Президент Володимир Зеленський у відеозверненні до учасників 33-ї сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ заявив, що війна Росії проти України ніколи не має стати нормою для Європи та світу. Глава держави наголосив, що Москва намагається повернути собі політичний вплив, відновити зв’язки на міжнародному рівні та послабити тиск, який обмежує її здатність продовжувати агресію. Саме тому, за словами президента, партнери України не повинні знижувати санкційний тиск, а навпаки — мають запроваджувати нові обмеження, які змушуватимуть Росію рухатися до переговорів.
Зеленський особливо акцентував на нафтовому секторі Росії. Він зазначив, що цей сектор залишається одним із головних джерел фінансування війни, а тому має бути під максимальним міжнародним тиском. Президент підкреслив, що Росія не зможе зберігати свої можливості без вільного доступу своєї нафти до європейських морів. За його словами, це критичний маршрут, і якщо його перекрити, Кремль втратить значну частину здатності фінансувати війну. Цей заклик вписується в ширшу логіку української дипломатії: бити не лише по наслідках російської агресії, а й по ресурсах, які дозволяють Москві щодня запускати ракети, дрони та утримувати окупаційну армію.
Окреме значення має питання так званого тіньового флоту. Росія використовує мережу танкерів, непрозорі схеми страхування, зміну прапорів, посередників і складні маршрути, щоб обходити санкційні обмеження та продовжувати заробляти на експорті енергоресурсів. Для України це не технічна економічна проблема, а питання життя і смерті. Кожна партія нафти, яка приносить Кремлю прибуток, може перетворитися на ракети, безпілотники, артилерійські снаряди, зарплати військовим і фінансування репресивної машини. Тому контроль за нафтовими потоками є частиною оборони України не менше, ніж постачання зброї.
Президент також звернув увагу на те, що Росія не просто веде війну на полі бою. Вона працює над відновленням політичних зв’язків, намагається повернути вплив у міжнародних структурах, тисне через медіа, використовує дезінформацію та намагається дестабілізувати ті європейські голоси, які відкрито говорять про російську агресію. Це означає, що війна триває не лише на фронті. Вона триває у парламентах, інформаційному просторі, дипломатії, енергетичній політиці, судах, міжнародних організаціях і в суспільній думці європейських країн.
Для України важливо, щоб партнери не звикали до війни як до постійного фону. Саме це мав на увазі Зеленський, коли сказав, що війна Росії ніколи не має стати нормою. Нормалізація війни — це момент, коли щоденні обстріли перестають викликати політичну реакцію, коли загибель цивільних стає черговою новиною, коли санкції починають сприймати як втому, а не як інструмент примусу агресора до миру. Для Москви така втома Заходу була б стратегічною перемогою, адже дала б їй час адаптуватися, перебудувати економіку, знайти нові шляхи обходу обмежень і продовжити війну.
Саме тому звернення до Парламентської асамблеї ОБСЄ має політичну вагу. ОБСЄ створювалася як простір безпеки, діалогу та поваги до міжнародного права. Російська агресія проти України стала прямим ударом по всіх принципах, на яких тримається європейська система безпеки. Якщо війна, окупація територій, депортації, удари по цивільних, руйнування енергетики й атаки на міста можуть залишатися без достатньо жорсткої відповіді, це створює небезпечний сигнал не лише для Росії. Це сигнал для будь-якого агресора, що міжнародний порядок можна ламати силою.
У своєму виступі Зеленський подякував тим, хто не мовчить, коли Росія вбиває. Він звернувся до політиків, парламентарів і суспільств, які підтримують Україну, допомагають захищати життя та переконують інших не відвертатися від війни. Ця вдячність має не лише дипломатичний характер. Україна залежить від того, чи збережеться політична воля партнерів у довгій війні. Зброя, санкції, фінансова допомога, підтримка біженців, розслідування воєнних злочинів і міжнародна ізоляція Росії — усе це потребує рішень конкретних парламентів, урядів і політичних лідерів.
Водночас звернення Зеленського було не лише проханням про солідарність. Це був заклик до дії. Президент дав зрозуміти, що нинішній рівень тиску на Росію недостатній, якщо Кремль і далі має змогу адаптуватися до війни. Санкції мають бути не символічними, а такими, що реально обмежують доходи, логістику, технології, фінанси й політичні можливості держави-агресора. Особливо це стосується секторів, які напряму наповнюють російський бюджет. Якщо Росія зберігає доступ до прибутків від нафти, вона зберігає ресурс для продовження агресії.
Це питання тісно пов’язане і з безпекою самої Європи. Україна вже понад чотири роки повномасштабної війни стримує російську армію, але загроза не обмежується українськими кордонами. Москва намагається впливати на вибори, послаблювати єдність ЄС, підтримувати радикальні сили, розганяти антиукраїнські настрої, атакувати інформаційний простір і створювати відчуття, що допомога Україні є тягарем. Насправді ж підтримка України є інвестицією в безпеку Європи. Якщо агресор не буде зупинений, ціна для всього континенту стане значно вищою.
Саме тому Зеленський говорить про сильнішу, єдину та мирну Європу. Йдеться не лише про військову силу, а й про здатність захищати власні принципи. Якщо європейські країни визнають, що кордони не можна змінювати силою, що цивільних не можна вбивати безкарно, що енергетика не має фінансувати агресію, а воєнні злочини не можуть залишатися без відповідальності, тоді ці принципи мають підтверджуватися політичними рішеннями. Санкції, контроль за російською нафтою, підтримка української ППО та ізоляція Москви є практичним виміром цих принципів.
Звернення до ОБСЄ також прозвучало в момент, коли Росія намагається просувати тезу про «втому від України». Кремль розраховує, що демократичні суспільства поступово переключаться на внутрішні проблеми, економічні дискусії, вибори або інші міжнародні кризи. Але Зеленський наполягає: війна не може стати фоном. Щоденні атаки на українські міста, загибель людей, удари по енергетиці, лікарнях, школах і цивільній інфраструктурі мають залишатися предметом міжнародної реакції. Мовчання в такій ситуації працює на агресора.
Для України позиція президента є продовженням головної дипломатичної лінії останніх років: мир можливий лише тоді, коли Росія буде змушена його шукати, а не тоді, коли світ погодиться на російські умови. Санкції, військова допомога, політична ізоляція, контроль за нафтовими доходами та підтримка української оборони мають створити для Кремля ситуацію, у якій продовження війни стане дорожчим за переговори. Це не швидкий шлях, але іншого реалістичного способу зупинити агресора без заохочення нових нападів Україна не бачить.
Зеленський окремо наголосив, що вдячний усім, хто підтримує Україну й заохочує інших допомагати захищати життя. У цій фразі є важливий акцент: підтримка України не є лише справою урядів. Вона залежить від парламентарів, журналістів, громадських діячів, експертів, виборців, місцевих громад і міжнародних організацій. Кожен голос, який не дозволяє Росії представити війну як «звичайний конфлікт», допомагає зберегти політичну реальність: є агресор, є жертва агресії, є міжнародне право і є відповідальність.
У підсумку виступ Зеленського перед Парламентською асамблеєю ОБСЄ став нагадуванням, що головна боротьба України сьогодні відбувається одночасно на кількох рівнях. На фронті українські військові стримують російську армію. У тилу суспільство живе під обстрілами й підтримує державу. У дипломатії Україна бореться за санкції, зброю, справедливість і збереження уваги світу. А в політичному сенсі Київ намагається не допустити найнебезпечнішого сценарію — щоб російська війна стала звичною, терпимою або прийнятною частиною європейської реальності.
