15 січня Верховна Рада України ухвалила за основу законопроєкт №11328, спрямований на посилення захисту домашніх тварин та впровадження більш жорстких вимог до їхнього благополуччя. Документ передбачає імплементацію норм профільної Європейської конвенції та комплексні зміни до чинного законодавства, які мають наблизити Україну до гуманних стандартів Європейського Союзу. Рішення парламенту стало відповіддю на тривалий суспільний запит щодо системного захисту тварин і чіткішого регулювання відповідальності людей за їх утримання.
Метою ініціативи визначено приведення національних правил у відповідність до європейських цінностей, де благополуччя тварин розглядається як складова загальної культури прав людини та відповідального суспільства. Законопроєкт закріплює у правовому полі низку термінів, які раніше або не мали чіткого визначення, або застосовувалися фрагментарно. Зокрема, вводяться поняття «догхантери», «залишення тварин напризволяще», «племінна домашня тварина», «благополуччя тварин» та «належні умови утримання». Це дозволяє правоохоронним органам і органам місцевого самоврядування однаково тлумачити норми та застосовувати їх на практиці без правових колізій.
Важливою новацією є поява в законодавстві поняття інформаційних та освітніх програм, спрямованих на популяризацію гуманного ставлення до тварин. Таким чином держава робить акцент не лише на покараннях, а й на профілактиці жорстокого поводження. Передбачається, що місцева влада отримає чітко визначені обов’язки щодо організації просвітницької діяльності, роботи з дітьми та молоддю, а також поширення інформації про відповідальне володіння домашніми улюбленцями.
Законопроєкт суттєво розширює правову базу у сфері регулювання чисельності безпритульних тварин. Місцеві громади мають перейти до гуманних методів контролю, зокрема програм стерилізації, обліку та адопції, замість практик, які раніше викликали гостру критику з боку зоозахисників. Очікується, що чітке законодавче визначення обов’язків громад зменшить кількість конфліктних ситуацій і сприятиме більш системному підходу до проблеми безпритульності.
Окремий блок змін стосується відповідальності власників тварин. Документ встановлює суворіші критерії до умов проживання улюбленців, зобов’язуючи власників забезпечувати їм належний догляд, харчування, ветеринарну допомогу та безпечне середовище. Забороняються будь-які дії, що можуть зашкодити здоров’ю тварин або змінити їхній зовнішній вигляд без медичної потреби. Йдеться про практики, які раніше вважалися допустимими або залишалися у «сірій зоні» правового регулювання.
Зокрема, під пряму заборону потрапляють операції з купірування хвостів і вух, видалення кігтів, позбавлення голосу та інші втручання, якщо вони не мають обґрунтованих медичних показань. Такі дії визнаються такими, що порушують принцип благополуччя тварин. Також встановлюються обмеження на використання тварин у рекламі, шоу чи розважальних заходах у випадках, коли це може становити загрозу їхньому фізичному або психічному стану.
Експерти зазначають, що ухвалення законопроєкту за основу є важливим кроком, але попереду ще робота над другим читанням і підзаконними актами. Саме від деталей реалізації залежатиме ефективність нових норм. Водночас символічне значення рішення парламенту полягає в офіційному визнанні того, що гуманність у ставленні до тварин є частиною європейського вибору України навіть в умовах війни та економічних викликів.
Громадські організації зоозахисного спрямування позитивно оцінюють напрямок змін, наголошуючи, що вперше законодавство комплексно охоплює як відповідальність власників, так і обов’язки держави та громад. На їхню думку, це створює підґрунтя для довгострокових змін у суспільному ставленні до тварин і зменшення рівня жорстокості.
Загалом законопроєкт №11328 розглядається як спроба перейти від фрагментарних заборон до системної політики у сфері захисту тварин. Якщо документ буде ухвалений у цілому, Україна отримає більш сучасне й узгоджене з європейськими стандартами законодавство, яке поєднує контроль, освіту та відповідальність. Це рішення може стати важливим маркером зрілості суспільства та готовності держави захищати тих, хто не може захистити себе сам.
