присутність у світі має давню історію, не зводиться до вимушеного переселення й може бути джерелом культурного обміну, знань і взаємної поваги.
Для Києва ця подія також є символічною. Місто, яке щодня живе під загрозою російських атак, продовжує експортувати не лише новини про руйнування, а й культурні сюжети. Мініскульптура в Ларнаці показує Київ як місто мандрівників, історій, пам’яті, творчих ініціатив і людей, які вміють перетворювати локальні сюжети на міжнародні знаки. Це важливо для образу столиці, яка попри війну не втрачає здатності говорити про себе мовою культури, а не тільки мовою втрат.
У підсумку перша закордонна мініскульптура «Шукай!» на Кіпрі стала значно більшим жестом, ніж відкриття нового об’єкта на фасаді культурного центру. Вона поєднала Київ, Ларнаку, українську громаду, історію Василя Григоровича-Барського й сучасну потребу України бути видимою у світі. Це приклад того, як маленька бронзова форма може розповісти велику історію: про мандри, пам’ять, культурні зв’язки, війну, діаспору й майбутнє української присутності за кордоном.
