Рівень довіри українців до міжнародних гарантій безпеки продовжує знижуватися на тлі затяжної війни, складних дипломатичних переговорів та неоднозначних сигналів від західних партнерів. Нове соціологічне опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології, показало помітну зміну суспільних настроїв щодо готовності Європи та Сполучених Штатів підтримати Україну у випадку нового масштабного наступу Росії. Якщо ще на початку року значна частина громадян вважала, що союзники залишаться на боці Києва за будь-яких умов, то тепер таких оптимістичних оцінок стає дедалі менше.
Найпомітніше падіння довіри зафіксували щодо США. У січні суспільство було фактично поділене навпіл між тими, хто вірив у американські гарантії безпеки, і тими, хто сумнівався у них. Однак уже у квітні ситуація кардинально змінилася. Більшість українців тепер не вірять, що Вашингтон надасть достатню підтримку у разі повторної широкомасштабної агресії з боку Росії. Частка скептиків зросла з 40% до 57%, тоді як кількість тих, хто продовжує покладатися на США, навпаки, скоротилася з 39% до 27%.
Подібні зміни свідчать не лише про емоційне виснаження суспільства війною, а й про зростання критичного ставлення до міжнародної політики. Українці дедалі уважніше оцінюють не заяви, а конкретні дії партнерів, швидкість ухвалення рішень та реальні масштаби допомоги. Особливо чутливо громадськість реагує на дискусії навколо можливих компромісів, умов припинення вогню та майбутнього окупованих територій.
При цьому рівень довіри до Європи залишається вищим, хоча також демонструє спад. Якщо на початку року 59% респондентів були переконані, що європейські держави допоможуть Україні відбити новий напад Росії, то зараз цей показник становить 52%. Одночасно зросла кількість тих, хто не вірить у достатню підтримку з боку ЄС — із 31% до 41%.
Попри негативну динаміку, Європа все ще сприймається українцями як більш стабільний та передбачуваний партнер порівняно зі США. Соціологи звертають увагу, що щодо американських гарантій значно більше людей не змогли визначитися із відповіддю. Якщо стосовно Європи частка невпевнених становить 7%, то у випадку США — вже 16%. Це може свідчити про невизначеність українців щодо майбутнього американської політики, особливо в умовах внутрішньополітичної боротьби у Сполучених Штатах та суперечливих заяв окремих американських політиків.
На громадські настрої суттєво вплинули й останні заяви української та американської сторін щодо можливих умов безпекових гарантій. Наприкінці березня президент Володимир Зеленський заявив, що США нібито пропонували Україні гарантії безпеки лише за умови виведення українських військ із неокупованої частини Донбасу. Такі слова викликали широкий резонанс як усередині країни, так і за її межами, оскільки питання територіальних поступок залишається одним із найболючіших для українського суспільства.
Після заяви Зеленського державний секретар США Марко Рубіо публічно спростував ці слова та назвав інформацію неправдивою. Водночас український президент продовжив наполягати на тому, що під час перемовного процесу американська сторона все ж сигналізувала про готовність до надання безпекових гарантій після відходу ЗСУ з Донбасу. Подібні суперечності лише посилюють недовіру та невизначеність серед громадян, які уважно стежать за кожною заявою міжнародних партнерів.
Експерти зазначають, що за понад два роки повномасштабної війни українське суспільство стало набагато прагматичнішим у питаннях міжнародної підтримки. Якщо у 2022 році домінувала емоційна хвиля солідарності із Заходом та очікування швидких рішень, то тепер українці оцінюють ситуацію через призму реального досвіду. Затримки військової допомоги, тривалі дискусії у парламентах союзників, політичні зміни у країнах-партнерах та публічні суперечки навколо підтримки України формують новий рівень скепсису.
Соціологи наголошують, що зниження довіри до міжнародних гарантій не означає повної втрати підтримки Заходу серед населення. Швидше йдеться про переоцінку очікувань та усвідомлення того, що головною гарантією безпеки для країни залишаються власні Збройні сили, оборонна промисловість та внутрішня стійкість держави. Саме тому останнім часом в українському суспільстві дедалі частіше звучать заклики до розвитку власного військового потенціалу, збільшення виробництва зброї та зміцнення оборонної незалежності.
На цьому тлі політична влада опиняється перед складним завданням — одночасно підтримувати стратегічне партнерство із Заходом та зберігати довіру громадян. Будь-які суперечливі сигнали щодо можливих компромісів чи умов міжнародної підтримки миттєво впливають на суспільні настрої, особливо в умовах затяжної війни та постійної загрози нових атак.
Опитування КМІС фактично стало індикатором глибших процесів у суспільстві. Українці все ще розраховують на підтримку партнерів, але дедалі менше готові сприймати її як безумовну та гарантовану. У свідомості багатьох формується переконання, що майбутнє країни залежить передусім від власної здатності вистояти, навіть за наявності міжнародної допомоги. Саме ця трансформація суспільного мислення може стати однією з ключових рис нового етапу війни та післявоєнної політики України.
