Європейська комісія офіційно рекомендувала Європейській виконавчій агенції з питань освіти та культури припинити грантове фінансування Венеційської бієнале на суму два мільйони євро. Причиною стало рішення керівництва одного з найвпливовіших мистецьких форумів світу відновити роботу російського національного павільйону вперше від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Рекомендація стосується коштів, передбачених на період із 2025 до 2028 року, і стала результатом оцінки пояснень організаторів.
Про рішення повідомила виконавча віцепрезидентка Єврокомісії з питань технологічного суверенітету, безпеки та демократії Генна Вірккунен. За її словами, Комісія детально проаналізувала аргументи керівництва бієнале, однак не визнала їх достатніми. Вірккунен наголосила, що європейська культура отримує підтримку з коштів платників податків, а тому має сприяти захисту демократичних принципів. Сучасна російська держава, яка веде загарбницьку війну, переслідує інакодумців та використовує культуру як інструмент зовнішнього впливу, цим принципам не відповідає.
Йдеться про рекомендацію, адресовану EACEA — агенції, яка адмініструє європейські програми у сферах освіти й культури. Формальне завершення процедури належить до її компетенції, однак позиція Єврокомісії визначає політичну оцінку ситуації. Для Венеційської бієнале це означає ризик втрати багаторічного фінансування та репутаційні наслідки для інституції, що претендує на роль глобального простору культурного діалогу.
Перегляд гранту розпочався після того, як керівництво фонду бієнале підтвердило намір відкрити російський павільйон на 61-й Міжнародній художній виставці. Брюссель запропонував організаторам змінити рішення або пояснити, чому участь держави-агресора не суперечить умовам європейської підтримки. Після першої відповіді ЄС запросив додаткові роз’яснення. Бієнале не відмовилася від плану і послалася на принципи відкритості, інклюзивності, свободи мистецтва та небажання запроваджувати політичну цензуру.
Ці аргументи спричинили гостру дискусію, оскільки національні павільйони не є цілком незалежними майданчиками окремих митців. Вони створюються за участю державних структур, офіційних комісарів і культурних установ, а отже представляють не лише художні висловлювання, а й країну, яка їх організовує. За умов війни проти України повернення російського павільйону критики розцінили як спробу відновити міжнародну присутність Москви під прикриттям культури. Заклики відокремити мистецтво від політики не враховують, що сама Росія системно використовує культурні проєкти для легітимації державної політики та формування сприятливого образу за кордоном.
Україна відреагувала ще до відкриття виставки. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга та міністерка культури Тетяна Бережна закликали керівництво бієнале переглянути допуск Росії та зберегти позицію, якої інституція дотримувалася у 2022–2024 роках. Українська сторона також звернулася до Італії із закликом не видавати візи учасникам російського проєкту. Окрему увагу Київ звернув на комісарку російського павільйону Анастасію Карнєєву та її зв’язки із середовищем державної корпорації «Ростех», одного з ключових елементів російського військово-промислового комплексу.
Для України ця суперечка виходить далеко за межі культури. Російська агресія супроводжується знищенням музеїв, театрів, бібліотек, пам’яток архітектури й археологічних об’єктів, викраденням цінностей з окупованих територій та переслідуванням українських митців. На цьому тлі надання Москві престижного міжнародного павільйону створює парадокс: держава, яка руйнує культурну спадщину сусідньої країни, отримує можливість представляти себе як повноправного учасника світового мистецького процесу.
Скандал швидко переріс у ширшу інституційну кризу. У повному складі пішло у відставку міжнародне журі 61-ї Венеційської бієнале. Перед цим його члени заявили про намір не присуджувати нагороди державам, керівників яких пов’язують із провадженнями Міжнародного кримінального суду щодо найтяжчих міжнародних злочинів. Дискусія стосувалася Росії та Ізраїлю і спричинила різку реакцію, звинувачення у політизації та погрози судовими позовами. Після відставки журі організатори змінили механізм визначення переможців.
Замість традиційного рішення фахівців бієнале запровадила дві нагороди глядацьких симпатій. Відвідувачі мають обрати найкращого учасника основної кураторської виставки та найкращий національний павільйон. Російська експозиція отримала можливість претендувати на відзнаку нарівні з іншими. Церемонію нагородження, яку планували провести у травні, перенесли на 22 листопада — день завершення бієнале. Формально такий підхід подається як демократизація вибору, однак масове голосування може бути вразливим до організованої мобілізації прихильників окремих павільйонів.
Рекомендація Єврокомісії створює важливий прецедент для культурної сфери Європи. Вона показує, що фінансова підтримка великих мистецьких подій пов’язується не лише з якістю програм і міжнародним престижем, а й з відповідальністю за політичний та етичний контекст. ЄС не забороняє російську виставку і не втручається безпосередньо в кураторський зміст. Натомість Брюссель заявляє, що не зобов’язаний фінансувати коштами громадян платформу, рішення якої можуть сприяти нормалізації держави, що порушує міжнародне право та веде війну в Європі.
Для самої Венеційської бієнале конфлікт став перевіркою меж проголошеної нейтральності. Намір залишитися відкритим майданчиком для всіх сторін не усунув політичного виміру, а лише переніс відповідальність на питання фінансування, нагород і репутації. Повернувши російський павільйон, організатори не уникнули політики, а опинилися в її центрі. Відставка журі, зміна правил голосування, перенесення церемонії та перспектива втрати двох мільйонів євро показали, що в умовах великої війни декларація про культуру поза політикою дедалі частіше сприймається не як нейтралітет, а як відмова оцінювати наслідки власних рішень.
