Під час масованої російської атаки в ніч на 30 липня станції Київського метрополітену використовували як укриття понад 56 тисяч людей. Тисячі жителів столиці спускалися під землю, намагаючись убезпечитися від ракет і безпілотників, однак частина містян зіткнулася з переповненими платформами, нестачею місць і проблемами з доступом до станцій.
За інформацією Київської міської державної адміністрації, після оголошення повітряної тривоги всі підземні станції метрополітену працювали в режимі укриття. Водночас у соціальних мережах кияни повідомляли, що на окремих станціях людей переставали пропускати всередину через велику кількість тих, хто вже перебував під землею.
Особливо складна ситуація, за словами очевидців, виникла на станції «Шулявська». Одна з мешканок столиці розповіла, що станція була настільки переповнена, що люди не могли пройти далі ескалаторів. Пасажири накопичувалися у верхній частині станції та біля входу, тоді як вільного простору на платформі практично не залишалося.
Переповненість могла створювати додаткові ризики. Велике скупчення людей на ескалаторах, сходах і у вузьких проходах ускладнює пересування, може спричинити тисняву та заважає роботі персоналу. У таких умовах особливо складно людям похилого віку, батькам із маленькими дітьми, людям з інвалідністю та пасажирам із домашніми тваринами.
Про нестачу місця повідомляли й відвідувачі станції «Дорогожичі». За словами містян, на платформі не вистачало простору для сидіння, а працівники метро не дозволяли розміщуватися у коридорах. Через це люди були змушені годинами стояти або шукати місце між іншими пасажирами.
У Київському метрополітені пояснюють такі обмеження правилами безпеки. Підземка є спорудою подвійного призначення, яка одночасно виконує транспортну функцію та використовується як укриття під час повітряних тривог. Частина переходів, технічних коридорів і службових приміщень має залишатися вільною для пересування працівників, аварійних служб та забезпечення роботи станції.
Технологічні проходи не можуть використовуватися як звичайні місця для перебування людей. Їх перекриття особистими речами, матрацами або великими групами пасажирів може ускладнити евакуацію, доступ до обладнання чи надання медичної допомоги. Саме тому співробітники станцій можуть просити людей переходити на платформи або звільняти окремі ділянки.
Окремі скарги стосувалися доступу до метро до офіційного оголошення повітряної тривоги. Деякі кияни стверджували, що після завершення роботи метрополітену за звичайним графіком охорона не дозволяла їм зайти на станцію, доки у місті не ввімкнули сирени.
При цьому громадяни, які встигли спуститися до метро до закриття станцій, могли залишатися всередині. Така ситуація викликала запитання щодо рівності доступу до укриття, особливо з огляду на те, що інформація про можливу масовану атаку іноді поширюється ще до офіційного сигналу тривоги.
Кияни нерідко намагаються завчасно дістатися безпечного місця після повідомлень про зліт російських бомбардувальників, запуск ударних безпілотників або загрозу застосування ракет. Однак формально перехід станції в режим укриття відбувається після оголошення повітряної тривоги.
У КМДА та комунальному підприємстві «Київський метрополітен» спростували твердження про обмеження доступу після ввімкнення сирен. Представники міської влади заявили, що з моменту оголошення тривоги всі станції були відкриті як укриття, а громадян пропускали безперешкодно.
В адміністрації наголосили, що персонал міг регулювати переміщення людей усередині станцій, але не забороняти користуватися укриттям. Обмеження стосувалися лише службових зон, технологічних проходів і місць, які повинні залишатися вільними відповідно до вимог безпеки.
Для тих, хто хоче завчасно сховатися в метро через повідомлення про можливу атаку, міська влада рекомендує приходити на станції до завершення їхньої роботи за графіком. Після закриття підземки потрапити всередину до оголошення тривоги може бути складніше, оскільки станція вже не працює у звичайному пасажирському режимі.
Киянам також радять за можливості обирати більші центральні станції, зокрема «Хрещатик» або «Театральну». Через особливості планування, наявність переходів і більшу площу там може бути більше місця, ніж на станціях із вузькими платформами та одним вестибюлем.
Проте для багатьох мешканців така рекомендація є складною для виконання. Під час ракетної небезпеки люди зазвичай прямують до найближчого укриття, а поїздка до центру міста може забрати додатковий час. Уночі громадський транспорт працює обмежено, тому містяни часто не мають можливості обирати між кількома станціями.
Під час тривалих нічних тривог частина людей бере із собою каримати, спальні мішки, ковдри, воду та інші необхідні речі. Це дозволяє провести під землею кілька годин, однак велика кількість багажу додатково зменшує вільний простір.
Раніше працівники метрополітену просили містян не приносити на станції великогабаритні предмети, намети та надувні матраци. Такі речі можуть займати площу, на якій могли б розміститися інші люди, а також перекривати проходи. Замість них радять використовувати компактні каримати та спальні мішки.
Ситуація під час атаки 30 липня знову порушила ширше питання про реальну місткість київських укриттів. За офіційними даними КМДА, у столиці налічується близько 4,3 тисячі об’єктів, які нібито можуть розмістити понад 97% населення міста.
До цього переліку входять станції метрополітену, підземні переходи, паркінги, підвали житлових будинків, приміщення навчальних закладів та інші об’єкти. Проте їхній фактичний стан, доступність і рівень захисту суттєво відрізняються.
Журналісти встановили, що лише 77 об’єктів у Києві є загальнодоступними захисними спорудами цивільного захисту. Сукупно вони можуть вмістити трохи більше ніж 54 тисячі людей.
Якщо виходити з орієнтовної чисельності населення столиці у три мільйони осіб, у таких спеціалізованих спорудах може розміститися приблизно 1,8% жителів. Якщо враховувати оцінки про чотири мільйони мешканців, показник знижується приблизно до 1,3%.
Решту об’єктів, які міська влада включає до загальної статистики, переважно становлять найпростіші укриття. Це можуть бути підвали, цокольні поверхи та інші приміщення, пристосовані для тимчасового перебування під час загрози.
Такі приміщення здатні частково захистити від уламків, вибухової хвилі або наслідків обстрілу, однак не мають усіх характеристик повноцінних сховищ. Вони можуть не бути герметичними, не мати автономної вентиляції, запасних виходів, санітарних умов або достатньої міцності конструкцій.
Саме тому статистика про забезпечення укриттями майже всього населення не завжди відповідає реальному відчуттю безпеки киян. Частина об’єктів може бути зачиненою, непридатною, розташованою надто далеко або мати обмежену місткість.
Метро залишається одним із найбільш затребуваних місць для перебування під час повітряних тривог. Глибокі станції забезпечують значно вищий рівень захисту, ніж звичайні підвали, тому під час масштабних атак туди одночасно прямують десятки тисяч людей.
Водночас столичний метрополітен спочатку проєктували передусім як транспортну систему, а не як постійний простір для ночівлі великої кількості населення. Тому можливості платформ, переходів і вестибюлів мають фізичні обмеження.
Перебування понад 56 тисяч людей у підземці протягом однієї ночі показало масштаб навантаження на інфраструктуру. Персоналу доводиться одночасно контролювати доступ, не допускати перекриття проходів, стежити за обладнанням і реагувати на конфлікти чи погіршення самопочуття відвідувачів.
Для міської влади ця ситуація має стати підставою для перегляду правил нічного доступу, оцінки фактичної місткості станцій і поліпшення комунікації з громадянами. Люди повинні чітко розуміти, коли саме відкриваються входи після завершення роботи метро та що робити, якщо найближча станція переповнена.
Необхідним залишається й розширення мережі повноцінних наземних і підземних захисних споруд. Метрополітен не може бути єдиним надійним варіантом для мільйонного міста, особливо у районах, віддалених від підземних станцій.
Масована атака 30 липня продемонструвала, що формальної наявності тисяч об’єктів у реєстрі недостатньо. Основними критеріями мають бути їхня реальна доступність, технічний стан, місткість і здатність захищати людей під час ракетних та дронових ударів.
