5 травня в Маріїнському парку у Києві відбувся мітинг проти нового Цивільного кодексу, який Верховна Рада підтримала в першому читанні 28 квітня. На акцію вийшли кількасот людей, які вимагали не допустити ухвалення документа в нинішньому вигляді та суттєво доопрацювати його перед другим читанням. Учасники тримали плакати з написами «В Європу не дійти, крокуючи назад», «Дерибан землі — це теж частина доброзвичайності?», «Новий ЦК — крок у Середньовіччя», «Право на безпам’ятство = покривання корупціонерів» і скандували «Ганьба!». Сам факт такої акції показує, що законодавча реформа, яка на перший погляд може здаватися суто юридичною, насправді зачіпає значно ширше коло суспільних страхів і політичних питань.
Новий Цивільний кодекс — це не звичайний технічний документ. Цивільне право регулює базові відносини між людьми, родинами, бізнесом, власниками майна, спадкоємцями, кредиторами, боржниками, медіа, державою та громадянами. Саме тому будь-яка зміна такого масштабу неминуче викликає увагу. Якщо Кримінальний кодекс асоціюється насамперед із покараннями, то Цивільний кодекс визначає повсякденні правила життя: право власності, договори, спадкування, сімейні й майнові відносини, захист честі та гідності, приватність, репутацію, відповідальність і можливість людини захищати свої інтереси в суді.
Учасники мітингу заявляють, що документ у нинішньому вигляді містить ризики для прав жінок, дітей, ЛГБТІК+ людей, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю та інших вразливих груп. Це важливий сигнал, адже будь-яка кодифікація права має оцінюватися не лише з точки зору юридичної чистоти, а й через її реальні наслідки для людей, які мають менше ресурсів для захисту. Закон може виглядати нейтрально на папері, але на практиці посилювати нерівність, якщо формулювання нечіткі, а судова дискреція надто широка.
Особливу критику викликали положення щодо сімейного права. Зокрема, проєкт передбачає, що під час розлучення суд може дати подружжю час на «примирення», якщо це відповідає «доброзвичайності». Саме це слово стало одним із головних символів протесту. Проблема не лише в самому понятті, а в тому, що воно не має чіткого визначення. Якщо закон використовує оціночну категорію без зрозумілих меж, виникає ризик, що різні суди тлумачитимуть її по-різному. А в питаннях сімейного права така невизначеність може впливати на долі людей дуже прямо.
Для критиків норма про примирення виглядає як потенційний крок назад, особливо в ситуаціях, де розлучення може бути пов’язане з домашнім насильством, психологічним тиском, економічною залежністю або небезпекою для одного з партнерів. Формально суд може мати на меті збереження сім’ї, але на практиці примусова пауза в розлученні може продовжити перебування людини в небезпечних або принизливих стосунках. Саме тому правозахисники й активісти наполягають: сімейне право має захищати свободу, безпеку і гідність людини, а не відтворювати патерналістську логіку, у якій держава краще знає, коли подружжю варто розходитися.
Не менш гостро звучить критика положень, які можуть ускладнити антикорупційні розслідування. Один із плакатів на мітингу прямо пов’язував «право на безпам’ятство» з покриванням корупціонерів. Ідеться про ширший конфлікт між правом людини на приватність і суспільним інтересом до інформації про публічних осіб, посадовців, бізнесменів, пов’язаних із державними коштами, та фігурантів журналістських розслідувань. У демократичній державі приватність справді має захищатися, але вона не повинна перетворюватися на інструмент стирання незручних фактів із публічного простору.
Для України це питання особливо чутливе. Антикорупційна журналістика, громадський контроль, відкриті реєстри й доступ до інформації стали важливими елементами після Майдану. Саме вони дозволяли суспільству контролювати чиновників, викривати конфлікти інтересів, сумнівне майно, зв’язки з олігархами або проросійськими структурами. Якщо новий кодекс створить правові можливості для масового тиску на медіа, видалення матеріалів або ускладнення розслідувань, це буде ударом не лише по журналістах, а й по суспільному праву знати.
Гасло «В Європу не дійти, крокуючи назад» відображає ще один важливий вимір протесту. Україна рухається до Європейського Союзу, і правова реформа справді потрібна для модернізації законодавства. Але європейська інтеграція не може бути прикриттям для норм, які суспільство сприймає як загрозу правам людини, прозорості або рівності. Навпаки, адаптація до європейських стандартів має означати посилення захисту особи, передбачуваність правосуддя, недискримінацію, повагу до приватного життя без шкоди для публічного інтересу та ефективні механізми відповідальності.
Саме тому протестувальники не просто виступають проти абстрактного «нового кодексу». Їхня вимога полягає в тому, щоб документ не ухвалювали поспіхом і не переносили до другого читання без серйозного доопрацювання. Закон такого масштабу не може проходити через парламент як суто експертний продукт, незрозумілий для громадян. Він потребує широкого обговорення з правниками, правозахисниками, журналістами, ветеранськими організаціями, феміністичними ініціативами, представниками ВПО, людьми з інвалідністю, бізнесом, академічною спільнотою та громадянами, яких ці норми безпосередньо стосуватимуться.
Окрему увагу варто звернути на те, що акції планують провести не лише в Києві, а й у Харкові, Львові, Вінниці, Івано-Франківську, Чернівцях та Одесі. Це означає, що тема виходить за межі столичного активізму. Якщо протести поширюються на різні регіони, влада має сприймати це як сигнал про суспільну недовіру до окремих положень проєкту. У демократичному процесі така реакція не повинна трактуватися як перешкода реформі. Навпаки, це можливість виправити слабкі місця до того, як документ стане законом і почне створювати проблеми в судах та житті людей.
Важливо розуміти й політичний контекст. Україна живе в умовах повномасштабної війни, коли суспільство одночасно вимагає стійкості держави, боротьби з корупцією, справедливості для військових і цивільних, захисту вразливих груп і продовження євроінтеграційних реформ. У такій ситуації будь-яка велика правова зміна має проходити особливо уважно. Люди гостро реагують на норми, які можуть виглядати як відкат, бо ціна помилки зараз надто висока. Коли країна захищає себе від зовнішньої агресії, внутрішні правила мають зміцнювати довіру, а не руйнувати її.
Мітинг у Маріїнському парку також показав, що громадянське суспільство в Україні залишається активним навіть під час війни. Люди виходять не лише на акції пам’яті чи підтримки армії, а й на протести проти законодавчих рішень, які вважають небезпечними. Це ознака політичної зрілості. Війна не скасовує права суспільства контролювати владу. Навпаки, саме під час війни контроль за якістю законів, прозорістю процедур і захистом прав людини стає особливо важливим, бо держава отримує більше повноважень, а громадяни — більше ризиків.
Прихильники оновлення цивільного законодавства можуть справедливо казати, що чинний кодекс потребує модернізації. Українське право справді має адаптуватися до нових економічних, цифрових, сімейних і соціальних реалій. Але реформа не повинна перетворюватися на юридичний експеримент без достатнього суспільного консенсусу. Якщо частина положень викликає настільки гостру реакцію, їх потрібно пояснювати, уточнювати або змінювати. Найгірший сценарій — ухвалення документа з розмитими формулюваннями, які потім роками виправлятимуть суди, адвокати й самі громадяни через власні втрати.
Для парламенту ситуація з протестами є тестом на готовність чути суспільство між першим і другим читанням. Саме цей етап має бути не формальністю, а реальним доопрацюванням. Потрібні публічні таблиці правок, зрозуміле пояснення спірних норм, залучення профільних експертів і відмова від положень, які можуть створити ризики для прав людини або свободи слова. Якщо влада зможе провести цей процес відкрито, новий Цивільний кодекс може стати справжньою реформою. Якщо ні — він ризикує отримати репутацію документа, який намагалися протиснути попри попередження.
У підсумку мітинг у Маріїнському парку став не просто реакцією на один законопроєкт, а проявом ширшої боротьби за якість правил, за якими житиме Україна. Цивільний кодекс визначатиме не абстрактні юридичні конструкції, а реальні межі свободи, власності, сімейних рішень, пам’яті, репутації та відповідальності. Саме тому люди вийшли з плакатами і вимогою не ухвалювати документ у нинішньому вигляді. Вони нагадали владі: шлях до Європи не може проходити через нечіткі норми, ослаблення захисту вразливих груп і ризики для антикорупційної роботи.
