Львівська обласна рада готова укласти довгостроковий договір оренди Порохової вежі зі Львівською обласною організацією Національної спілки архітекторів України за умови, що архітектори відкличуть судові позови до облради. Домовленості сторони планують закріпити у спеціальному меморандумі, після чого організація зможе отримати приміщення на пільгових умовах відповідно до чинного законодавства. За словами заступника голови профільної комісії Ростислава Добоша, такий підхід має забезпечити стабільну роботу архітекторів і належне збереження пам’ятки архітектури.
Це рішення може стати виходом із тривалого конфлікту довкола однієї з найвідоміших історичних будівель Львова. Порохова вежа є пам’яткою XVI століття й одним із символів міських оборонних споруд. Вона має не лише архітектурну, а й культурну цінність, адже десятиліттями була пов’язана з професійною спільнотою архітекторів, публічними подіями, дискусіями, виставками, архівами й дослідницькою роботою. Саме тому суперечка навколо оренди вежі вийшла далеко за межі звичайного майнового спору між балансоутримувачем і громадською організацією.
Конфлікт загострився після того, як 31 грудня 2025 року закінчився попередній договір оренди, а обласна рада відмовилася його продовжувати. Крім того, у червні 2025 року суд задовольнив позов прокуратури, визнавши недійсним договір від 2022 року, та зобов’язав повернути майно. Для обласної ради це створювало юридичні підстави вимагати звільнення приміщення. Для архітекторів же ситуація виглядала як спроба витіснити професійну спільноту з простору, який вона вважала своїм історичним осередком і в якому працювала багато років.
Архітектори наголошували, що Порохова вежа є державним майном, яке їм передали у користування ще в 1990-х роках. Вони також звинувачували облраду в незаконній реєстрації будівлі як комунальної власності. У січні 2026 року команда простору виходила на акції протесту проти виселення. Для них питання полягало не лише у праві користування кабінетами чи залами, а в збереженні архітектурного середовища, архіву, бібліотеки, професійної пам’яті та незалежного культурного простору, який сформувався в будівлі за десятиліття.
Своєю чергою в обласній раді запевняли, що не планують перетворювати пам’ятку XVI століття на комерційний об’єкт. У разі виселення Спілки архітекторів приміщення розглядали для створення музею, громадського, історичного або волонтерського простору. Така позиція мала зняти суспільні побоювання, що історичну споруду можуть передати під ресторан, офіс, приватний бізнес або інший формат, далекий від культурної функції. Однак недовіра залишалася, бо сама перспектива виселення архітекторів сприймалася частиною міської спільноти як ризик втрати унікального професійного середовища.
На базі Порохової вежі функціонує дослідницький простір «Візарій». Там зберігається архів із понад семи тисяч книг, альбомів і журналів про мистецтво та архітектуру, який формували з кінця 1950-х років. Деяким виданням з цієї колекції понад 200 років. Це робить простір важливим не лише для архітекторів, а й для дослідників, студентів, істориків, мистецтвознавців, урбаністів і всіх, хто працює з темами міської спадщини. У такому контексті ймовірне виселення ставило питання: що буде з архівом, хто відповідатиме за його збереження і чи не розпорошиться колекція.
Саме архів і дослідницька функція «Візарію» роблять Порохову вежу живою інституцією, а не просто історичною оболонкою. Львів має багато пам’яток, які цінні самі по собі, але найкраще вони працюють тоді, коли наповнені змістом. Якщо будівля є лише закритим об’єктом або декоративною точкою на туристичній мапі, її суспільна роль обмежена. Якщо ж у ній працює професійна спільнота, зберігається архів, проходять події й триває дослідження міста, пам’ятка стає частиною сучасного культурного життя. Порохова вежа багато років виконувала саме таку роль.
Можливий меморандум між облрадою та Спілкою архітекторів виглядає спробою перевести конфлікт із судової площини в договірну. Це важливо, бо тривалі суди навколо пам’ятки не вирішують головної проблеми: як забезпечити законне користування будівлею, її належне утримання, відкритість для громади й збереження культурної функції. Якщо сторони справді домовляться про довгострокову оренду на пільгових умовах, це може дати архітекторам стабільність, а власнику або балансоутримувачу — зрозумілі правила відповідальності за стан споруди.
Водночас така домовленість має бути максимально прозорою. Суспільство повинно розуміти, на який строк укладається договір, які саме пільгові умови передбачені, хто фінансуватиме утримання будівлі, які обов’язки матиме Спілка архітекторів, чи буде простір відкритим для громадських і культурних подій, як захищатимуть архів і як контролюватимуть технічний стан пам’ятки. Без таких відповідей навіть компроміс може залишити частину питань відкритими й породити нові суперечки в майбутньому.
Порохова вежа потребує не лише юридичного рішення, а й довгострокової моделі управління. Пам’ятка XVI століття не може існувати за логікою коротких договорів, тимчасових домовленостей і постійного ризику виселення користувачів. Для таких об’єктів потрібна стратегія: охорона, реставрація, пожежна безпека, доступність, культурна програма, архівна робота, фінансування й публічна звітність. Якщо цього немає, кожна зміна договору або політичної конфігурації може перетворюватися на черговий конфлікт.
Для Львова ця справа має особливе значення, бо місто часто декларує повагу до архітектурної спадщини, але водночас стикається з конфліктами навколо історичних будівель, забудови, оренди, реставрації й використання пам’яток. Порохова вежа показує, що проблема спадщини — це не лише фасади, дахи й охоронні таблички. Це також питання інституцій, які працюють у цих будівлях. Якщо з пам’ятки забрати спільноту, архів і професійний зміст, вона може зберегти стіни, але втратити значну частину свого живого значення.
Водночас позиція облради про можливість музею, громадського чи волонтерського простору також не є беззмістовною. Місто й область мають право ставити питання, як саме використовується цінне майно, чи воно доступне громаді, чи ефективно утримується, чи відповідає його функція статусу пам’ятки. Проблема починається тоді, коли такі рішення ухвалюються без довіри й діалогу. У випадку Порохової вежі конфлікт дійшов до судів і протестів саме тому, що сторони не змогли раніше погодити модель, яка була б водночас законною, культурно виправданою й прийнятною для спільноти.
Компроміс через меморандум може стати позитивним прецедентом, якщо його не використають лише для тимчасового зняття напруги. У Львові є багато історичних просторів, де стикаються інтереси влади, громадських організацій, культурних інституцій, орендарів і мешканців. Кожен такий конфлікт можна доводити до суду, але ефективніше створювати зрозумілі правила співпраці: хто має право користуватися пам’яткою, за яких умов, із якими зобов’язаннями, яким контролем і якою користю для громади. Порохова вежа може стати прикладом саме такого підходу.
Для Спілки архітекторів довгострокова оренда означатиме можливість планувати роботу без постійної загрози втрати приміщення. Це важливо для розвитку «Візарію», роботи з архівом, проведення подій, залучення партнерів, грантів, реставраційних ініціатив і освітніх програм. Жодна інституція не може нормально розвиватися, якщо її майбутнє залежить від коротких договорів або чергового судового засідання. Стабільність користування простором дозволяє будувати довготривалі проєкти, а не лише реагувати на кризи.
Для облради така угода теж може бути вигідною, якщо вона справді гарантує належне збереження пам’ятки. Замість виселення, яке могло б викликати нову хвилю протестів і залишити будівлю в невизначеному статусі, влада отримує партнера, який має професійну мотивацію працювати саме з архітектурним простором. Але ця логіка спрацює лише тоді, коли в договорі будуть чіткі зобов’язання щодо утримання, доступу, охорони й використання будівлі. Пільгова оренда повинна бути не подарунком, а формою підтримки суспільно корисної функції.
У підсумку ситуація навколо Порохової вежі поступово переходить від відкритого конфлікту до можливої домовленості. Львівська облрада готова укласти довгостроковий договір зі Спілкою архітекторів, а архітектори мають відкликати судові позови. Якщо сторони справді закріплять домовленості в меморандумі й створять прозору модель користування пам’яткою, це може стати важливим рішенням для міста. Порохова вежа збереже не лише історичні стіни, а й професійну спільноту, архів, дослідницький простір і культурну функцію, які роблять її живою частиною Львова.
